Поступ до миру чи завуальована капітуляція

 

Поясню детальніше, чому я вважаю, що це саме так.

1. В умовах збройної агресії Росії проти України центральним елементом в документі щодо припинення воєнних дій та реалізації мирного плану має бути припинення самої агресії. І саме цій меті має бути підпорядкована така угода чи міжнародні домовленості.

Ми не бачимо в протоколі ні невідкладного виведення російських військ та спецпідрозділів з території Донецької та Луганської областей України, ні прямого зобов’язання Росії щодо припинення транскордонного постачання зброї, боєприпасів та надсилання російських найманців та «добровольців», ні передачі україно-російського кордону під контроль української сторони на всіх ділянках кордону з метою його закриття для нелегального перетину людей та зброї при забезпеченні відповідного міжнародного контролю.

Не бачимо ми і відмови Росії від забороненої Статутом ООН погрози застосування сили у вигляді масованої концентрації російських військ на українському кордоні та домовленості про відведення цих військ від нашого кордону до місць їхньої постійної дислокації.

2. Натомість ми бачимо, що головним змістом цього документа є неприховане втручання в широкий спектр наших внутрішніх справ, а також реалізація спроби змінити конституційний лад України під зовнішнім тиском та, як результат, збройної агресії з боку Росії.

На це спрямовані більшість пунктів протоколу, що фактично передбачають: 

— безстрокову відмову України від боротьби проти тероризму, бандитизму та збройного сепаратизму, тобто від наведення конституційного ладу, на частині своєї території; 

— відокремлення від України на невизначений час частини її східної території, окупованої нині за допомогою російських військ та спецпідрозділів, із законодавчим наданням їй «особливого статусу», тобто створення українського аналога Придністров’я;

— по суті, федералізацію України як через так звану децентралізацію влади (слід зауважити — не повноважень, а саме влади), так і через політико-правову легітимізацію явища сепаратизму в Україні прийняттям спеціального закону щодо особливого статусу частини території Донеччини та Луганщини, нехай навіть і тимчасового;

— повну та всебічну амністію терористам та бандитам, що скоїли низку особливо тяжких злочинів, зокрема військових злочинів та злочинів проти людяності, через закон про так зване недопущення переслідування та покарання осіб у зв’язку з подіями, які мали місце в окремих районах Донецької та Луганської областей України (до речі, це суперечить навіть недосконалим Женевським домовленостям від 17 квітня 2014 року);

— легітимізацію сепаратистів і терористів у політичному процесі в Україні як через надмірно широке та неконкретизоване використання у протоколі поняття «інклюзивного загальнонаціонального діалогу», так і через проведення якихось сепаратних дострокових місцевих виборів у виокремленому з України сепаратистському анклаві, після яких терористи і бандити стануть «політиками»;

— і, по суті, відмову України від реалізації політики десепаратизації, тобто політики, яка спрямована на протидію і запобігання сепаратизму та подолання наслідків сепаратистської діяльності на території України, закон про яку за моєю ініціативою Верховна Рада ухвалила у першому читанні у липні.

3. Це лише неповний перелік найголовніших неприйнятних для України поступок, які зробив Порошенко Путіну у протоколі. Отже, висновок, який я роблю, полягає в тому, що в цьому документі Україні нав’язано ледь-ледь прихований російський алгоритм вирішення створеного Ро-сією конфлікту, що був озвучений міністром закордонних справ Росії Лавровим ще навесні. Він грубо суперечить Конституції України і нашому законодавству, в тому числі постанові Верховної Ради України, ухваленій за моєю ініціативою в середині квітня, «Про ініціативу міжнародних переговорів щодо деескалації ситуації навколо України», в якій парламент окреслив засадничі цілі та межі таких переговорів з метою недопущення під час їх проведення будь-яких спроб зовнішнього диктату з питань, що належать до внутрішньої компетенції України.

Немає там і відшкодування Росією збитків, зокрема українським громадянам, економіці, соціальній сфері та інфраструктурі, завданих унаслідок її збройної агресії, анексії АР Крим та окупації частини території Донеччини та Луганщини. Отже, на моє переконання, Порошенко, дозволивши Кучмі підписати зазначений протокол, по суті, погодився грати за сценарієм агресора Путіна.

Для мене і, думаю, переважної більшості громадян України такі поступки є неприпустимими. Ми й далі боротимемося за нашу Вітчизну, її незалежність, суверенітет та територіальну цілісність. Путін зрозуміє лише нашу силу. Слава Україні!