А ще чітко та по-діловому орієнтуються в економічній ситуації регіону і конкретно сприяють його розвитку. В такому разі їхня робота в органах місцевого самоврядування буде надзвичайно великою, різноплановою і, що найголовніше, корисною для людей. Така робота має охоплювати всі сфери і галузі життєдіяльності села, міста, району чи області. А її ефективність залежить від багатьох чинників. Найперші з них — бажання допомагати людям, уміння виокремлювати найважливіше для громади, бачити перспективу вирішення питань у комплексі, по-синівському відчувати необхідність раціонального використання ресурсів, на які багатий регіон», — переконаний голова правління
ВАТ «Маловисківське хлібоприймальне підприємство» Микола НІКОЛЕНКО .
Як і кілька років тому, коли Микола Ніколенко обирався до районної ради, сьогодні його надзвичайно турбує стан справ у рідному Маловисківському районі зокрема і на Кіровоградщині загалом. Досвідчений керівник вважає, що власне й становлення демократії в країні не може відбуватися окремо від соціально-економічного розвитку країни і кожного регіону, тим паче йти з ним урозріз. Саме поліпшення життя людей, на його думку, й визначає рівень демократії. Адже демократичні процеси завжди йдуть на користь економіці, інвестиційному клімату. Та хоч Україна нібито й рухається шляхом демократичних перетворень, покращується життя простих людей дуже повільно. Нерідко у владі на місцях опиняються люди, які звикли займатися статистикою та підтасуванням цифр, а не виконанням головних завдань, які ставить перед ними держава.
А тому маловисківський господарник має найбільшу мрію — щоб рідний район досяг рівня розвитку спочатку принаймні 80—90-х років минулого століття. Тоді на Маловисківщині успішно діяли потужні підприємства: цукрозавод, спиртозавод, уранова шахта, ще одну починали будувати. Було розвинене сільське господарство, майже сто тисяч гектарів сільськогосподарських угідь.
На сьогодні район став практично сільськогосподарським, адже майже все, крім державного сектору, — в занепаді. Хлібокомбінат, консервний, цукровий, спиртовий заводи стоять, втрачає свої потужності молокозавод. Розвиваються лише сільськогосподарські та ті об’єкти, які залежать від державного бюджету. Реально на Маловисківщині можна сподіватися тільки на розвиток Новокостянтинівського родовища, проте успішність цього проекту залежить від державного бюджету.
— Навіть у найскрутніші часи, а може, саме в цей час особливо, мають розроблятися програми розвитку, повинні пропонуватися проекти розвитку промисловості, економіки, — переконаний Микола Васильович. — І йдеться не лише про дрібні проекти. Адже є регіони, які перебувають у значно гірших умовах стосовно наявності земельних площ, їх родючості, інших можливостей, але все-таки намагаються щось робити. Прикро визнавати, що після помаранчевої революції на Маловисківщині так і не настали кращі часи. І це зважаючи на те, що останнім часом ситуація в країні загалом почала стабілізуватися. Сьогодні чи завтра, але потужний район перестане пасти задніх, адже інвестори мають до нього зокрема і до області загалом чималий інтерес. Вистачає й ентузіазму місцевих жителів, передусім товаровиробників. Сьогодні потрібно активно розвивати наявні і створювати нові виробництва. Це і нові робочі місця, і додаткові кошти до бюджету. Завдання влади: запросити інвесторів, гарантувати їм серйозність намірів і перспективність спільної співпраці, допомогти розробити спільний інвестиційний проект.
Необхідно втручатися і в ситуацію в сільському господарстві. Лінія має бути чітка: створити однакові умови для виробників, показати їм, що в державі правила гри однакові для всіх. Тоді й господарники швидше підуть владі назустріч.
Стосовно забезпечення селян засобами існування, то спиратися їм на щось особливе поки що ніяк. Переважно люди реалізували своє право на земельний сертифікат, тож за відсутності роботи саме орендна плата за пай та ведення присадибного господарства дають можливість існування. Але розподіл землі, вважають селяни, було проведено несправедливо, зі значними порушеннями. До деяких порушень, на думку Миколи Ніколенка, була причетна й колишня районна влада. Це спричиняє перебігання пайовиків від одного власника до іншого. Тож саме стабільний розвиток сільського господарства забезпечить людей роботою, стабільними доходами та поверне довіру до держави і влади.
