Аз і буки в клітинку

За парти в місцях позбавлення волі в незалежній Україні сіли в 2002-му. І не тільки засуджені в колоніях, але й ті, хто перебуває під арештом у слідчих ізоляторах. Спільне рішення керівництва Міністерства освіти та науки і Держдепартаменту України з питань виконання покарань було правильним і логічним, але спричинило бурхливу реакцію.

Безграмотні громадяни виявили «отрицаловку» і спочатку просто плювали з нар на турботу суспільства. У ньому, у свою чергу, багато незадоволених платників податків підраховували додаткові витрати на навчання зловмисників.

Для працівників колоній організація навчального процесу за дротом стала черговим головним болем.

Та за вісім років усі пристрасті вляглися, ув’язнені з атестатом зрілості й дипломом фахівця — буденність.

Якщо вірити ув’язненим — користь є. Навчаються якщо і без задоволення (а на волі всі люблять школу?), але старанно.

— Адже це враховується у разі вирішення питання про умовно-дострокове звільнення, — зазначає грабіжник-рецидивіст Колян. — Свого часу, замолоду, навчання мені допомогло «відкинутися» раніше.

Стимулюючий мотив підтвердили мені й в закладах, в яких нещодавно побував.

— Ви, Сашко, до уроку не підготувалися, — каже чарівна вчителька ув’язненому. — Постарайтеся надолужити пропущене.

Сашко? Ви? Саме так звертаються педагоги вечірньої школи № 1 до своїх учнів. Їх в ізоляторі 72, вчаться в 8—11 класах. Неповнолітніх — 31, робітників госпобслуговування — 26, решта — вусаті підслідні.

Начальник СІЗО — начальник арештантського дому підполковник Олександр Шульга служить тут з 1991-го, починав з прапорщика.

— На жаль, спонукальних мотивів до виправлення у нас мало, — визнає Олександр Васильович. — Є невелике виробництво, та про повну зайнятість підслідних говорити не доводиться. А спецконтингент з кожним роком омолоджується. На волі юним наркоманам і грабіжникам не до навчання. А в нас вони можуть розуму набратися й відволіктися від тяжких дум.

Директор вечірньої ЗОШ із 17-річним стажем Катерина Таратухіна стверджує, що підопічні для неї, вчителя історії, і колег — не злочинці. Мабуть, на волі вони такого поважного ставлення не відчували. І хтозна, може, саме школа за ґратами (на знімку) розбудить у них позитивні емоції й сприятиме появі усмішок на обличчях. До слова, уже тут вони демонструють небувалі вчинки: готують щирі святкові вітання наставникам, дарують їм свої вироби...

А ті відповідають пирогами, добрим словом, а то й просто доторком до плеча...

Тут утримують 279 осіб, котрі не мають середньої освіти. З них 96 навчаються у школі, якій позаздрили б не лише сільські діти. Уроки ведуть чотири педагоги у світлих, мебльованих і на совість відремонтованих класах. У них — телевізори, діапроектор, аудіомагнітофон, DVD-плеєр, комп’ютери, солідна бібліотека.

У Кам’янській ВК не тільки дають середню освіту, а й навчають професії.

Тішить, що у випускників ЗОШ немає проблем із продовженням навчання у вузах. Охочі беруть участь у зовнішньому незалежному оцінюванні й, якщо пощастить, стають студентами. Проте у Кам’янській колонії таких поки що не зафіксовано.

Незвично, погодьтеся, чути в «царстві» засуджених: «Тут усе робиться жіночими руками. Сантехнічні, ремонтно-будівельні, комунально-побутові роботи». У розшифровці це звучить так: кладуть і облицьовують стіни, справляються з електро- і водопостачанням, печуть хліб, вирощують тварин, облаштовують територію тощо.

І роблять усе професійно, оскільки закінчили в колонії навчальний центр. Тут готують швачок, малярів, штукатурів, мулярів, плиточників — по 180—200 щорічно. А з моменту створення училища — 1500.

Але шлях сюди обов’язково лежить через школу. Сьогодні в ній навчаються 138 засуджених, минулого навчального року випущено 38 із середньою освітою і 22 — з базовою.

... Заглянувши в клас на урок, подумав, що перебуваю в жіночій гімназії. От тільки вік учениць був не дитячий — у колонії відбувають покарання 18—55-річні.

...З волі за тюремні ворота потрапляють, на жаль, не тільки з вищою освітою, а й малограмотні. Колись такими само неуками вони з колоній і звільнялися. Тепер у кожного, хто став на хибний шлях, є можливість «гризти граніт науки». Тобто стати іншим.