«Заходжу в центрі Львова в ресторан. Бачу, чотири депутати розкладають долари на кілька купок. Не відвертаються, не оглядаються, не ховають «капусту» під стіл. Кажу: «Привіт, хлопці». А вони, ніби нічого не трапилось: «Привіт, привіт...» І продовжують рахувати гроші, — обурювався у розмові зі мною редактор львівської газети. — Сидять і спокійно ділять прибуток після чергового голосування. Навіть жоден мускул не здригнувся на обличчях».
За останні десятиріччя з’явилася нова професія — депутат. У регіоні набереться не один десяток власників мандатів, які ніде не працюють, тільки числяться в якихось фірмах. «Колись вони прийшли в сесійний зал у порваних туфлях, а нині їздять на «Мерседесах», мають прекрасні офіси, створили власні фірми на підставних осіб. Депутатство для них стало різновидом бізнесу», — ділився зі мною враженнями від перебування в стінах міської ради народний депутат України Іван Денькович, який чи не перший відкрив галичанам очі на «депутатське болото».
Якби депутат з меркантильних інтересів не захотів грюкнути дверима, галичани не скоро б почули, що насправді робиться в сесійних залах. Тому ми не будемо робити з Деньковича героя, але, скориставшись нагодою, під іншим кутом зору глянемо на депутатський марафон.
Серед кандидатів у депутати міської та обласної ради дуже багато відомих людей Львівщини, яких умовно можна поділити на кілька груп.
Перша — чиновники. Серйозні керівники зі своєї волі не поспішають в депутати. У більшості випадків за мандатом поперла дрібна чиновницька братія, яка переслідує особисті інтереси: дорватися до перерозподілу власності чи піднятися сходинками по чиновницькій драбині. Незалежно від кольору партійних прапорів, такі будуть слухняними виконавцями свого начальства.
Друга група — бізнесмени та підприємці. Солідні підприємці йдуть у депутати, щоб захищати свій бізнес. Якби в країні існували прозорі правила гри, ділові люди ніколи б не протирали штати в сесійних залах і не слухали б артистичні виступи. Щоправда, у бізнесове середовище затесалися ті, кого в народі називають «шахраями», їхня мета зрозуміла: використати мандат для процвітання свого бізнесу. Бігають по округах, як навіжені, обіцяють золоті гори, а дійде до справи — не розшукаєш зі свічкою. Такі найнебезпечніші. Це потенційні зрадники своїх партій та виборців. Продаються без совісті й страху.
Третя група — партійні функціонери. Що тут казати: яка партія, такі й лідери. Вони не мають грошей, тому намагаються пройти за партійними списками. Шкоди від них великої не буде, бо відразу видно, хто є хто. Виборче решето таких одразу відсіє.
Четверта група — авантюристи, які нажили статки з допомогою шахрайських схем... Вибирають, як правило, глухі округи чи дільниці. Ще до виборів розносять і розвозять будівельні матеріали, комп’ютери, харчові продукти. Якщо програють — пришлють бритоголових і все заберуть. Такі створюють нездорову атмосферу в округах. У кожну впливову кишеню тицяють гроші. Порядним кандидатам із ними дуже важко конкурувати. Приходиш до начальника ЖЕКу і просиш допомогти організувати зустріч з виборцями. А той показує на комп’ютер: «Бачиш, кандидат подарував. А ти що запропонуєш?» Такі вбивають у людях мораль.
Найстрашніше, що навіть служителі церкви йдуть у них на повідку. Екс-начальник управління охорони здоров’я розповів «Голосу України», як у районі священик завів його до церкви і запитав: «Конкурент дає тисячу доларів за голоси половини села. А ти скільки?» У Городоцькому районі на минулих виборах священик агітував земляків проти свого друга дитинства, з яким колись корів пас, бо інший кандидат, власник м’ясопереробної фірми, виявився більш грошовитий. Про вибрики «шахраюватої» групи кандидатів можна розповідати дуже довго, навіть писати детективні романи.
Та найбільше у теперішньому депутатському марафоні дивує, чому жоден керівник ради не виступив і відверто не розповів, хто є хто. І чи потрібні такі депутати громаді? Найбільше на собі відчують вплив авантюристів саме голови рад — вони їх неодноразово шантажували. Дивно, але про це нині не хочуть навіть згадувати. І ще одне: жоден чиновник привселюдно не заявив, що його змушують балотуватися в депутати. Хоч у неофіційній обстановці чи не половина авторитетних керівників про це говорить. Думаєте, керівнику області, державного підприємства чи начальнику військового університету дуже хочеться бігати до сесійної зали облради? Своїх турбот вистачає. Це вже п’ята група кандидатів, яких «женуть» за депутатським мандатом під примусом: або балотуєшся від нашої партії, або залишаєш посаду.
Що цікаво: найбільший наплив депутатів у невеличких містечках, розташованих біля Львова. До півтисячі претендентів на кілька десятків місць набирається. Серед них чимало випадкових людей, які наслухались історій про депутатські доходи від перерозподілу земельних ділянок. А ціни на землю піді Львовом і справді зашкалюють.
Львівська область.
