«Ця аварія у черговий раз нагадує, що перед стихією людина безсила, — вважає Прем’єр-міністр Віктор Янукович. — Щодо державної політики, то ми, звичайно, ставимо перед собою завдання збільшити видобуток вугілля». 

20 листопада 2007 року

Наш читач Віталій Луць із Львівщини — колишній шахтар. На теми, які стосуються проблем вугільників, звертає особливу увагу. Після однієї з публікацій читач надіслав мені листа. «Чому ж не виконуються обіцянки?» — риторично питає шахтар.
Шахтарські страйки 1989-го «змели» парткоми з території підприємств. У 1993-му призвели до дочасних виборів Президента та парламенту. У 1996-му стали уособленням конфлікту між «донецькими» та «дніпропетровськими». Після чого акції протесту стали жестом відчаю, а не потужним ударом. Піші походи гірників на Київ та підземні страйки були єдиним способом отримати зароблене. «Нам тоді давали по двадцять-тридцять гривень на місяць, — пригадує Анатолій Свиридов, гірник із Горлівки. — А вдома — двоє маленьких дітей, дружина в декреті. Я тоді ходив збирати металобрухт. Здавав, отримував гроші та купував молоко дітям. Нікому такого не побажаю». 
Шахтарські вдови — окрема тема. З 1998-го, коли на донецькій шахті імені Скочинського загинули 63 гірники, і до листопада-грудня 2007-го, коли внаслідок трьох вибухів на шахті імені Засядька загинули 106 осіб, Україна шокувала світ кількістю жертв на виробництві. Всього з 1991 року в області загинули понад три тисячі гірників. Декого з них я знала особисто — розмовляла, коли приїздила на шахту. Ці люди розповідали про щоденний ризик і про те, чому продовжують працювати. А за деякий час знаходила знайоме прізвище у списку загиблих. Так було на шахті імені Скочинського, на шахті «Краснолиманській»... І ці втрати особливо відчутно давали зрозуміти, наскільки висока імовірність того, що шахтар не повернеться додому після чергової зміни. Після найбільшої аварії на шахті імені Засядька вирішено затопити горизонт, де сталися вибухи. Крім того, шахта звернулася по допомогу до польських колег, які мають досвід попередження таких аварій. У рамках галузі вирішено впроваджувати систему автоматичного контролю за станом атмосфери під землею. Такий моніторинг давно діє на вугільних підприємствах інших країн. Фактично та аварія стала каталізатором підвищеної уваги до безпеки у галузі.