Старшокласник був уже мертвий, коли «напав» на міліціонера

Офіційна версія трагедії така. Як повідомив відділ зв’язків із громадськістю ГУМВС України в області, 22 жовтня для охорони бюлетенів на територіальну виборчу дільницю в селищі Старовишневецьке Синельниківського району заступив з табельною вогнепальною зброєю дільничний інспектор Синельниківського міськвідділу міліції. 27-річний сержант має середню спеціальну освіту, служить в органах з квітня 2008 року, нині навчається заочно на другому курсі Дніпропетровського державного університету внутрішніх справ.

Відповідно до інструкції, вночі о 1-й годині 50 хвилин 23 жовтня (запам’ятаймо час і дату!) він вийшов з адмінбудівлі сільради, щоб оглянути прилеглу територію. На відстані п’яти метрів від входу до сільради до нього підійшли двоє невідомих молодиків у нетверезому стані, які поверталися з дискотеки, що проходила неподалік, у сільському будинку культури.

Як пізніше з’ясувалося, це були жителі селища Роздори, учні місцевої загальноосвітньої школи, 1993 та 1994 років народження, раніше не судимі. Вони почали чіплятися до працівника міліції, який був у форменому одязі. Той попередив школярів, що несе службу з охорони виборчої дільниці. У відповідь хлопці почали нецензурно лаятися, погрожувати фізичною розправою та намагалися зав’язати з правоохоронцем бійку.

На підставі статей 12, 15-1 Закону України «Про міліцію» сержант, оцінивши ситуацію, попередив нападників, щоб вони не наближалися до нього, оскільки вимушений буде застосувати зброю. Однак хлопці прямували до міліціонера, ще й вихвалялися заволодіти його зброєю.

Сержант міліції, керуючись статтею 15-1 Закону України «Про міліцію», зробив два попереджувальні постріли вгору. Але хлопці не відреагували, до того ж іще й висловлювали сумнів щодо наявності в пістолеті бойових набоїв, і напали на працівника міліції. Той, захищаючись, зробив три постріли з   9-міліметрового пістолета Макарова по нижніх кінцівках одного з нападників і поранив його. Водночас другий нападник, обхопивши працівника міліції ззаду за тулуб двома руками, намагався вихопити зброю. Дільничний, переклавши пістолет у ліву руку, з-під пахви зробив постріл у його бік і смертельно поранив в область правого плеча.

Про застосування табельної вогнепальної зброї сержант міліції по мобільному телефону одразу повідомив своє керівництво. Пораненого нападника оперативно доправили до Синельниківської центральної міської лікарні.

Пояснення, надані працівником міліції про обставини застосування табельної вогнепальної зброї, підтверджуються свідченнями сторожа адмінбудівлі сільради, який перебував у приміщенні ради й бачив конфлікт між молодиками і працівником міліції.

Подія була зареєстрована в Синельниківському міському відділі. Сержанту міліції 23 жовтня о 4-й годині 30 хвилин у Центральній міській лікарні проведено медичне обстеження щодо наявності у крові алкоголю та наркотичних речовин. Згідно з попереднім висновком, працівник міліції був тверезий.

За попереднім висновком Синельниківської міжрайонної прокуратури, дії дільничного інспектора міліції щодо застосування табельної вогнепальної зброї визнано правомірними.

Це повідомлення (його розіслали для ЗМІ надзвичайно оперативно — о 9-й ранку 23 жовтня) через два дні ще раз було підтверджено: «Позиція Головного управління є незмінною. Співробітник міліції був тверезий, що підтверджується медичними висновками на підставі двічі взятих аналізів крові у двох медичних закладах з відеофіксацією».

Прокуратура області порушила дві кримінальні справи за даним фактом: згідно зі статтями 365 КК України («Перевищення влади або службових повноважень») та 296 («Хуліганство»).

Зовсім інша картина вимальовується з розповідей очевидців, учасників подій і потерпілого «нападника», якому пощастило вижити на цій війні, що розгорілася на маленькому п’ятачку в центрі села Старовишневецьке, куди Олег Дем’янович і Максим Тарасов із друзями приїхали із сусідніх Роздорів на дискотеку.

Перед танцями хлопці з дівчатами вирішили посидіти в кафе, що через дорогу від клубу. Дівчата взяли чай, а хлопці — пиво. Кажуть, що Олег його майже не пив, бо почувався зле, на вулиці його знудило. Він двічі замовив собі чай (продавець кафе навіть пам’ятає — з цукром і без цукру), а потім пішов прогулятися. Максим зі своєю подружкою Танею посиділи ще трохи в кафе і пішли на дискотеку. Час минав, а Олег у клубі не з’являвся, і Максим вирішив його пошукати. Вони давно товаришували, за одною партою сиділи, і всі звикли бачити їх разом...

