«Справа Георгія Гонгадзе: жертви та виконавці», «Касетна «бомба» з фальшивою начинкою», «Теорія змови» — так називалися публікації, які протягом року з’явилися на шпальтах «Голосу України». У них автор намагався акцентувати увагу передусім на подіях, які відбувалися у 1999—2000 роках. Зокрема, не раз наголошував, що слідство має рухатися не в заздалегідь спланованому річищі, яке старанно вибудували ті, хто стояв біля витоків спецоперації, спрямованої на державний переворот в Україні.

 

На це вказувало кілька обставин. Надто вже показовими були і стеження за журналістом міліцейською «наружкою», і його зникнення, і поява «таращанського трупа», і поява «плівок Мельниченка». 

У повісті класика грузинської літератури радянської доби Нодара Думбадзе «Білі прапори» є епізод, як батюшка у вагоні трамвая схопив за руку злодія, а той закричав: «Тримай злодія!». Пасажири трамвая батюшку побили і викинули з вагона, і той потрапив до лікарні з інфарктом. І, справді, гучніше за всіх, стверджує народна мудрість, кричать саме злодії.

Але тільки не у випадку із загибеллю журналіста Георгія Гонгадзе. Поки суспільство пробувало зрозуміти, що ж відбувається, тодішня влада незграбно пробувала переконати його у своїй непричетності до страшного злочину. І це тільки додавало їхнім противникам упевненості у протилежному. А сценаристи і режисери дійства сиділи у високих кабінетах і від задоволення потирали руки, чекаючи, що влада, як перестиглий плід, сама впаде їм до ніг. Ролі було розписано заздалегідь. Хтось свою виконував свідомо, бо був на гачку, хтось використовувався «втемну», з урахуванням психології особи. І так триває досі.

У публікації «Теорія змови» автор писав: «справа Георгія Гонгадзе» — довгограюча платівка. І не помилився. На це вказують останні новини з Генеральної прокуратури, які оприлюднюють колеги.

Чи боятимуться інші?

Спочатку був Ренат Кузьмін, заступник Генерального прокурора, на телеканалі «Україна». І хоча тема передачі була нібито не пов’язана зі справою про вбивство нашого колеги, але всі розуміли, що ця тема так чи так виникне. Тим паче його поява анонсувалася ще раніше — одразу після винесення постанови, за якою Олексій Пукач звинувачувався у вбивстві Георгія Гонгадзе, а замовником цього злочину названо колишнього міністра внутрішніх справ Юрія Кравченка. Однак тоді Ренат Кузьмін на передачу не прийшов, а виніс постанову про продовження слідства у справі до 14 грудня цього року.

Згодом він скасував низку інших постанов. Зокрема, про відмову порушити кримінальну справу щодо колишнього Президента України Леоніда Кучми, Голови Верховної Ради Володимира Литвина, а також колишніх глави СБУ Леоніда Деркача, керівника апарату МВС, нині покійного, Едуарда Фере. А наступного дня пішов на пенсію Олександр Харченко, колишній керівник слідчої групи у справі Георгія Гонгадзе. Відтак Ренат Кузьмін постав на телебаченні. 

А на початку минулого тижня деякі засоби масової інформації дали коментарі з приводу сказаного ним. Зокрема, деякі колеги, посилаючись на постанову заступника Генерального прокурора, вважають, що у «справі Георгія Гонгадзе» слідство поновили стосовно Леоніда Кучми і Володимира Литвина.

Цікаво, яким чином документ, призначений для внутрішнього вжитку у Генеральній прокуратурі, потрапив до журналістів? На це запитання відповідь одна: комусь був вигідний витік інформації із ГПУ, щоб громадськість знову заговорила про ймовірну причетність до злочину колишніх і нинішніх високопосадовців. Бо хто може назвати хоча б одну прокурорську постанову, яку цитували б журналісти?

Водночас впадає в око й інше. Бо в цій само публікації є деталі, які також свідчать про те, що це був спланований витік інформації. Про це трохи пізніше. А поки що звернемо увагу на таке. Обидві публікації акцентують увагу на двох обставинах.

