До спеціального засідання Верховної Ради, присвяченого 60-й річниці з дня підписання Конвенції про захист прав людини і основоположних свобод, у парламенті розгорнулася тематична виставка.

«Голосу України» вдалося поспілкуватися з керівником Інформаційного управління апарату Верховної Ради Віктором Резванюком (на знімку вгорі), коли експозиція тільки-но створювалася. Увесь його стіл був завалений ксерокопіями документів, фотографій, роздруківками книг — експонатами виставки.

«Готуємося показати матеріали, які стосуються не тільки Конвенції, а й Загальної декларації прав людини, прийнятої ООН», — зауважив В. Резванюк. Експозиція здебільшого стосуватиметься ролі саме України у світовому процесі становлення свобод і прав людини. Умовно її можна поділити на три розділи — в одному будуть фото, які стосуються знаменної події. Тут розмістять знімки із засідань ООН 1946 і 1948 років, світлини, які засвідчують присутність делегації УРСР на подібних зібраннях. Цей розділ ілюструватиме тему здебільшого в міжнародному вимірі. На виставці також представлено документи, підписані нашою країною, що стосуються прав людини. У третьому розділі можна буде ознайомитися із друкованими виданнями, а також публікаціями про цю подію.

Матеріали збирали по крупинках з усіх відомих архівів. «Маємо непоганий досвід підготовки різноманітних виставок, — зауважив перший заступник керівника Інформаційного управління Сергій Горячев. — Але саме в ході підготовки до цієї, яка стосується 60-річчя і, взагалі, України на шляху розбудови законодавчого поля прав людини, з’ясувалося, що документів збереглося не так і багато».

От і вийшло, що, відіславши запит на отримання знімка, який ілюструє участь постійного представника УРСР у комісії ООН з прав людини П. Недбайла і Збигнєва Резича (ПНР) на засіданні 21-ї сесії цієї комісії в березні 1965 року (на знімку праворуч), організатори виставки отримали два ідентичні знімки і з фондів ЦДКФФА ім. Г. Пшеничного, і з галузевого архіву Міністерства закордонних справ . Очевидно, це пов’язано із цензурою, яка на той час процвітала. Ймовірно, знімків з цієї події й не робили багато, але навіть з того, що було, відібрали один «підходящий» і розіслали його в усі архіви.

Подібні проблеми і з документами. Це може видатися незвичним нині, в час цифрових технологій, коли навіть учень середньої школи може легко знайти будь-який потрібний документ у Інтернеті. Однак всесвітня мережа в Україні активно розвивається десь із початку 2000 року. Усе, що було раніше, часто із комп’ютерної павутини випадає. Та, попри складнощі, організаторам все-таки вдасться продемонструвати зразки деяких цікавих документів. Ось, наприклад, сторінка з виступу делегації УРСР, датованого 1947 роком. Поверх надрукованого тексту рука доповідача пана Літовченка робить свої правки, якими наголошує на неможливості втручання у внутрішні справи чужої держави. Не менш цікавий текст критичних зауважень МЗС УРСР до проекту міжнародної декларації, ухваленого другою сесією Комісії із прав людини від 16 грудня 1947 року. Цей документ називають перевантаженим статтями, які стосуються окремих осіб або невеликих груп осіб (ще б пак, для колективного совка це речі неприпустимі). Приміром, авторам зауважень зайвою видається частина, яка надає право «індивідуумам покинути свою країну і, якщо вони цього бажають, прийняти громадянство будь-якої країни, готової його надати».

На виставці також представлено матеріали із сивої давнини. Адже говорити про права людини в Україні почали ще з часів Конституції Пилипа Орлика. А ще були Руська правда, статут Ярослава Мудрого, Учення Володимира Мономаха... На жаль, не всі першоджерела вдалося віднайти. Містить експозиція й матеріали підписання Конвенції Україною, а також першої доповіді Омбудсмана Ніни Карпачової. Усе це наша історія й вона торкається прав людини. Відтак організаторам довелося чимало попрацювати, аби показати всю ретроспективу розвитку цього питання. «Орієнтувалися на те, що виставка має бути цікава учасникам спеціального засідання, — наголошує Віктор Резванюк. — Розуміли, що там будуть представники із-за кордону, наші парламентарії та фахівці, які коли-небудь мали стосунок до законотворення в галузі прав людини».