Проблема утилізації побутових відходів у сільській місцевості давно вже набула гостроти, однак через нерозпорядливість місцевої влади, брак коштів та ініціативи вона не вирішується й досі.
Підвищувати екологічну свідомість треба гривнею
Щоб дізнатись, як все-таки мають намір розв’язувати гордіїв вузол із засміченням сільських населених пунктів, звернулася до обласного управління житлово-комунального господарства. Там чемно відповіли, що вони «лиш моніторять» стан упорядкування територій сіл, селищ, міст і містечок області, а безпосередньо турбуватися про чистоту і благоустрій поселень мають самі громади. Згідно із законами «Про місцеве самоврядування в Україні» та «Про відходи», організація збирання, транспортування, знешкодження побутового непотребу — справа органів місцевого самоврядування.
Як вдалося з’ясувати з громадських екологічних джерел, із понад тисячі сіл, хуторів, селищ, маленьких містечок Черкащини, майже половина не мають навіть відведеного місця для збирання відходів. Жителі таких поселень декілька разів протягом року вивозять зі своїх обійсть сотні тонн непотребу і, крадучись, вивантажують його на узбіччя доріг, у лісосмуги, на береги річок, на узлісся... І якщо раніше відходи з сільських подвір’їв були натуральними — битий глиняний посуд, ганчір’я, бадилля з городів, то тепер — смердючі хіміко-пластикові звалища створюють неабияку епідеміологічну загрозу для довкілля і людини. Через нехлюйське, байдуже ставлення до природи нині гостро постала проблема якісної питної води навіть у сільських населених пунктах. За даними обласної санепідемстанції, у більшості криниць сільських домоволодінь понаднормова наявність нітратів та іншої «хімії» робить цю воду непридатною для вживання.
Дуже прикро, але попри наполегливі звернення екологів до народних депутатів України з проханням ввести жорсткіші заходи, збільшити штрафи за забруднення навколишнього середовища, зокрема, лісових масивів, відповідний рядок у Кодексі України про адміністративні порушення так і не з’явився. А ті штрафні санкції, що залишилися в силі, просто смішні.
— За грубе адмінпорушення — вивезення побутового сміття до лісу, винуватець заплатить усього-на-всього десятку-другу гривень штрафу, — інформує головний лісничий Черкаського обласного управління лісового та мисливського господарства Василь Горда. — Та й то лише тоді, коли вдасться довести, що саме цей лиходій завдав лісові шкоди. Істотне підвищення штрафних санкцій, вважаємо ми, лісівники, автоматично пробудило б у громадян їх екологічну свідомість, спонукало б органи місцевого самоврядування енергійніше шукати вихід із ситуації.
Коментар депутата Черкаської обласної ради, секретаря комісії з питань екології та раціонального природокористування облради Любові Майбороди:
— Справді, екологічні проблеми у сільській місцевості стоять нині особливо гостро. Відсутність в органах місцевого самоврядування коштів для створення комунальних служб та для організації впорядкованих сміттєзвалищ з кожним роком погіршує санітарно-епідеміологічне становище довкілля. Вихід сьогодні може бути такий: раціонально використати обласний природоохоронний фонд і реально допомогти сільським, селищним, міським радам хоча б на етапах проектування місць з приймання побутових відходів та відведення земельних ділянок.
На Черкащині обласний природоохоронний фонд може спрямовувати на екологічні заходи понад 12 мільйонів гривень щороку. На жаль, у 2010 році Кабінет Міністрів України заборонив без його відома використовувати ці кошти. Досі на найнагальніші природоохоронні заходи у нашій області, як і в інших областях, не витрачено жодної копійки. Це грубе порушення Бюджетного кодексу, і я, як депутат обласної ради, висловлюю з цього приводу свою рішучу незгоду.
Хотілося б також, насамкінець, порадити органам місцевого самоврядування активніше залучати внутрішні і зовнішні інвестиції. Наполегливо запозичувати досвід, брати участь у міждержавних природоохоронних програмах, подавати свої проекти на здобуття міжнародних грантів. Ініціатива, завзяття, використання новітніх комунікаційних технологій, впевнена, завжди приведуть до успіху.
Одні нарікають на скруту, інші — працюють
Щороку державна екологічна інспекція у Черкаській області фіксує декілька стихійних сміттєзвалищ, пред’являє приписи, подає до суду позови за збитки, заподіяні природі. Однак покарання покараннями, а часто місцеві органи влади не знають, як приступити до наведення ладу на своїй території. Адже щоб виготовити проектну документацію на відведення землі під сміттєзвалища, необхідно мінімум 20 тисяч гривень. Крім того, треба мати при сільській раді хоч якусь техніку для збирання непотребу та його утилізації. Ще ліпше — власну комунальну службу. І, звичайно, працювати зі своєю громадою, залучати до цієї роботи вчителів, небайдужих людей, котрі б переконували односельців у необхідності дотримання санітарних норм, прищеплювали б їм екологічну культуру. На жаль, через брак фінансування, а почасти й через байдуже ставлення до екологічних проблем своєї територіальної громади сільські голови крізь пальці дивляться на гори сміття за селом чи навіть у самому селищі. Часто-густо й самі приміщення сільрад стоять обдерті-облуплені, а навколо них, замість квітів, буяє карантинна амброзія.
Тим часом для того, щоб підняти загальнокультурний рівень очільників сільських громад, кілька років поспіль, за рахунок міжнародних грантів, їх возять переймати досвід до органів місцевого самоврядування європейських країн — членів ЄС. Приїздять звідти наші сільські голови захоплені. По черзі розповідають на сторінках обласних і районних газет про досягнення сусідів. Яка чистота там на вулицях сіл і містечок. Як роздільно збирають сміття. Як економно витрачають паливо, використовуючи відходи... Через деякий час, охолонувши, керівники територіальних громад повертають на круги своя. То, мовляв, польські чи німецькі реалії. Їм Євросоюз не дасть занепасти. Ось вони й на коні. А ми що, небораки, у бюджеті вітер свище, грошей немає, допомоги — також, і всього — катма...
Та все-таки, попри загальну непривабливу картину з прибиранням та утилізацією сміття у сільських населених пунктах, є й позитивні приклади ініціативної роботи територіальних громад. Зокрема, у селі Червона Слобода Черкаського району протягом кількох останніх років успішно працює комунальне підприємство «Агроекологія». Природоохоронна структура, створена за активної участі колишнього сільського голови Миколи Котка, справляється з благоустроєм вулиць і провулків села, збирає у населення та в організацій, які працюють тут, тверді побутові відходи, сортує їх і має навіть економічний зиск зі своєї діяльності. Комунальні служби при сільрадах мають села Хутори та Геронимівка цього ж району, котрі також працюють на госпрозрахунку. Добрий приклад господарювання показує Михайлівська сільська рада Кам’янського району, де завдяки роботі комунальної служби вдалося ліквідувати у селі та околицях 12 стихійних сміттєзвалищ.
Отже, ця й інша позитивна практика з благоустрою, наведення санітарії та порядку в населеному пункті є. Необхідно лише, щоб вона перестала бути винятком, а стала загальною нормою.
