Проблеми заіржавіли, як листя

Аварію на 116-му кілометрі перегону Нікополь—Марганець уже віднесли до найкривавіших у новій історії України. З причинами розбиратимуться і прокурори, і урядовці. Але, як було неодноразово, найперша версія, яку висловили в Мінтрансзв’язку, стосувалася так званого людського чинника. Адже автобус почав виїжджати на колію на червоне світло семафора в момент, коли тільки сліпий міг не побачити поїзд. Видимість в обидва боки становила 700 метрів. Водій загинув і вже не скаже, чи не засліпило його сонце, проти якого червоного не видно. Як і не скаже, чи чув він гвалт пасажирів не їхати на червоне.

Але є фізичний вимір так званого людського фактора, який підводить до більш предметних висновків. Хоча б такий: чому переїзд не обладнали шлагбаумом після нарікань на збої в роботі семафора? Чому переїзди, обладнані сигналізацією, працюють без чергових? Справа в залізобетонній довірі до надійності контрольно-технічних засобів, у банальному прагненні заощадити на сірниках — витратах на заробітну плату чи, даруйте, в недоумкуватості?

Зовсім спантеличує автобус «Еталон», на який наїхав локомотив. Якщо його виготовили на Бориспільському автозаводі, то його місткість 40 чоловік. Але в салоні, як стверджують уцілілі, перебувало більш як 50 душ. Поза сумнівом, це пояснюється тим, що пільгових (за ціною проїзду) автобусів на лінії гостро бракує (відомо, що дехто з пасажирів чекав на нього сорок хвилин). Інакше кажучи, водії «Еталонів» змушені конкурувати на лінії з приватними маршрутками не на рівних. І тарифи нижчі, і прибутків на нову техніку та ремонт рухомого складу й зарплату — кіт наплакав, і їхнє благополуччя залежить від міжбюджетних трансфертів та компенсацій.

Фігурально кажучи, фізичний вимір людського чинника починається і закінчується рівнем доходів, а все, що посередині, — то обставини. Щовечора спостерігаю за тим, як водії маршрутних таксі набивають свої салони стоячими й напівлежачими пасажирами, попри всякі технічні й адміністративні заборони: мета (більше заробити!) виправдовує засоби. Так вважають і їхні роботодавці, які розуміють, що за теперішніх норм амортизації рухомого складу й оподаткування їхніх прибутків лишається покладатися тільки на людський чинник. Так само вважає і влада, коли він не спрацьовує, залишаючи за собою кривавий слід.

Власне, хто б сумнівався в тому, що на наш життєвий тонус впливає рівень добробуту? Тому не зайве згадати результати одного соціологічного опитування, обнародуваного «Українською правдою». Більш як півтори тисячі респондентів з усіх куточків країни висловили своє ставлення до нинішньої ситуації. Прямо скажу, критичне, оскільки більш як 80 відсотків опитаних вона не задовольняє. І найбільші докори стосуються високого рівня інфляції, безробіття, бідності. За словами Прем’єр-міністра Миколи Азарова, це ще не привід для паніки — «у вересні курячі яйця подорожчали у півтора разу, але вони займають лише відсоток у споживчому кошику».

Але за великим рахунком — справа не лише в курячих яйцях, а й у змістовій частині споживчого кошика, на який він посилається. І який або не враховує геть-зовсім людський чинник, або збиткується зі споживача, пропонуючи йому прожити вік з одним столовим прибором, двома чайниками, з’їдаючи за рік не більш як 18 курячих яєць. Ціна питання, звісно, прерогатива уряду, але хай би хтось відповів, чому структура споживчого кошика не зазнає якісних змін відповідно до динаміки економічного розвитку або чому середні заробітні плати на Тернопільщині ріжуть очі у промислово розвинених областях.

Той, хто вміє читати за цифрами, відповідь знайшов у законопроекті урядового Податкового кодексу, який уже охрестили паперовим змієм: бракує доходів на фінансування видатків держбюджету і голосів на виборах. У тексті чорним по білому пропонують покрити нестачу доходів за рахунок збільшення податкового тиску на середній клас громадян. Хотіли цього автори чи ні, а вони описали типового представника цього найбільш продуктивного і незалежно мислячого українця: він має бізнес з оборотом у 300 тисяч гривень, доход у більш як 8 тисяч на місяць, банківський депозит у 200 тисяч, власне авто (здебільшого — восьмирічного віку) і садибу в сільській місцевості. Він протестував проти податкових новацій поряд зі студентами, яким вирішили встановити таксу за різні послуги. Чи гикнулося в цей момент Прем’єр-міністрові, який відбував візит у Брюсселі? Навряд.

Зате я допускаю, що оголошений конкурс з продажу ВАТ «Укртелеком» спадав йому на думку і в Європі. Нагадаю, обнародувані умови цього приватизаційного конкурсу, як і слід було чекати, автоматично залишають поза грою низку претендентів («Київстар», російський «Связьинвест» і «Дойче Телеком»), а торги розпочнуться зі стартової ціни у 10,5 мільярда гривень. До того ж соціальні зобов’язання виписано таким чином, що переможцю доведеться добряче попріти. Скажімо, піврічний мораторій на звільнення персоналу і виплата неабияких вихідних допомог у разі розриву трудової угоди за існуючої кредиторської заборгованості і зобов’язання забезпечити прибутковість компанії упродовж трьох років, як на мене, високий бар’єр. А з огляду на те, що новий власник одного з найспокусливіших активів країни має за два роки створити систему спецзв’язку для безкоштовної передачі державі, він вплине і на прикінцеву конкурсну ціну.

Але якщо про неї можна судити лише на рівні відчуттів (на думку голови ФДМУ Олександра Рябченка, продамо за 11-12 мільярдів гривень, на мою думку — за 11 у кращому разі), то про майбутнього власника можна говорити з високою часткою ймовірності. Серед головних кандидатів — російська МТС і «Вега», пов’язана з бізнесом «Систем кепітел менеджмент» Ріната Ахметова.