У п’ятий раз у добрий час

Театри восьми держав на чотирьох сценічних майданчиках. Шістнадцять спектаклів за шість днів. Постановки різних форматів — від строгої класики до шокуючого авангарду. Переповнені зали —  більш як шість тисяч глядачів загалом. Спеціальні заходи в рамках форуму: науково-практична конференція «Театральні фестивалі як альтернатива гастрольної діяльності», семінар «Школа театральної критики» відомого московського театрознавця Павла Руднєва для завлітів, журналістів і студентів-культурологів. І море емоцій: від стриманого захоплення до бурхливого захвату.

Цього року «Зустрічі в Одесі» були присвячені двом ювілейним датам: 150-й річниці А. Чехова і 135-річчю Російського театру в Одесі. Тому відкриття фестивалю одночасно стало і ювілейним вечором театру. Було багато привітань — і офіційних, найвищого рівня, і дружніх, душевних, дотепних. Передусім слід сказати про два президентські листи: привітання на адресу театру надіслали Президент України Віктор Янукович і глава Російської держави Дмитро Медведєв. Свій вітальний лист відправив театру міністр культури і туризму України Михайло Кулиняк. Кабінет Міністрів України ознаменував подію нагородами, які одержали провідні актори театру і кращі працівники технічних цехів. До київських приєдналися нагороди місцевих органів влади: відзначено двадцять працівників театру. На сцену виходили представники театрів, що прибули на фестиваль, звісно, не з порожніми руками. Оригінальних презентів і щирих слів було багато. Їх могло б бути набагато більше, але мав місце ліміт часу: адже, крім урочистої ювілейної церемонії, в цей вечір було показано спектакль господарів фестивалю «П’ятеро» за    В. Жаботинським — сценічне полотно про стару добру Одесу, в якому зайнята практично вся трупа театру. У центрі сюжету цього спектаклю — сімейна пара, що привела в цей світ п’ятьох дітей. Виростаючи і входячи в доросле життя, кожний із цієї п’ятірки вибирає свою дорогу, переживає свої прикрощі й радості.

Програма фестивалю загалом мала явну «сімейну» домінанту: тема взаємин у сім’ї була присутня в більшості спектаклів, відібраних для показу. Вистава Єреванського російського драмтеатру імені Станіславського «Місячне чудовисько» за п’єсою американського драматурга Р. Каліноскі в постановці Олександра Григоряна — розповідь про сімейну пару вірменських емігрантів-біженців (заслужений артист Вірменії А. Казарян і акторка Ганна Баландіна), що шукає своє щастя в Америці на початку минулого століття. Ця нехитра за формою, але пронизлива за своєю внутрішньою суттю історія, зіграна у кращих традиціях російського психологічного театру, викликала на фестивалі, мабуть, найбільший емоційний відгук глядачів: у фіналі зал аплодував стоячи й у буквальному значенні не хотів відпускати акторів зі сцени. Особливо тепло глядачі прийняли гру наймолодшого учасника спектаклю Сашка Григоряна.

Комедія Я. Тятте «Щасливих буднів!», представлена Російським театром Естонії, розкрила сімейну тему в іншому, відверто ексцентричному аспекті. Драматургічна основа спектаклю не відрізняється оригінальністю — тисяча перша інтерпретація анекдоту: «Повертається чоловік з відрядження...». Але чудова четвірка талліннських акторів (Л. Саванкова, О. Івашкевич, Л. Агапова, О. Рогачов) і професіоналізм режисера Романа Баскіна витягують цю історію на рівень зразкової комедії, приреченої на глядацький успіх.

У комедійному ключі тему сімейних стосунків намагався подати й Херсонський музично-драматичний театр імені Куліша, представивши на фестивалі спектакль «Американська рулетка» за п’єсою О. Марданя. На жаль, ця весела за сюжетом вистава пройшла у досить невеселих екстремальних умовах: у день показу виконавиця головної ролі народна артистка України Олена Галл-Савальськая почувалася зле, потребувала госпіталізації, але, пересиливши біль, все-таки вийшла на сцену. Цей акторський подвиг заслуговує найглибшої поваги. Але назвати великою удачею саму постановку не можна: спектакль грішить прямолінійністю постановочного трактування (режисер Лаврентій Ніколаєнко).

Своєрідне відбиття сімейної теми можна було спостерігати й у взаєминах героїв ірландської комедії М. МакДонаха «Каліка з Інішмана». Спектакль театру «У моста», що прибув на фестиваль із Пермі, цього року став лауреатом престижної російської театральної премії «Золота Маска» в номінації «краща драматична вистава малої форми», й одесити змогли переконатися, що це абсолютно заслужена нагорода. «Каліка з Інішмана» став прикрасою фестивальної програми, прикладом бездоганного акторського ансамблю й відточеного режисерського стилю (постановка і сценографія Сергія Федотова).

