Україна щороку втрачає хліба стільки, скільки сусідня Білорусь збирає. Чому?
На полях Інституту рису Національної академії наук України (Антонівка Скадовського району) закінчилися виробничі випробування нового зернозбирального вітчизняного комбайна «Скіф-330». В умовах заболочених грунтів рисових чеків самохідка, народжена у ТОВ НВП «Херсонський машинобудівний завод», показала себе достойно. За жнива — жодного поламання! А у складальному цеху підприємства — як на параді. У два ряди вишикувалися синьо-жовті «Славутичі». Деякі з них вже завтра вирушать в дорогу, інші — на виході. Йде робота!
— Ого, який важкий! — каже директорка Херсонського машинобудівного заводу Таміла Пугачова (на знімку), приймаючи із рук гостя — заступника директора Інституту рису Володимира Корнбергера рисовий снопик, перев’язаний символічною синьо-жовтою стрічкою. Куди там самій краснодарській «Кубані-7» —самохідці знаній і випробуваній у рисових баталіях!
— Ну як? — запитує Таміла Миколаївна Володимира Глібовича.
— Не підвів! Хоча поруч зі «Скіфом-330» випробовувався російський «Торн» із «Ростсільмашу». У нашого комбайна продуктивність і якість обмолоту — на рівні американського «Нью Холланда». У нього є майбутнє!
Комбайн для збирання рису — перший у більш як 120-літній історії підприємства. Подія для країни, погодьтеся, знакова. Вітаємо із нею генерального конструктора НВО «Херсонський машинобудівний завод», доктора технічних наук, лауреата Державних премій СРСР, Росії і Білорусі Валентина Шуринова.
Валентин Олексійович зауважує, що «Скіф-330» спеціально для збирання білого зерна не створювали. Діапазон у нього універсальний: жито-пшениця і всяка пашниця... У рисові чеки, сказано, самохідка зайшла для проби. Хоча і з прицілом на майбутнє.
— Гадаю, вже наступного сезону із заводського конвеєра зійде перший комбайн саме для збирання рису, — каже генеральний конструктор. — У ньому замість стандартних будуть широкопрофільні шини низького тиску. Є й інший варіант: встановлювати на мости ведучих коліс стандартні гумовотросові півгусениці. Щоб «Скіфи» викликали заздрість і в іноземців, на підприємстві створені і випробовуються роторна і двобарабанна молотарки зі спеціальними органами. Застосоване оригінальне технічне вирішення дає змогу комбайнові обмолочувати також «важкі» рисові волоті.
Пилитися на складі такі машини не будуть. Їх гостро не вистачає і в рисосіючих Криму, Херсонській і Одеській областях, і в сусідній Росії. А там, дивись, японці чи іспанці оком накинуть...
Тим часом заступник директора Інституту рису Володимир Корнбергер дістає з кишені сріблясту штучку:
— Ось болтик. Ним кріпиться сегмент косарки «Нью Холанда». Разом із гайкою він коштує близько 15 гривень без ПДВ. Це при тому, що нормальна ціна кілограма вітчизняних метизів становить в середньому 12 гривень. І заклепка коштує десь 6—7 гривень. Заклепка!.. Я вже не кажу про шнеки, транспортери тощо. Висновок один: Україні дуже потрібен вітчизняний комбайн, бо він не тільки менше коштує, а й запчастини на нього удвічі, а то й утричі дешевші.
Генеральний конструктор Валентин Шуринов із захопленням говорив про технічні новації. Їх він назвав «серйозним вкладом херсонських машинобудівників у відродження союзу братніх слов’янських народів». Мовляв, «Скіф», а також «Славутич» акумулюють і доповнюють творчий помисел українців, росіян і білорусів. Шкода лишень, що думка ця спотикається об колінкування перед Європою і Азією, стає жертвою чиїхось корисливих чиновницьких інтересів — гріти руки на імпорті.
Валентин Олексійович при цьому каже, що не потрібно Україні отих «розрахункових» 100 тисяч комбайнів. Навіщо?
— Досить і сорока тисяч, але — сучасних, — вважає один із найдосвідченіших творців комбайнів на пострадянському просторі. — Така мета націлить і вчених, і машинобудівників на створення саме високопродуктивних машин. Тобто, щороку потрібно буде випускати мінімум 4 тисячі комбайнів.
Торкнулися болючого — теми втрат. Тут — суцільне пекло!
— Донесіть через вашу газету до вищого керівництва держави: сьогодні Україна, за найскромнішими оцінками, втрачає щороку щонайменше 7 мільйонів тонн зерна через нестачу збиральної техніки, — просить доктор Валентин Шуринов. І пояснює, чому така нагальність:
— Вартість втраченого навіть за минулорічними цінами і найскромнішими підрахунками становить 700 мільйонів доларів. На ці кошти можна придбати 3—4 тисячі комбайнів. Якщо організуємо власне їх виробництво, не просто будемо економити хліб, а безкоштовно матимемо ці комбайни.
Ще одне порівняння прозвучало із вуст Валентина Олексійовича: Україна щороку втрачає хліба стільки, скільки сусідня Білорусь... збирає. Можна додати: щороку чотири таких області, як Херсонська, вирощують зерно для... хом’яків і гнойовищ!
Директор підприємства Таміла Пугачова додала:
— Наш завод міг би дати гарантовану роботу щонайменше сотні вітчизняних підприємств. А візьміть втрачений хліб... Від таких втрат до національної безпеки держави — один крок!
От і думаймо, в який бік цей крок буде зроблено.
Херсонська область.
Фото Олександра КЛИМЕНКА.