Цукрові рекорди

Після багатьох років постійного скорочення посівних бурякових площ нарешті знову заговорили про їх розширення. Якщо торік о цій порі урожай був зібраний із двадцяти тисяч гектарів, то тепер це майже вдвічі більше. Загальна ж площа сягнула п’ятдесяти тисяч гектарів. І хоча це далеко не та цифра, котра була традиційна для бурякосіючої області в колишні часи, проте з тридцятьма тисячами, які стали своєрідним мінімумом, теж не зрівняєш.

Та й середня врожайність не може не радувати: трохи не дотягує до 400 центнерів з гектара. А це той показник, коли можна впевнено говорити про прибутковість галузі. При цьому є райони, де результати значно вищі. Скажімо, в Ізяславському збирають більш як по 520, а у Білогірському — майже по 590 центнерів з гектара. Безсумнівно, це успіх для місцевих аграріїв. І він не може не порадувати всіх, хто так чи інакше причетний до ринку цукру.

Ще одним вагомим позитивом стало відновлення роботи двох цукрових заводів. Адже досі йшлось лише про їх скорочення та призупинення роботи. Ще не так давно для Клембівського цукрозаводу перспектива бути розрізаним на металобрухт була цілком реальна. Три сезони поспіль власники не запускали підприємство, оскільки вважали його збитковим. Навіть у квітні йшли розмови про ліквідацію потужностей. Але влітку ситуація змінилась кардинально.

У дуже швидкому порядку в модернізацію цього виробництва було вкладено близько восьми мільйонів гривень. Власники не пошкодували коштів і для того, щоб відновити роботу Хмельницького цукрозаводу. Причому кілька місяців тому багато хто сумнівався, що до осені виробництво вдасться запустити — надто серйозний і дорогий обсяг робіт потрібно було виконати. Але ж справились.

А вже до наступного сезону відновити роботу своїх заводів збираються у Волочиську та Городку. При цьому люди настільки зацікавлені у цьому, що пильно слідкують за тим, що робиться на підприємствах. Коли на Городоцькому почули, що хтось, начебто, намагався зняти частину устаткування, підняли таку тривогу, що одразу була виставлена міліцейська охорона.

Звідки ж така зацікавленість і навіть поспіх у відродженні галузі? Щиро хотілося б сподіватись, що це пов’язано із загальними позитивними тенденціями в економіці або намаганнями створити нові робочі місця. Однак у такий альтруїзм власників цукроварень віриться мало. Переважна більшість тих, хто вкладав кошти в акції цих підприємств, розраховував насамперед на успішний бізнес. Тож доки мова не йшла про прибутки, ніхто не поспішав інвестувати багатомільйонні кошти у реконструкцію та відновлення виробництв. Сьогодні ж до цього підштовхує ситуація на світовому цукровому ринку. Адже експерти в один голос говорять про дефіцит сировини, а звідси — про зменшення виробництва цукру. А що може бути кращим рушієм бізнесу, як не дефіцит?

Та навіть потужними грошовими вливаннями важко реанімувати галузь, котра десятиліттями перебувала на порозі повного знищення. Адже запуск заводів навіть у таких авральних темпах не зміг зняти проблему сировини. Якраз напередодні пуску Хмельницького цукрозаводу поцікавилась у Івана Рудика, керівника потужного приміського господарства, чи возитиме він туди буряк. У відповідь довелось почути категоричне «ні». Адже всі угоди про постачання сировини укладаються щонайменше за півроку наперед. Тому й доведеться з околиць обласного центру доправляти буряк аж у сусідній Старокостянтинівський район. Зате на хмельницький завод корені возять не тільки з інших районів, а навіть з сусідньої Тернопільської області, а це значить, що доводиться долати відстань щонайменше кілометрів у сто.

Але цукроварам чекати ніколи. Вони сподіваються на таке ж швидке відновлення прибутків. Як цього досягти? Зрозуміло, завдяки повному і постійному завантаженню потужностей. І тут на поверхню несподівано спливає специфічна складова успіху — цукрова тростина.

Саме про неї й було згадано під час відкриття Клембівського цукрозаводу. Підприємство може переробляти до двох тисяч тонн сировини за добу. Але запаси полів наразі обмежені. Тому й була озвучена цифра у 340 тисяч тонн імпортної тростини, з котрої завод не проти виготовити цукор.

З одного боку, таким обсягам виробництва варто тільки радіти. Адже, за всіма законами ринку, більше цукру — дешевша ціна. Та з іншого, з ситуацією, коли дешева тростина витісняла з сировинного ринку український буряк, наш сільгоспвиробник теж уже знайомий. То чи не наступаємо на ті ж самі граблі?

Тільки-тільки господарства заговорили про збільшення посівних площ, як на горизонті знову з’явилась загроза.

Втім, варто зауважити, що нині урядом таки прийнята постанова про кошти стабілізаційного фонду для державної підтримки продукції рослинництва, в якій наголос робиться саме на цукрові буряки. Документ передбачає відшкодування у півтисячі гривень за гектар посіву. Це дало б господарствам області понад 23 мільйони гривень. Але...

Подібні документи ухвалювали і минулими роками. Мало того, сума дотацій озвучувалася на рівні 750 гривень. Однак ось уже другий рік поспіль жодної обіцяної буряківникам копійки так і не надходило. То чи зміниться ситуація тепер?

Враховуючи невизначеність всіх згаданих моментів, спрогнозувати, якими ж врешті-решт будуть ціни на цукор, доволі проблематично. З одного боку, в обласному центрі рясніє реклама, де супермаркети пропонують скандально низьку ціну — менше п’яти гривень за кілограм солодкого піску. З другого, запускаючи клембівську цукроварню, її керівник повідомив, що собівартість цьогорічного цукру коливатиметься в межах 5,6—6 гривень за кілограм, тому реалізаційна ціна становитиме не менше семи гривень. А от експерти прогнозують всі вісім—дев’ять гривень за кілограм. То кому вірити?

Цінова плутанина не випадкова. Її спричиняє відсутність чітких правил і на сировинному, і на цукровому ринку, де дуже часто рішення приймаються спонтанно, без обгрунтованого прогнозу навіть на найближчий час. А партнерство аграріїв та переробників нерідко регламентується лише особистими домовленостями. То хто ж і які гарантії щодо стабільності цін може давати?

Традиційний літній пік споживання цукру вже спав. Тому цінові коливання на солодкий продукт сприймаються спокійніше. Але говорити про цінову стабілізацію, напевно, ранувато.

 

Хмельницька область.