«Уже тепер зрозуміло: мільйони... аграріїв, які приватним гектарам нічого, крім власних рук, дати не в змозі, навряд чи стануть ефективними власниками...»
11 грудня 1999 року
Колективні сільськогосподарські підприємства реформували, якщо точніше — розформовували у 1999 році. Тоді за підписом президента Л. Кучми вийшов відповідний указ. Його метою, зокрема, було — зробити кожного селянина господарем своєї землі. Поля колишніх колгоспів належало розпаювати й наділяти аграріям. Але тепер мало хто вбачає вигоду для країни від тодішніх поспішних і непродуманих кроків.
Розшматування земельних масивів агроформуванням не пішло на користь. Колишні колгоспи вели великотоварне виробництво, під нього випускалася й сільгосптехніка. Потужним тракторам і комбайнам на ділянці у два-чотири гектари робити нічого. Чимало господарств стикаються нині з такою ситуацією: посеред поля кілька наділів тих власників, які не забажали разом із загалом здати свій пай в оренду керівнику сільгосппідприємства, або хтось вирішив обробляти його самотужки. Комбайни, наче під час слалому, змушені оминати такі ділянки. Тільки на дороги, щоб були під’їзди до ділянок, вже «укатали» два мільйони гектарів — принаймні так стверджують у Мінагрополітики. Або такий сюжет: стоїть ферма, у якої з’явився один господар, а земля належить комусь іншому. Що то за ферма без землі? Як ділили тваринницькі комплекси, розбирали корівники по цеглинах — окрема тема.
А в оновлених вже приватних господарствах аж ніяк не кожному трудареві знайшлося місце — на село прийшло безробіття.
Ще одним наслідком реформи можна вважати те, що під Києвом, іншими мегаполісами агровиробництво відмирає, на колишніх ланах зростають котеджі. Навіщо садити картоплю, коли, не роблячи нічого на землі, так би мовити на дурняк, можна отримати чималий зиск. Поблизу столиці сотка «тягне» на 7—8 тисяч доларів. Хтось з року в рік вирощував на цих гектарах хліб, а виграли ті, хто вигідно продав землю.
Тепер дедалі більше говорять про необхідність для держави викуповувати у селян паї, аби мати можливість вести товарне виробництво на великих площах. Отже, за непродуманість під час глобальних перетворень розщедритися знову доведеться платникам податків. Грошей для цього піде чимало, і, звісно, хтось матиме тут добрячий зиск. Можливо, ще більший, ніж тоді, коли проводилося розпаювання.
Повертаючись у минуле, треба сказати: варто було під час реформування хоча б не загубити плюси — у колгоспного ладу вони були, за усієї його неповороткості й неринковості. Але часу не повернути...