Тим часом кілька дівчат вибігли на вулицю і раптом почули, як тричі щось бабахнуло. Котрась пожартувала: «Хтось Новий Рік рано справляє», вирішивши, що це вибухи від петард. Через якусь мить ще двічі гримнуло. І тут вони побачили Максима — хода його була якась дивна. Зайшовши до клубу, Максим попросив вимкнути музику і запалити світло.

«Коли ми побачили кров, то спочатку подумали, що він упав, — розповідає Аня Береза. — І тут помітили дірки на брюках. Жгутом перетиснули одну ногу, потім другу. Згадали, що він по Олега пішов. Якщо цей підстрелений, то де ж Олег?»

«Ми не могли його знайти, а потім здогадалися зателефонувати на мобільний», — розповідав десятикласник Андрій Гапанчук. Дзвінок пролунав неподалік клубу, навпроти сільської ради. Довкола нікого не було. Олег лежав на асфальті, упираючись ногами в бордюр, якось дуже рівно, як солдат, — на спині і руки вздовж тіла. Він ще дихав. Хлопці принесли його в клуб і посадили на стілець. «А він падає зі стільця, — згадує Аня. — Я кричу: «Кладіть його на стіл!». Женя Кулініч заспокоював: мовляв, проспиться і все буде нормально. Яке «нормально», коли у нього губи синіють і він увесь білий?.. Посвітила ліхтариком у зіниці — не реагують». Аня з Андрієм робили Олегу штучне дихання, аж поки Сергій Олійник не привіз завідувачку ФАПу Жанну Положай, яка констатувала смерть.

«Мене розбудили близько дванадцятої ночі, — каже Жанна Василівна. — Олегу я вже нічим не могла допомогти. І незрозуміло було, від чого він помер: ні рани, ні крові, ні синця. Тільки після висновків судмедексперта стало зрозуміло, що куля ввійшла під пахвою, пробила обидві легені, пройшла через черевну порожнину і зупинилася в малому тазу. Вона спричинила велику кровотечу, тому він і помер за лічені хвилини. Максиму Тарасову я надала першу медичну допомогу — він був непритомний, мав три поранення в обидві ноги. На моє прохання викликали міліцію і «швидку».

У лікарському свідоцтві про смерть №244 від 23 жовтня 2010 року, виданому Синельниківським відділенням судово-медичної експертизи і підписаному судово-медичним експертом, лікарем С.В. Козинським, зазначено, що смерть настала від гострого недокрів’я, гострої крововтрати внаслідок вогнепального поранення грудної клітини і живота з ураженням внутрішніх органів. Дата травми і дата смерті — 22 жовтня. А тепер згадаймо, коли, згідно з офіційним повідомленням, на дільничного міліціонера напали «зухвалі хулігани».

Є й інші свідчення того, що охоронець бюлетенів вийшов «оглядати прилеглу територію» не близько другої ночі, а набагато раніше. Продавець кафе Тетяна Колінько стверджує, що впродовж півгодини — з 22.00 до 22.30 — він двічі заходив у кафе: перший раз купував горілку, другий — дволітрову пляшку «Чернігівського світлого». Тетяна Миколаївна не приховує, що слідчі пропонували їй змінити свідчення: сказати, що горілку купував не міліціонер, а сторож сільради.

Олександр Букрєєв, сторож сільради, який «був на місці і все бачив», мав би тієї ночі спати вдома, бо з п’ятниці перебував у відпустці.

«Саша ще раніше просився, а тут якраз така нагода випала — на десять днів охоронця бюлетенів прислали. Ми й відпустили його, — розповідала дорогою на кладовище секретар Старовишневецької сільради Наталія Домахіна. — Я почекала, поки Саша привезе міліціонеру ключі від сільради. Він віддав і поїхав. О п’ятій міліціонер зачинив за мною двері, а вночі дзвонить наша співробітниця Тетяна Положай і каже, що на сільраду був напад». До речі, Тетяні Іванівні теж не хотілося, щоб сторож і сержант удвох залишалися. «Бо це вже компанія, а вони майже ровесники», — пояснила вона.