По-перше, на думку журналістів, таке завзяття Рената Кузьміна можна пояснити тим, що він прагне посісти крісло Генерального прокурора, оскільки повноваження нинішнього Олександра Медведька закінчуються 3 листопада цього року. А тому, цитує його колег одне з видань, і вирішив показати, на що він здатний. «Кузьмін — це танк, порве будь-кого. Ви ж подивіться: вигнав Харченка, звинувативши в тому, що півтора року волокотив справу Пукача і нічого не нарив. А на додаток до всього пригрозив тюрмою Кучмі і Литвину, щоб ті зрозуміли — їхня непричетність до вбивства Гонгадзе примарна». Проте до особи Рената Кузьміна ми ще повернемося. Адже він не вперше курирує головне слідче управління Генеральної прокуратури, як і слідство найгучніших справ. Бо, якщо керуватися його логікою, викладеною в цитованій постанові, десять років слідства у «справі Георгія Гонгадзе» витрачено марно і бездарно. А хто винен у цьому? Керівник слідчої групи, слідчі? Чи, може, й куратор слідства?

По-друге, зацікавленістю Банкової. За версією одних колег, для того, щоб мати підконтрольний парламент. За версією інших — влада в такий спосіб показує, хто в домі господар, щоб боялися. І як аргумент наводять приклад Володимира Литвина, який, мовляв, розкритикував рішення Конституційного Суду про скасування політичної реформи 2004 року. Насправді вже в день оприлюднення рішення Конституційного Суду Голова Верховної Ради у Криму заявив, що «передбачав можливість такого розвитку подій і ще в березні 2009 року відправив офіційне звернення керівництву держави та лідерам парламентських фракцій із викладом низки проблемних моментів». І додав: «Тому, з одного боку, я беру на себе сміливість застерегти від паніки, яку дехто демонструє, від тотального розчарування, бо це не є ознакою тверезого підходу, а з другого боку — від ейфорії». А 4 жовтня на нараді у Президента Віктора Януковича глава парламенту наголосив, що «нагальним є внесення змін щонайменше у сорок законів». Отож про яку критику скасування політреформи може йтися? І взагалі дивно ув’язувати прийняття законів парламентом із рішенням, яке Ренат Кузьмін прийняв 4 жовтня. Виникає запитання: для чого Банковій потрібно робити непродумані кроки?

А тому напрошується інший висновок: удар передусім спрямовано проти нинішніх небожителів і, зокрема, проти Президента Віктора Януковича. Тим ляльководам, хто розпочинав десять років тому «справу Георгія Гонгадзе», не потрібні ані стабільність в країні, ані заплановані реформи. Вони прагнуть будь-що зіткнути лобами правлячу еліту. Так само, як зробили у 2000 році.

І це не дивно. Віктор Янукович, як свого часу Леонід Кучма після обрання на повторний термін, прагне дистанціюватися від різних груп впливу, які існують в його оточенні. Відтак «сценаристи» прагнуть «замкнути» його на Банковій. Особливо тепер, коли почала діяти Конституція в редакції 1996 року. Адже від   1 жовтня всі промахи влади проектуватимуться на главу держави. Він стане крайнім, на кого переводитимуть стрілки. Особливо після того, як у нього не залишиться політичних соратників. А олігархи своє місце завжди знайдуть: хтось пересидить непевні дні за кордоном, хтось розкладатиме яйця по різних кошиках. Як уже було у новітній історії України.

Отож можна констатувати: якщо у «справі Георгія Гонгадзе» буде, процитую Леоніда Кучму, призначено винуватця, інші не злякаються, а зроблять висновок, який не додасть нинішньому Президенту прихильників, навпаки — змусить їх робити ставку на інших.

У глухому куті?

Таке запитання постає, коли знайомишся з подробицями того, що відбувається в Генеральній прокуратурі, у викладі колег. Зокрема, стосовно слідства у «справі Георгія Гонгадзе».

Як стало відомо, новим керівником групи призначили Владислава Грищенка. І ось що сказала про нього Галина Климович, керівник слідчої групи, яка розслідувала справу щодо отруєння кандидата у Президенти Віктора Ющенка в інтерв’ю «Українській правді»: «Якщо мова йде про слідчих Каліфіцького і Грищенка, то у мене є більш ніж достатні підстави критично оцінювати їхні професійні, а тим більше моральні якості, оскільки ці двоє за командою керівництва будуть робити і доводити що завгодно. Це вони свого часу сфабрикували справу щодо слідчого Генпрокуратури Віктора Сандиги, звинувативши його у крадіжці мобільного телефону, який сам Сандига вилучив під час обшуку й відобразив вилучення у протоколі».

Як стверджують колеги з «Української правди», Віктор Сандига порушив кримінальну справу за фактом отримання хабара проти одного з вугільних «генералів». Однак той виявився добрим приятелем Рената Кузьміна і колишнього міського голови Макіївки Василя Джарти. Спроби закрити справу були невдалі, і проти слідчого порушили кримінальну справу. Він зі скандалом покинув Генеральну прокуратуру.