Щодо сільськогосподарського виробництва. Нині є технології, які дають змогу з однакової площі збирати як мінімум утричі більше, ніж мають багато хто із сільгоспвиробників. До того ж такі технології найоптимальніші, рятівні для наших земель. Це стосується вирощування і зернових, і технічних культур. Можна зменшити до мінімуму і залежність від кліматичних умов. Вирощувати на такій землі, як у нас, по 9—10 центнерів ячменю з гектара — неприпустимо! Слід застосовувати мінімальні, нульові, енергозберігаючі технології. В їхній ефективності родина Ніколенків переконалася на власному досвіді у своїх сільськогосподарських підприємствах. Тому і Микола Ніколенко, і його батько, директор сільськогосподарського товариства з обмеженою відповідальністю «Славутич» Василь Ніколенко — керівник з більш як 20-річним стажем, і молодший брат, заступник генерального директора Маловисківського ХПП, голова правління СТОВ «Агрофірма «Паліївська» Олександр Ніколенко твердо переконані: для цього достатньо і бажання, і кваліфікованих фахівців, і угіддя відповідають усім вимогам. Просто сьогодні в господарників немає виходу на інформацію про новітні технології, на реальні кредити.
Що ж дає, скажімо, впровадження нульової технології обробітку землі? Це — мінімізація витрат пально-мастильних матеріалів з одночасним збереженням структурованого родючого шару землі, який захищений від ерозії. У кліматичних умовах з не завжди прогнозованою кількістю опадів, а відповідно, недостатньою кількістю вологи у ґрунті, такі технології дають змогу розв’язати цю проблему. І в Маловисківському районі є такі господарники, які їх впроваджують. Але поки до процесу не долучилася влада, масово вводити ці технології неможливо, адже, наприклад, за нульового обробітку потрібно використовувати спеціальні, дорогі, так звані нульові сівалки. Придбати таку — не кожному по кишені. Тож потрібно допомогти взяти потрібну техніку в лізинг, отримати на неї кредит. Принаймні організувати виставку або семінар, де демонструється та продається така техніка, влаштувати показові презентації на базі одного з господарств, переконати в її перевагах.
Кажучи про впровадження новітніх технологій, Микола Васильович має на увазі не лише сільське господарство. Перспективного господарника цікавить і проблема енергозабезпечення та енергозбереження. Чому ми не використовуємо технології, які давно вже запроваджено в Данії, Німеччині, Польщі, де поступово відмовляються від вугілля, газу і займаються питаннями використання відновлювальних енергоресурсів, спалюванням продуктів рослинництва, щепи, соломи не просто, щоб забруднювати повітря, а з максимальною вигодою? Уже давно слід було усвідомити, що в нинішніх умовах зменшувати ті чи інші витрати просто необхідно.
Газифікація багатьох районів Кіровоградщини вирішується вже протягом кількох десятків років. Та так і не вирішена. А сьогодні ця тема, на думку Ніколенка, враховуючи нинішні ціни на газ, уже не перспективна. Адже ніхто не дасть гарантії, що ціна не буде зростати й надалі. А запаси газу невпинно зменшуються. Та й знайти мешканцям кілька тисяч гривень на те, щоб підвести блакитне паливо до своїх осель, а потім ще й кошти на його оплату, — справа безперспективна. Чому не діють програми енергозберігаючих технологій? Є серйозні напрацювання в цьому плані в інших країнах — треба базуватися на тих ресурсах, які можна відновлювати. Мова насамперед про солому, зерновідходи... У країнах з особливими кліматичними умовами все це спалюється у високоефективних котлах або переробляється на біометанових установках. І так використовується до 70 відсотків побічної продукції сільськогосподарського виробництва. Який потенціал має у своїх руках український господарник, можна тільки здогадуватись.
