Новонароджену трійню чекає холодна «хрущовка»

— Нічого, скільки Бог дав, усе в торбу й наше, — посміхається Оля. — Тепер замість Алінки буде Іванко, на честь мого тата.

Жінка показує в чашці молоко, зціджене для донечки, яку назвала іменем своєї мами. Дитинка одразу перебувала поруч із нею в ліжечку з підігрівом. Двох синочків перевезли до відділення інтенсивної терапії новонароджених. Хлопчики спочатку не могли самостійно дихати. Їхня вага при народженні була в одного — 1860, а в другого — 1780 грамів. А дівчинка важила майже два кілограми.

— Валюшка вже більш як на сто грамів поправилася. Потроху набирають вагу й синочки, — каже Оля, й на її очах бринять сльози. — Добре, що мама поруч. І на пологах зі мною була, і зараз допомагає. Самій їй теж важко, але більше допомогти мені немає кому...

Дівчинка спокійно лежить у ліжечку й ворушить маленькими рученятками, вдягненими в бавовняні рукавички. Оля розповідає, що діти в утробі були не «бешкетливими». Тому вірить, що такими й виростатимуть: слухняними і спокійними.

За словами завідувачки відділення екстрагенітальної патології вагітних Черкаської обласної лікарні Зої Юрчук, жінка народила на 33—34-му тижні вагітності шляхом кесаревого розтину.

— Задля безпеки немовлят під час народження трійні дуже часто робимо кесарів розтин, — розповідає Зоя Геннадіївна. — За 20 років існування нашого відділення тут народилося чотири трійні.

Як розповів головний акушер-гінеколог області Владислав Починок, останні 5—10 років двійні і трійні з’являються на світ частіше. Це пов’язано зі збільшенням кількості пар, які вдаються до допоміжних репродуктивних технологій, тобто штучного запліднення.

Ольга Горбатюк уже третій тиждень перебуває з новонародженими в Черкаській міській дитячій лікарні. Каже, що їх би вже й виписали додому, але триває лікування одного із синочків. Засмучує думка й про те, як тепер вони всі — тато, мама та Олина родина з трьома дітьми — вміщатимуться у батьківській двокімнатній квартирі. Мама, Валентина Петрівна, перенесла інсульт. Вона інвалід третьої групи, їй потрібні тиша і спокій.

— Мій чоловік — круглий сирота, — бідкається Оля. — Працює менеджером у невеликій фірмі. Надіятися нам немає на кого. Прикро, що нас із Андрієм навіть на День міста Умані ніхто не привітав з народженням одразу трьох його малих громадян... Мої батьки чим можуть допомагають. Зараз усю свою пенсію витрачають на нас. Адже потрібно купувати й дитяче харчування, і ліки. Сьогодні мама за одну лише ампулу антибіотика заплатила 174 гривні. Принесла в палату ліки й розплакалася...

Новонароджену трійню батьки перевезуть у холодну тісну квартиру площею 28 квадратних метрів. У «хрущовку» без гарячої води, де навіть холодну подають за графіком. Проте молода мама все ж сподівається на людську чуйність. На доброту і милосердя до її трьох крихітних малят. На чиєсь добре, щире серце.