...Максим Тарасов, вийшовши з клубу, побачив Олега в компанії двох чоловіків — високого — під метр дев’яносто — здорованя (дільничний інспектор раніше служив у «Беркуті») і худорлявого, невисокого на зріст Саші Букрєєва. Розповідь Максима про те, що відбувалося у ті 15—20 рокових хвилин (приблизно з 23.15 до 23.36, коли Женя Кулініч востаннє набрав номер Олегового мобільника), переповідаю зі слів адвоката Сергія Кириченка. Отже, Максим побачив, що вони обоє добряче п’яні, і хотів забрати Олега з цієї компанії. Але міліціонер запропонував «по сто грамів». Вони пішли до сільради на лавку. Сержант налив горілки Максиму, але той відмовився. Олег теж сказав, що більше пити не буде. Сашкові Букрєєву навіть не наливали. Міліціонер попросив у Максима цигарку, але той відповів, що не курить. «То чого ти тут лазиш?» — розсердився правоохоронець. Максим знову намагався забрати Олега до клубу, що ще більше розсердило міліціонера. А після Максимових слів: «Я без друга не піду» він витяг пістолет і спрямував на хлопця. Той став відступати. Олег запротестував: «Що ти робиш, це мій друг?!». У відповідь пролунав постріл, потім другий і третій. Максим із простреленими ногами почвалав до клубу, а Олег кинувся до міліціонера (Максим згадав, що він називав його по імені, тільки не запам’ятав як), вхопивши за руку, намагався відвести пістолет від товариша і таким чином врятував йому життя. Що було далі, можна тільки здогадуватися.

І в цій ситуації вже, мабуть, не так важливо — спереду чи ззаду заходив Олег, який ледве до плеча сержанта дотягувався. Костянтин, старший брат Олега, має власні експертні висновки: на братовій куртці він знайшов лише один слід — дірку на правому плечі ззаду. Отже, стріляли в спину...

За словами Наталії Домахіної, міліціонер нібито у шоковому стані пішки дійшов до Синельникового (а це шлях неблизький). За іншими неофіційними джерелами, о другій ночі Олександра С. у нетверезому стані знайшли у будинку матері його тещі тут-таки, у Старовишневецькому, міліціонери, які упродовж години не могли додзвонитися до чергового біля бюлетенів і самі поїхали перевірити ситуацію на місці.

Тетяна Положай розповідає, що її розбудили вночі і попросили перевірити, чи на місці бюлетені. Мовляв, сержант зателефонував до міського відділу і сказав, що він зачинив сільраду і змушений тікати, бо за ним женуться... Після того, як упевнилися в цілісності виборчих документів, міліціонери разом із Тетяною Іванівною поїхали до Олександра Букрєєва, підняли його з ліжка і привезли до сільради, а потім забрали в Синельникове — для дачі свідчень.

Олександр С. нині на підписці про невиїзд. Під час слідчого експерименту він вийшов на ґанок сільради, здійняв руку вгору, показуючи, як робив попереджувальні постріли, забувши, що над ним дашок... Коли люди, які спостерігали за експериментом, вказали на це, сержанта завели за ріг, очевидно, проінструктували, бо через кілька хвилин він уже «стріляв», спустившись зі східців. Неподалік від них починається доріжка, скроплена Максимовою кров’ю, що веде до клубу.

Віталій Дем’янович, батько Олега, у ту злощасну ніч, стояв при зброї на посту — він працює у воєнізованій охороні на залізниці. Зненацька його змінили, і тільки коли він здав зброю, йому сказали про синову смерть. Він не розуміє, як можна назвати правомірними дії охоронця, який, розстрілявши дітей, не викликав «швидку», міліцію, не взяв під охорону місце події, а тихо втік, залишивши без нагляду ввірений йому об’єкт.

Дід Олега, Іван Положай, який пишався спортивними успіхами внука (Олег завжди обстоював честь школи на спортивних змаганнях), сам навчив його грати в шахи, ходити біля бджіл, упевнений: «беркутівець» міг однією рукою скрутити тих двох хлопчаків, якби вони нападали. «Рецидивістів під час затримання так не розстрілюють, як він оцих дітей розстріляв, — каже Іван Іванович. — І його дії виправдані?»

І ще: згідно з якою інструкцією сержант залишив свій пост і пішов «оглядати територію»? Голова сільради Микола Кулібаба відповідає на це запитання однозначно: «Він не мав права виходити із приміщення сільради».

Матері — Лілія Дем’янович і Ольга Тарасова — вимагають порушити кримінальну справу не за фактом, а стосовно міліціонера, який убив Олега і покалічив Максима. 31 жовтня вони розпочинають «акцію протесту і непокори владі, яка глумиться над дітьми України». Цей протест проти дій правоохоронних органів, підкреслюють вони, готується за ініціативи простого населення, без участі будь-яких політичних сил.

 

Дніпропетровська область.