Електоральні «рапсодії»

Якщо на попередніх місцевих виборах до міської ради бажали пройти близько двадцяти партій, то нині їхня кількість сягнула майже сорока! До того ж нарівні з відомими політичними важковаговиками, які давно собаку з’їли на казках для електорату, серйозно заявляють про свої амбіції й молоді. Проте деякі з них у передвиборній штовханині нічим не поступаються своїм іменитим опонентам. Зрештою, всім їм — і важковаговикам, і їхнім опонентам притаманна одна спільна риса: бажання продатися якомога більшій кількості електорату.

Від строкатості партійних кольорів у Сумах не сховатися, не обійти їх і не об’їхати. Біло-сердечних, синіх, зелених, помаранчевих та інших «партійно-ідейних» яток понатикано, мов тих грибів після теплого осіннього дощу. І біля кожної тебе намагаються «ощасливити» збудованим ними «завтрашнім благополуччям». Одні «зачаровують» потенційних виборців ідеєю «української справи», «оновленням і якісними змінами», «свіжими вітрами перемін», інші — «новими політичними обличчями успішної місцевої влади», які «... реформують комунальні підприємства, відродять соціальні аптеки, надаватимуть безплатну правову допомогу...» тощо. Словом, усі партійні праведники співають в унісон і по велінню своїх керманичів укотре обіцяють пересічним сумчанам «щастя», «рівність» і «братерство». Найпотужніші обіцянки, аби в їхні політичні серенади повірило якомога більше електорату, з’єднуються в єдиному пісенному хорі на мітингах біля найсвятіших для городян пам’ятників. Там уже до справи беруться професійні зазивали, які давно набили руку на обіцянках райських садів.

Варто зазначити, що першими серед політичних сил у передвиборні мітингові баталії включилися «біло-сердечні». Хоча останнім часом вони досить суттєво підмочили свою репутацію в очах сумчан. Тож стараються з усіх сил. Так, наприклад, свій перший суботній агітаційний мітинг «біло-сердечні» розпочали з каяття, мовляв, міська партійна організація вилучила зі своїх лав партійців, які заплямували партію поборами, корупцією та іншими протизаконними справами. «А чому не передали їх правоохоронним органам?» — викрикнув запитання неподалік мене якийсь інтелігент. Однак голос народу залишився не почутим. «Не чує мене, бо не хоче чути, — дедалі дужче розпалюючись, апелював до оточуючих інтелігент. — Особисто я на цих виборах голосуватиму за тих, хто замість словоблудства йде в депутати з програмою, яку реально можна виконати».

Та з-поміж восьми кандидатів на посаду міського голови найбільше вирізняються троє. Перший — нинішній міський голова — Геннадій Мінаєв. Він розпочав приховану передвиборну кампанію раніше за інших, заполонивши місто білбордами з власними портретами та нинішньої виконкомівської команди, з черговими клятвами за наступну каденцію збудувати комунізм в одному окремо взятому місті. Зрештою, його будівничі «здібності» більшість сумчан відчули на власній шкурі. Напевно, тому він розпочав передвиборчу кампанію зі спокути. Під час дебатів трьох кандидатів на посаду сумського голови у прес-центрі голова зізнався, що виконати попередні обіцянки йому завадили «невірно вибудувані відносини з депутатським корпусом, які не дозволили здійснити ряд ключових рішень...». Зауважте, найважливіших для сумчан. А серед них — абсолютне нехтування розв’язанням житлово-комунальних проблем, повний занепад внутрішніх квартальних та прибудинкових доріг, які за часи Мінаєва перетворилися на випробувальні танкодроми, роздовбані по всьому місту тротуари, на яких щорічно калічаться тисячі городян, транспортний колапс тощо. Та найбільшим «досягненням» діючого міського голови городяни вважають «земельну симфонію». На переконання багатьох депутатів міськради, за п’ять років його правління «прихватизовано» міської землі не менше, ніж за три попередні п’ятирічки разом взяті.

«Душевній біль» іншого кандидата просто вражає. «Мені так наболіло за сумчан.., — віщає з рекламних плакатів генеральний директор однієї з найпотужніших в області будівельних компаній Віктор Федорченко, — тому «...я іду в мери». Давнього опонента чинного міського голови на змагання за крісло очільника благословили сумські регіонали.

Про те, як йому «болить», сумські виборці знають давно. Напевно, тому й не підтримали його на виборах до міськради ні у 1998, ні у 2002 роках. А заодно піднесли гарбуза й на виборах міського голови у 2006-му. А завіряння пана будівельника «про забезпечення всіх сумчан дахом над головою» мешканці міста сприймають як звичайнісіньке навішування локшини на вуха. Усе місто знає, що збудоване компанією «Федоренко» житло по кишені лише заможним городянам, оскільки реалізується значно дорожче за наявні ринкові ціни. Багатьом добре відомо й те, що компанія орендує у міської територіальної громади десятки тисяч квадратних метрів міської землі, за яку сплачує громаді копійки — менше як півгривні за один квадратний метр.

Третій кандидат — директор ТОВ «Системний інтегральний сервіс», екс-керівник фракції «Наша Україна» у Сумській міській раді Ігор Збукарєв. Щоправда, навесні він перекочував під більш надійне крило «Сильної України». Саме від цієї політичної сили він і висунутий кандидатом на міського голову. На вищезгаданих дебатах Ігор Збукарєв заявив, що в разі обрання виношує плани переселення городян з багатоповерхівок у власні будинки та мріє розробити механізм надання послуг міською владою за стандартами ІSO. Коментарі у таких випадках зайві.

Зрештою, у цієї трійці, може, й був би шанс бути обраним, але за умови, якби кожен із них, як це прийнято в Європі, пообіцяв би виборцям у разі обрання позбутися власного бізнесу. Та, на жаль, українські бізнесмени йдуть у політику заради примноження особистих статків.

Отже, виборці міста нині зосереджують увагу на решті кандидатів. Тих, хто не літає за хмарами, а по-справжньому переймається за рідне місто та його мешканців і разом з громадою готовий докласти зусилля до його відродження та зробити заможним. Недарма народна мудрість стверджує: не все те золото, що блищить.

 

Сумська область.