У Запоріжжі відзначають 50-річний ювілей навчального закладу, який зробив себе сам...

Ну, не те, що сам: справжнім батьком сьогоднішньої Запорізької державної інженерної академії (ЗДІА) був перший її ректор Юрій Михайлович Потебня. Це людина-легенда, і до того ж без всякого перебільшення! Ось поміркуйте самі: у грудні 1959 року, йдучи назустріч численним студентам-вечірникам із Запоріжжя, керівництво Дніпропетровського металургійного інституту (ДМетІ) створило у кількох приміщеннях, тимчасово наданих Запорізьким металургійним технікумом, вечірній факультет. Але тільки восени 1960 року факультет став власне факультетом, бо здійснив перший набір студентів. А вже через шість років — філією ДМетІ. Причому не тільки з вечірньою, а й з денною формою навчання. І очолив його Ю. Потебня, комсорг «Запоріжсталі», потім секретар міськкому комсомолу, аспірант, а згодом і кандидат наук.

Ректор філії став тоді на чолі справжнісінького громадського руху: «Свій вуз — своїми руками». Отримавши в розпорядження фактично ще післявоєнні руїни, Юрій Михайлович, де завдяки відновленню, а де шляхом знесення і побудови нового створив справжній красень-ВНЗ, який у 1976 році став відомий під назвою «Запорізький індустріальний інститут». Його ж абревіатура — ЗІІ просто гриміла на весь Союз! Адже мало того, що чоловіча, а потім і жіноча команда «ЗІІ» були на вищих щаблях першості країни з гандболу, чотири представники інституту в складі збірної СРСР стали олімпійськими чемпіонами з гандболу (все того самого 1976 року).

Уже в ті часи «застою» чи «напівзастою» політика Юрія Потебні була співзвучна крокам найуспішніших представників сучасного бізнесу. Коли через спортивні успіхи його інститут знали на теренах всього Союзу, то вже з тієї причини йому не могли багато в чому відмовити у високих кабінетах. Хоча не тільки через спортивні успіхи, адже саме в ЗІІ були ледь не найкомфортніші гуртожитки, найкращий профілакторій (це офіційно визнали на рівні Міністерства освіти СРСР) і найпотужніша спортивна база. Збудоване все красиво й якісно, руками студентів, а деякі корпуси взагалі зведені останніми самостійно і лише під вельми ліберальним контролем викладачів.

І тут кілька слів про студентів. Багато хто з них вже були людьми не лише зрілими, а й такими, що встигли очолити цех, будівельне управління і навіть завод. Випускником вечірнього факультету ЗІІ став навіть перший секретар Запорізького обкому КП України Михайло Всеволожський. Зрозуміло, що використовуючи потенціал і таких своїх вихованців, Юрій Потебня добився того, чого добився: статусу престижного вузу, випускників якого з профільних металургійних спеціальностей вже у теперішні часи запорізькі директори забирають ледь не цілими потоками.

Окрім вимогливості до студентів, бо випустити неука, який угробить домну, чи збудує якесь розвалище, не тільки соромно, а й небезпечно, у ЗДІА існує запроваджена ще Юрієм Потебнею система підготовки власних педагогічних кадрів. Вже десь 30 років цей ВНЗ практично не потребує докторів і кандидатів наук зі сторони. Навпаки, є кузнею кадрів для інших. Ось на ювілей, який традиційно (так запровадив ще Ю. Потебня) відзначають наприкінці жовтня, має намір приїхати проректор одного із театральних вузів! Випускниця будівельного факультету ЗІІ... Ви здивовані? А дарма, бо й сьогодні художня самодіяльність у ЗДІА, напевне, найкраща у Запоріжжі. Та й, власне, говорити про самодіяльність тутешнього студентського центру мистецтв Port-Arte, навіть якось ніяково, бо його концерти — це справжнє видовище, враження від якого, наче від гастролей провідних виконавців СНД...

Справа Юрія Потебні живе й сьогодні, бо було кому її продовжити. Живуть і запроваджені у ЗДІА ще з його часів традиції. Днями ось розмовляв з теперішнім ректором, доктором фізико-математичних наук, професором Володимиром Пожуєвим. «Знаєте, що найбільше здивувало проректорів вузів-членів комісії Міністерства освіти України, яка на початку жовтня підтвердила наш найвищий ІV рівень акредитації, — хитрувато посміхнувся Володимир Іванович. — Та те, що на жодному столі, і в найбільших аудиторіях теж, немає написів «Люба+Вася=Любов». Бо хоч вже років двадцять ми нічого не будуємо, стійка норма поведінки, що все тут зроблене твоїми ж руками, що ти тут господар, вже, напевне, зафіксована на генному рівні кожного нашого студента. І взагалі, я тут нещодавно відкрив нову формулу: коли п’ять студентських років — найщасливіші в житті будь-якої людини, то вже за те, що наша академія дала людям, своїм випускникам, понад 200 тисяч років щастя, всі ми маємо бути їй вдячні».

Ну що тут додати? Приєднуємося!

Запоріжжя.