Не один рік мусується й питання виробництва біоетанолу — найбільш перспективної для українського сільськогосподарського товаровиробника справи. Адже в багатьох регіонах України ще стоять не зруйновані до кінця цукрові та спиртові заводи. Створені на базі цих підприємств біоетанолові установки допомогли б розв’язати багато проблем, але для цього потрібна воля. При цьому спрощується процес виробництва кінцевого продукту, а спиртозавод забезпечується власними енергоносіями з переробки відходів спиртового бродіння на метан. У такий спосіб можемо знизити вартість біопалива до практично фантастичної для нашої країни ціни. За попередніми підрахунками, вартість біоетанолового палива на заправках може бути вдвічі-втричі нижча, ніж бензину. Але програма виробництва біопалива — обласного, а швидше, навіть всеукраїнського рівня. Бо на початковому етапі потребує значних капіталовкладень. Однак саме місцева влада не повинна стояти осторонь, а виступати ініціатором впровадження таких украй необхідних проектів.
Певні кроки потрібно робити і в соціальній сфері. Встановити у приміщеннях сучасні енерго- зберігаючі склопакети, модернізувати котли... Переважну більшість таких проблем у регіонах можна розв’язати на місцевому рівні. Від влади загалом, а особливо від її очільників на місцях залежить багато, якщо не все. І коли територія, регіон поступово переходять до розряду депресивних, таким, як бізнесмен, депутат Микола Ніколенко, які особливо дбайливо ставляться до землі, де народилися, стає дуже прикро.
Пряма мова
Олег СОЛОДІЙ, директор Паліївської школи І—ІІ ступенів:
— Завдяки таким господарникам, як родина Ніколенків, нам удається розв’язувати надзвичайно багато нагальних проблем, без чого наш заклад просто не зміг би існувати. Саме Микола Ніколенко, як один із головних популяризаторів енергозберігаючих технологій у районі, разом з іншими започаткував свого часу надзвичайно потрібну справу — заміну в місцевій школі старих дерев’яних вікон на сучасні металопластикові. На сьогодні замінено всі 60 вікон. Разом із надійним спонсором багатіємо мріями про встановлення у школі котла на екологічному місцевому паливі, а поки що М. Ніколенко допоміг нам із придбанням насоса і комплектувальних для котла на твердому паливі, з монтажем нової димохідної труби та провів ремонт опалювальної системи. Неопалюване протягом 10 років праве крило двоповерхової будівлі школи, в якому розташовані фізичний кабінет, їдальня, класи, знову забезпечено теплом. Не страшна з певного часу нам і негода. Маловисківське ХПП допомогло з ремонтом покрівлі, виділило шифер та інші матеріали...
«Необхідно активно зайнятися пошуком інвесторів, допомагати виробникам реалізовувати перспективні бізнес-проекти, створювати, так би мовити, економічно вигідний мікроклімат. Напевно, профільні міністерства завалені пропозиціями інвесторів та інвестиційними проектами. Часто такі пропозиції передбачають фінансування не з державних джерел, а власні кошти. Тут необхідна чітка взаємовигідна співпраця або, іншими словами, симбіоз між виробниками, бізнесменами, органами влади на місцях та урядом.
Необхідно також, на думку Миколи Ніколенка, підняти, врешті, вирішення кадрових питань у країні на належний, державний рівень. Не треба давати керівнику, начальнику працювати по кілька років у режимі карт-бланш. Довіра має закінчуватися протягом одного року. Адже за такий і навіть менший строк стає зрозуміло, на що здатен керівник, чи розуміється він на економіці, сільському господарстві...
Люди втомилися чекати. Їх і без того необмежений кредит довіри поступово вичерпується. Вихід один: в органи влади, передусім на місцях, мають прийти люди, здатні переломити ситуацію, вирівняти становище в економіці загалом і в сільському господарстві зокрема. Микола Ніколенко вважає, що такі люди на Кіровоградщині й у Малій Висці з’явилися. Серед них, на думку потомственого хлібороба-виробничника, й голова Кірово-градської облдержадміністрації Сергій Ларін, й голова Маловисківської райдержадміністрації Василь Журавель. От тільки вистачило б терпіння та наснаги...
Кіровоградська область.
