Журналістські відрядження завжди дарують сюрпризи. Рік тому я вперше потрапила в село Легедзине на Черкащині (200 км від Києва), де українські археологи за кошти закордонних меценатів «копають» трипільську культуру. Поки учені мужі розповідали про перших європейських землеробів, мою увагу привернув сучасний персонаж.
Гламурне чотирилапе створіння у товаристві місцевих сірків та бобиків мало вигляд приблизно такий, як оперна прима у хорі шанувальників російського шансону. Хвостатого чужинця видавав блакитний нашийник зі стразами, — блищав, як каміння від Сваровськи! Ім’я у песика теж було екзотичне: Тату.
— Чи не хочете борщу? — з підкреслено українським акцентом запитувала журналістів смаглява жінка, яка разом із подругами накривала «галявину» для столичних візитерів. Як з’ясувалося, це була хазяйка Тату.
Американська режисерка Номі приїхала сюди з Нью-Йорка — знімати кіно і затрималася в Легедзиному на кілька років. Навчилася жити у звичайній сільській хаті, говорити суржиком і консервувати огірки — так само, як це роблять усі місцеві жіночки. Разом з ними ходила на толоку — будувати трипільські будинки у сільському музеї. Тату тим часом узяв собі за звичку щодня оббігати кілька сусідських хат — у кожній йому наливали молока чи пригощали чимось смачненьким. Нині Номі з Тату вивчають артефакти десь у Мексиці, але в Легедзиному їх пам’ятають.
Не менш цікавих персонажів довелося зустріти в сувенірній крамниці в Нью-Делі. Високий сивочолий пан років п’ятдесяти вибирав намисто — напевно, у подарунок. «Що ж узяти — смарагди чи бірюзу?» — бубонів під ніс незнайомець.
— Ви з України?! — я передчасно зраділа співвітчизникові.
— Та ні, тепер уже з Лондона, — чоловік усміхнувся у відповідь. — Останні три місяці живу в Нью-Делі.
— І як воно?
— Я нічого, а кіт скучає. У Києві він привчився їсти гречку, а тут її не дістати.
Отже, чотирилапі теж здатні сумувати за батьківщиною. Хоча в глобалізованому світі жодні бар’єри не можуть стати на заваді простим гастрономічним радощам.
Одна моя знайома вийшла заміж за італійця, і тепер у компанії двох її догів з’явилася іноземка-левретка — чоловікова улюблениця. Тремтливе створіння має неабиякий гонор, проте свою українську хазяйку розуміє співслова. На фразу «сальця хочеш?» реагує миттєво.
