Помилки чиновників. Хто виправлятиме?

Чи вдасться активістам знайти спільну мову з можновладцями і наскільки продуктивною буде їхня співпраця — покаже час. Та вже після першого діалогу стало очевидно, що долати кризові моменти, виправляти помилки не так уже й просто.

Загалом ставлення навіть до новоствореної асоціації далеко не у всіх однозначне. За словами Івана Бухала, голови об’єднання, депутата міської ради, а в минулому — очільника міста, людини, добре відомої хмельничанам багатьма своїми справами, дехто із теперішніх народних обранців не те що не сприйняв серйозно її створення, а й дозволив собі образливі висловлювання. Втім, із ними навряд чи варто було поспішати. Бо асоціація об’єднала 38 громадських організацій різних напрямів і створених у різний час. До них входять майже 52 тисячі хмельничан. По-різному можна оцінювати цю цифру, можливо, у формальних звітах вона дещо вища від кількості тих, хто веде активну роботу. Та об’єднати свої зусилля вирішили і зовсім невеликі колективи, і такі добре відомі та досить потужні організації, як спілки «афганців», чорнобильців, дітей війни...

У кожної з громадських організацій свої пріоритети, і, зрештою, вони створені для того, щоб захищати інтереси певних соціальних груп. Та важливим є те, що згуртувалися вони для вирішення не своїх, а спільних для міста проблем. І всі готові надавати підтримку. Причому в найширшому розумінні слова — від поради, а її таки можуть дати колишні керівники різних структур з багаторічним досвідом роботи, до матеріальних інвестицій, які можуть вкласти підприємці. Від участі у благодійних акціях, що є основою низки гуманітарних спілок, до кадрової підтримки Збройних Сил з боку колишніх військових та «афганців».

— Громада хоче, щоб до неї дослухалася влада. То давайте об’єднуватися і не просто говорити про наші проблеми, а намагатися разом їх розв’язувати, — каже Іван Бухал. — При цьому хочемо бути не опонентами, а насамперед однодумцями.

Здавалося б, кращої форми для співпраці влади і громади не знайти. Та не все так просто. Тим паче що взялися за надто складні питання.

Одна з найважливіших проблем — забезпечення житлом чорнобильців.

— За останні 28 років ми отримали від держави лише дві квартири для чорнобильців, які перебувають у черзі на житло. А таких у місті — 860, — розповів голова міської організації чорнобильців Володимир Лукіянчук. — І це в той час, коли законодавство дозволяє виділяти для наших пільговиків до 15 відсотків державного житла.

Та насправді таке житло не будують, закон не працює, а сотні родин залишаються без квартир. Ситуація, здається, безвихідна. Тим паче що гальмується вона не на місцях — проблема має загальнодержавний характер. Та, виявляється, і з таких глухих кутів можна знайти вихід. Так, міська рада виділила для чорнобильської організації земельну ділянку під спорудження будинку в одному з мікрорайонів міста. Тепер її можуть передати забудовнику і натомість отримати у нього певну кількість квартир. Виявляється, не така вже й безвихідь. Особливо, якщо правильно розпорядитися міською землею.

Щоправда, поки що майбутні квартири лише на паперах і в проектах. Але натхненні таким перебігом подій чорнобильці нині ставлять питання вже й про те, щоб отримати дачні ділянки і місця під гаражі. Пропонують свої варіанти, як розподілити кошти на ліки і профінансувати лікування чорнобильців. Усе це потребує не таких уже й великих бюджетних затрат. Тож громадським активістам залишається одне: не відступати від свого.

Не слід думати, що компроміси з владою, а тим паче — з бюджетом, знаходити просто. Не секрет, що інтереси громади часто програвали та й нині програють у двобої з особистою вигодою чи то можновладця, чи то бізнесмена. Саме конфлікт таких інтересів побачили учасники «Народної сили», аналізуючи проблему платних місць для паркування. Чомусь вони з’являються у дуже незручних для водіїв та пасажирів місцях, але їх немає там, де було передбачено облаштування парко-місць.

— Свого часу ми ухвалили рішення про знесення кількох будинків. На їх місці мала з’явитися стоянка спеціально для відвідувачів головного продовольчого ринку, — розповідає Іван Бухал. — Але розбудувався тільки базар, зайнявши навіть навколишні тротуари. Не кажучи вже про те, що всі дороги біля нього перетворилися на стоянки. Але влада закриває на це очі. Очевидно, не хоче псувати стосунків із керівником ринку.

Зате вирішили облаштувати платну стоянку на площі біля залізничного вокзалу. Причому підприємець, який виграв тендер, розставив кордони парковки так, що тепер на проїжджій частині дві машини не те що зупинитися для висадки пасажирів, а й навіть розминутися не можуть.

Водії вперто не хочуть платити за те, що змушені паркуватися на декілька хвилин, щоб провести чи зустріти пасажирів. У результаті міський бюджет від такої новації фактично нічого не виграв — надходження копійчані. А от незручностей для хмельничан, котрі тепер змушені залишати свої авто мало не за квартал від вокзалу і чимчикувати до потягів із валізами в руках, істотно додалося.

Висновок напрошується один: таке рішення — помилкове. Потрібно шукати інші варіанти, щоб усім — пасажирам, водіям і міському бюджету — було зручно і вигідно. Та чи готова влада робити правильні висновки зі своїх помилок?

Далеко не завжди. Особливо, коли йдеться про особисті інтереси. Тоді в законах знаходяться такі зачіпки, а суди ухвалюють такі рішення, що про об’єктивність, чесність і моральність годі й казати. Науково-технічна фірма «Союз» пройшла вже через понад 180 (!) судових засідань, доводячи своє право на виділену їй міською радою ще у 1990-х роках земельну ділянку. Але з 2006-го на її частину почала претендувати сусідня компанія. Бо раптом виявилося, що виділена їй ділянка частково накладається на «союзівську».

Навіть елементарна логіка підказує, що не можуть старі межові знаки налізти на нові. Очевидно, все відбулося навпаки. Після багаторічних розглядів справи у судах різних інстанцій Вищий адміністративний суд визнав, що немає жодної спірної ділянки, а є лише територія фірми «Союз», на яку претендує інша компанія. І вже б на цьому крапку поставити. Та обласний суд раптом скасовує рішення вищої інстанції (!), а на сесії міськради ухвалюють рішення про продовження оренди захопленої у такий спосіб території.

Таке рішення влади призвело до нових протистоянь між двома сусідніми фірмами. «Союз» освячує територію, ставить хрести і зводить капличку на спірній території, де планує розпочати будівництво храму, недільної школи і лікарні. Опоненти нищать хрести, впритул до культових споруд встановлюють туалети і торговельні кіоски...

Одне слово, війна триває. А виявляється, її могло і не бути, якби міська рада не ухвалила завідомо помилкові рішення. Спочатку про виділення земельної ділянки поверх уже виданої. Потім про продовження терміну її оренди.

Чому влада допускає такі помилки, залишається лише здогадуватися. Але рано чи пізно хтось має їх виправляти.

Сьогодні після восьми років судових слухань, численних рейдерських атак і просто хуліганських нападів керівник фірми «Союз» Юрій Козловський прийшов шукати підтримки у «Народної сили». Правники і фахівці готові допомогти. Але чи вистачить у чиновників сили духу та мужності визнати свої помилки, а головне — виправити їх? Без цього формат нових стосунків між владою та громадою не можливий.

Хмельницький.