Сімейні стосунки, здатні шокувати, — так коротенько можна охарактеризувати сюжет спектаклю Російського драматичного театру Литви «Сволотна любов». Виставу створено за досить популярною повістю Павла Санаєва «Поховайте мене за плінтусом» (інсценування М. Мацявічуса, постановка Агнюса Янкявічуса). Якби на фестивалі була номінація «краща жіноча роль», Інга Машкаріна, котра зіграла в цьому спектаклі Бабусю, мала б усі шанси перемогти в ній: акторка продемонструвала високий професіоналізм і яскравий темперамент. До того ж конкуренція стосовно жіночих ролей на фестивалі була досить серйозна: на звання кращої акторки можна було б сміло висунути і Ксенію Еремєєву з Якутського російського драмтеатру імені Пушкіна — вона зіграла головну героїню в іскрометній, сповненій ніжності й фантазії виставі «Вєрочка» за оповіданням А. Чехова (режисер Лінас Зайкаускас). У спектаклі «Гра уяви» за п’єсою П. Шеффера санкт-петербурзького театру «Балтійський Дім» (режисер Аркадій Гевондов) у бенефісній ролі перед одеситами постала народна артистка Росії Тетяна Пілецька — зірка кінофільму «Різні долі» і серіалу «Вербна неділя». Дуже цікаву акторську роботу продемонструвала москвичка Ольга Прихудайлова в моновиставі «Так я хочу так» за вибраними сторінками роману «Улліс» Дж. Джойса. Блиснула талантом гостя з Кишинева Ольга Софрікова, виконавши роль Едіт Піаф у тонко вибудуваному спектаклі «Падам... падам» за п’єсою І. Гріншпун (режисер Юрій Хамерлін). Незвичайний малюнок ролі булгаковської Маргарити запропонувала глядачам одеситка Ольга Кондратьєва (вистава експериментальної сцени Одеського російського театру «Врятовані сторінки «Майстра і Маргарити»). Безумовним фаворитом симпатій глядачів та експертів фестивалю стала її колега Тетяна Коновалова, котра зіграла Марусю Мільгром у вже згадуваному вище спектаклі «П’ятеро».

Серед низки кращих чоловічих акторських робіт фестивалю обов’язково варто згадати моновистави «Кроткая» за Ф. Достоєвським (театр «Особняк» із Санкт-Петербурга, режисер Юлія Паніна) і «Крисолов» за О. Гріном (київський театр «Вільна сцена», режисер Дмитро Богомазов). У першому з них чудово зіграв Дмитро Поднозов, у другому — заслужений артист України Олександр Форманчук. Крім усього іншого, ці два спектаклі продемонстрували досить цікаву тенденцію синтезу драматичного мистецтва з кіно та анімацією: величезні екрани з відеорядом, що безупинно змінюється, — невід’ємна частина обох постановок. У «Кроткой» насиченість відеоряду місцями надлишкова, вона перекриває особистість живого актора, а зміст кадрів здатний обурити непідготовленого глядача фізіологічною й сексуальною натуралістичністю. У «Крисолові» взаємодія живої акторської гри та відеоряду — графічних ілюстрацій, що створюються просто на очах глядачів, набагато органічніша: давно улюблений одеситами режисер Дмитро Богомазов здивував і вразив глядачів по-справжньому оригінальним видовищем.

А от гості з далекого зарубіжжя — театр Драхенгассе (Австрія, Відень) — навпаки, вразили неоригінальністю й надмірною простотою. Вони привезли на одеський фестиваль спектакль із назвою «Одеса» за п’єсою Р. Штейнметц і У. Бреє (режисер Міхаель Гампе). Утім, називати це спектаклем неправильно: австрійські гості представили театралізоване читання п’єси німецькою мовою із синхронним російським перекладом. У цьому разі фінальні оплески були викликані, мабуть, єдиним почуттям — почуттям одеської гостинності, тому що, з огляду на художність і підхід до професії, австрійська «Одеса» залишає бажати кращого.

Тбіліський російський театр імені Грибоєдова привіз на фестиваль виставу «Гетто» за п’єсою Д. Собола в постановці Автанділа Варсімашвілі. В основі сюжету — реальна трагічна історія, що сталася в роки Другої світової війни у Вільнюському гетто: за наказом фашистських окупантів там було створено єврейський театр, акторів якого в результаті розстріляли. Серйозність теми, насичений музичний і пластичний ряд спектаклю, самовіддача акторів на сцені — все це викликало живий відгук глядачів. Хоча сама п’єса за літературними достоїнствами явно далека від досконалості. Можна дискутувати і з приводу правомірності використання деяких режисерських прийомів. Але, безперечно, спектакль заслуговує на увагу.

Факт присвяти фестивалю ювілею Антона Чехова знайшов своє відображення у програмі. Крім уже згадуваної вище якутської «Вєрочки» на «Зустрічі в Одесі» приїхав спектакль «Дачний театр Антоші Чехонте» за ранніми оповіданнями класика. Приїхав він із чеховських країв — підмосковного села Меліхово, де розташований меморіальний музей-садиба письменника. На базі садиби порівняно нещодавно виник театр «Чеховська студія». Його колектив очолює Володимир Байчер — учень знаменитого Леоніда Хейфеца. Він разом із Тетяною Вороніної виступив режисером привезеної до Одеси вистави, що порадувала і добротними акторськими роботами, серед яких особливо виділялася гра заслуженого артиста Росії Юрія, і витонченою сценографією, і чудовими костюмами чеховської епохи (художник Тетяна Федюшина).

Такими були «Зустрічі в Одесі-2010». Фестиваль раз у раз росте, зауважте, проводиться він щорічно, що саме по собі майже унікально в нашу фінансово нестабільну епоху. Запорука того — енергія, талант і ділова хватка його організаторів і беззмінних співголів — директора Одеського російського театру Олександра Копайгори та драматурга Олександра Марданя. Цього року фестиваль пройшов у п’ятий раз і явно в добрий час.