Краса і велич нових запорізьких мостів, яким для повного щастя не вистачає хіба що ритмічного фінансування.
Жовтневий день видався сонячним і теплим, хоча, коли піднімешся на мостову верхотуру над Дніпром, то вітром проймає ледь не до кісток. Зате яка звідси краса: панорама Дніпра, Запоріжжя, та й до моста Преображенського, здається, рукою подати, хоча на його другому ярусі потяг видається геть іграшковим...
Тут саме час щиро подякувати начальнику Запорізького комунального підприємства «Управління капітального будівництва» (УКБ) Іванові Сухомлину, який допоміг організувати наші відвідини головної запорізької будови. Тому ми з фотокореспондентом без будь-яких пригод, але відразу з двома «гідами» — фахівцями комплексного мостобудівного відділу УКБ Іваном Савченком та Миколою Солодовником, ознайомилися з усіма особливостями робіт на мосту через Новий Дніпро. Тобто на рукаві власне Дніпра, що омиває острів Хортицю з боку лівого берега.
Звичайно, масштаби будівництва вражають — і те що зроблено, і те, що ще треба зробити. Так звана, по-будівельному, споруда №11, а простіше — майже готовий, тільки без асфальтового покриття, один із елементів мостового переходу, має вигляд злітної смуги пристойного аеродрому. Дещо схожа на неї наземна частина споруди №10 — її ще називають «балкою жорсткості», а коли простіше, то це власне такий собі 660-метровий «місток», перекинутий між двома берегами Дніпра. А щодо головного елементу — бетонного пілона у 160 метрів заввишки, до якого будуть кріпитися ванти, які, власне, й підтримуватимуть уже згаданий «місток», то піднявся він угору лише на третину. До речі, місцеві фахівці дещо охолодили нашу попередню обізнаність стосовно характеристик мостових конструкцій: 160 метрів — це позначка, до якої він підніметься, а висота пілона — 155,5 метра.
На мостах працюють будівельники, хоча їх зовсім небагато. Іншими словами, не такою мала б бути головна будова Запоріжжя останніх років, але вже те, що будівництво хоч якось теплиться — зовсім непогано. Ось привезли елементи ліфта, замовленого у Чехії. Це він допомагатиме добудовувати пілон. Стропальник Ігор Сліпченко забезпечує розвантаження ліфтових конструкцій. Газозварник Олександр Данилов (на знімку) працює біля підніжжя пілона майже сам. Адже десь далеко нагорі кранівник і кілька монтажників. А ось комплексна бригада Мостозагону-27 (на знімку), що налічує по одному-два представники всіх будівельних професій. Бригада працює на споруді №12. Ще метрів десять роботи будівельників і остання нагадуватиме «аеродром» споруди №11.
Власне, ми так легко і спокійно про все це говоримо, хоча йдеться про велетенську і дуже в інженерному плані складну конструкцію. З виконанням безлічі трудомістких операцій, що потребують високої кваліфікації, жорсткого контролю і ще багато чого. Родзинка новобудови — вже згадувана «балка жорсткості». Насправді вона швидше нагадує пустотілий корпус пристойних розмірів баржі, який у процесі роботи нашпиговують різноманітними конструктивними елементами, здатними забезпечити гарантовану міцність мостового прольоту. Ось на дні лівої (коли дивитися з лівого ж берега) «баржі» — незавершеної наземної частини споруди 
№ 10, працює зі зварювальним автоматом Іван Кібка. Чоловік ретельний і веселий водночас.
Про що не можна не сказати, відвідавши запорізьке будівництво? Про те, що цьогоріч будова отримала (станом на 10 жовтня) 150 мільйонів гривень. Нагадаємо (і про це вже ми якось писали), що нормальну роботу, тобто у повній відповідності до графіка, передбаченого СХВАЛЕНИМ УРЯДОМ титулом будівництва, можна вести, коли на рік виділятиметься приблизно 1,4 млрд. гривень. У 2010-му ж отримано типовий запорізький «річний стандарт» — здається, жодного року, відколи ведеться будівництво мостових переходів через Дніпро, уряд і копійки більше не давав. Чи щось за ці гроші зроблено? Так, і чимало! Тільки в тіло пілона з початку року вкладено 637 кубометрів бетону із 4388 кубічних метрів, які потребує зведення цього велетня. А всього здійснено укладення бетону об’ємом майже 5000 кубометрів, монтаж понад 800 тонн металоконструкцій тощо.
І тут варто зазначити, що резерви «будівництва по чайній ложці» вже практично вичерпані. Ну, ще пілон, ну, ще десь бетонні та земляні роботи, ну, ще десь монтаж металоконструкцій над землею. Однак дуже скоро будівництво зупинить відсутність стальних вант (термін постачання їх з Німеччини — 18 місяців після повної оплати), а також металоконструкцій усе тієї ж 660-метрової «балки жорсткості» чи, як її ще називають, «нерозрізної» балки (термін постачання з російського Кургана — сім місяців після оплати) . Крім того, існує проблема плавучого надпотужного крана, який мають виготовити у Севастополі — без нього подальше будівництво буде лише розмовами.
І наостанок про героя — капітана-механіка катерка, яким нас кружляли по Дніпру біля пілона тощо, Петра Левченка. У травні минулого року про нього писали всі газети, і за ним полювали знімальні групи всіх телеканалів. Саме цей чоловік урятував трирічну дівчинку, яку не зовсім врівноважена мати скинула з 40-метрового мосту Преображенського. Почувши від підлітків, що Дніпром несе дитину, Петро Левченко негайно скочив у човен і на веслах доплив до дівчинки, яку заштовхало під тимчасову опору нового мосту. Та вже втратила свідомість — удар об воду та й холод, але в результаті штучного дихання, зробленого її рятівником, дитина прийшла до тями, і вже в такому стані була передана медпрацівникам. До речі, ми написали про героя, хоча сам Петро Левченко таким себе не вважає...
 
Запоріжжя.
Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.