Дві публікації в «Голосі України» настільки вплинули на благодійників, що вони вже наступного дня взялися допомагати хворій дівчині Світлані Загранюк з Козятина на Вінниччині.
У травні лікарі Інституту хірургії та трансплантології Академії медичних наук України провели дві операції. Спершу видалили нирку в мами — Віри Загранюк. Відтак пересадили її доньці Світлані.
Кошти на операцію вдалося зібрати завдяки добрим людям. Допомогла й публікація в нашій газеті. У лютому цього року «Голос України» надрукував матеріал про те, що Віра Загранюк готова передати нирку доньці, але для складної операції потрібні кошти. На публікацію того ж дня відгукнувся підприємець з Вінниці на ім’я Олег. Він найбільше допоміг хворій. Чоловік проти того, щоб називали його прізвище. Зате відверто поділився, наскільки сильно вплинула на нього стаття в газеті.
— Коли прочитав, — каже він, — ніби отримав якийсь сигнал про те, що маю допомогти цій дівчині. Словами не можу передати той свій внутрішній стан. Дуже перейнявся бідою чужих мені людей.
— Ми навіть не знаємо прізвища цього чоловіка, але доброту його відчули сповна, — каже мати дівчини. — Олег розраховувався в лікарні за все. Двічі приїжджав до нас у Київ. Часто телефонував, цікавився, як ми почуваємося. Поповнював рахунок, щоб мали можливість купувати продукти, навіть на телефонні розмови давав гроші. Коли нас виписали з лікарні, додому поверталися на його машині. Він сам нас віз. Після операції Світлана майже не виходить з квартири. Лікарі не радять бувати в людних місцях, щоб не «схопити» інфекцію. В її нинішньому стані це дуже небезпечно. А їй так хочеться спілкування! Це можна було б робити з допомогою комп’ютера. Світлана навіть почала потроху відкладати кошти зі своєї невеликої пенсії. Але яка може бути «заначка» із її пенсійних 771 гривні? Мама теж не може допомогти, бо зарплата в неї вісімсот гривень. Батько помер. Про все це йшлося у ще одній публікації, присвяченій матері й доньці Загранюкам — «Три місяці дівчина живе з маминою ниркою» («Голос України», вересень 2010 р.) Уже наступного дня після виходу газети автору статті зателефонував чоловік, який назвав себе Олександром. Попросив телефон Світлани. Сказав, хоче придбати для неї комп’ютер.
— Ми, чомусь, думали, що незнайомець привезе старий комп’ютер, який йому вже не потрібний, — каже мати Світлани. — Помилилися. Комп’ютер — новенький, прямо з магазину. Заодне й модем купив. Правда, аж три тижні довелося чекати, поки наші зв’язківці підключили Інтернет. Це ж райцентр, чого тут дивуватися.
Віра Макарівна каже, що запитувала незнайомця про те, чому він раптом вирішив витратити чималу суму для чужої йому людини. Той відповів: «Публікація так вплинула на нього, що Світлана навіть вночі йому приснилася». Він зрозумів, що обов’язково має допомогти дівчині.
Олександр запропонував Світлані спробувати виконати роботу для його підприємства. Враховуючи її здібності дизайнера. З допомогою комп’ютера, звичайно. Якщо їй це буде під силу, гість пообіцяв працевлаштувати на своєму підприємстві. Під час розмови з’ясувалося, що вони закінчували один вуз — Вінницький національний технічний університет.
Номер рахунка Світлани Загранюк: ПриватБанк, код отримувача: 4627087873431375 на ім’я Світлани Загранюк.
