Зустріч

Влітку 2007 року в Києві, перед відрядженням до Ліберії, я купив книгу з фотооб’єктивом на обкладинці. Вона називалася «Баталіст». Автор — Артуро Перес-Реверте.

Мене надзвичайно вразив цей роман про фотографа, який знімає війни. Про те, що його через десяток років знаходить хорватський солдат, якого він сфотографував під час відступу у Вуковарі. Не варто переповідати сюжет цієї книги, написаної іспанським письменником, який сам був журналістом на війні у Сараєві й Мостарі в 1993—1994 роках. Скажу лише, що він зумів передати й привести до ладу найпотаємніші думки військової журналістської братії. І що зі мною стався випадок, схожий на описаний ним...

У листопаді 1998 року я був у відрядженні в Боснії і Герцеговині. Там, у населеному пункті Врапчичі, поблизу Мостара базувався український батальйон у складі SFOR. Разом із Юрієм Гольцевим, Олександром Семеновим, Василем Голомашевичем та Ігорем Чередниченком ми поїхали у складі патруля в Республіку Сербську. Поблизу поселень Падежине—Зіємля стояв пост сербської поліції. Ми зупинилися поспілкуватися. На стіні було намальовано герб сербів — чотири букви «С» із хрестом, що означає, як пояснили поліцейські, «Сама сила спасе сербів». На тлі герба я випадково сфотографував поліцейського. І ось у листопаді 2007 року чергове відрядження до західноафриканської Ліберії. Офіцер Сергій Сизоненко познайомив мене з товаришем із Республіки Сербської Зораном Четковичем, який служив у цивільній поліції ООН.

Я подарував Зорану свій фотоальбом, у якому зібрані знімки з різних місць, де побували українські миротворці протягом 1994—2003 років. Подивившись альбом, Зоран сказав, що тут, у Ліберії, є одна людина, фото якої надруковане в книзі. Моєму здивуванню не було меж. Наступного дня ми зустрілися. Це був той поліцейський на тлі герба з далекої місцини Падежине—Зіємля — Мілован Маткович. Я його одразу впізнав. Після війни Мілован працював у поліції Боснії і Герцеговини в Мостарі, командував підрозділом з 12 чоловік. Потім потрапив до поліції ООН, і доля закинула його в Африку. Чи міг я собі уявити, що зустрінуся з людиною через 9 років майже день у день на такій великій планеті? У фотографа під час роботи бувають тисячі безсловесних зустрічей із людьми, з якими він, найімовірніше, більше ніколи в житті не побачиться. Але виходить, що це не зовсім так.