Тому й виникає запитання: чи захоче  новий керівник слідчої групи у «справі Георгія Гонгадзе» аналізувати, чому слідство так і не може довести нічиєї вини? Що змушувало слідчих пливти за течією громадської думки, а не шукати причини загибелі журналіста? Схоже, Владислав Грищенко буде чітко прислухатися до думки свого керівництва, а точніше, куратора слідства. Відтак напрошується висновок, що слідство буде «рити». Але що? Бо треба не «рити», а думати, аналізувати, порівнювати всі факти, відсіювати зерно від полови, а не рухатися, як роботи, у заздалегідь заданому напрямі.

На жаль, поки що суспільство спостерігає, як робиться все, щоб цю справу будь-що підігнати під одну версію. Скажімо, колеги стверджують: Олександр Харченко підготував проект постанови про порушення кримінальної справи проти Леоніда Кучми і передав Ренату Кузьміну. Підставою стали результати експертизи «плівок Мельниченка». Це була третя серія експертиз, наголошують журналісти, проведена українськими фахівцями. І, мовляв, їм вдалося ознайомитися із заключною частиною експертизи, яка стосується виключно епізоду про викрадення і побиття помічника народного депутата Сергія Головатого — Олексія Подольського. І, стверджують колеги, експерти остаточно підтвердили приналежність голосів на плівці Леоніду Кучмі і Юрію Кравченку.

Хоча дещо нижче в розділі «Друге життя плівок Мельниченка» вони ж стверджують, що експерти вважають: «у категоричній формі встановити, чи піддавалися плівки монтажу або іншим змінам, експертним шляхом неможливо». Водночас нагадаю: в публікації «Касетна «бомба» з фальшивою начинкою» ми звертали увагу на слова фахівця, який сказав, що за нинішнього розвитку техніки навіть голос Папи Римського може говорити відверте богохульство. Також є ще одна ремарка експертів, на яку звернули увагу колеги: на різних плівках — різні акустичні дані, що викликає запитання щодо місця проведення запису.

І якщо насправді, як стверджують колеги, вся доказова база слідства тримається на показах Олексія Пукача і «плівках Миколи Мельниченка», то це ще одне свідчення того, що слідство велося у запрограмованому режимі і цей шлях завів слідчих нині у глухий кут.

Розмінна монета

На жаль, «справа Георгія Гонгадзе», схоже, таки стала розмінною монетою у хитросплетіннях політичних і кадрових інтриг. У попередніх публікаціях ми звертали увагу на інформацію, що оприлюднювалася різноманітними засобами масової інформації і яку варто було переперевірити. Хоча б заради того, щоб винуватці смерті журналіста не уникли покарання. Однак Генеральна прокуратура в попередні роки надто вже прислухалася до думки попереднього керівництва держави.

Справу хотіли передати до суду до президентських виборів і відтак заробити на ній додаткові бали. Під егідою Парламентської Асамблеї Ради Європи вирішили провести експертизу «плівок Мельниченка». Для її проведення уряд Юлії Тимошенко виділив мільйони гривень. Експертів просили показати хоча б 60 відсотків достовірності. І що ж? Спершу були «труднощі перекладу», потім — відсутність оригіналу записуючої апаратури. Потім була повторна експертиза тих само фахівців. Навіть зразки голосу надавалися. І що ж? Сьогодні слідство спирається не на експертизи зарубіжних фахівців, а на дослідження, проведене вітчизняними спеціалістами.

І знову велика гра. І знову спроба набрати додаткові політичні бали, а ще — підвищити власний статус. І знову витік інформації, у тому числі з Банкової. Як, яким чином колеги отримали і цитують лист судді Апеляційного суду Ірини Григор’євої до глави адміністрації Президента Сергія Льовочкіна? Понад те, хто розповів їм, що робиться у стінах Генеральної прокуратури? Звідки вони знають, що Владислав Грищенко готується виділити епізод із звинуваченнями Олексія Пукача і Юрія Кравченка в окрему справу, а слідство у «справі Георгія Гонгадзе» продовжити?

Єдине, в чому можна погодитися з нашими колегами, що в підлеглих Рената Кузьміна залишиться необмежений ресурс тиску на решту фігурантів справи. Особливо, коли мова йде про високе крісло. А для цього годяться будь-які засоби. Напевно, варто у зв’язку з цим процитувати ще раз уже згадувану Галину Климович: «Мені здається, для Рената Равільовича не існує бар’єрів у досягненні мети, а кар’єрна драбина для нього не пахне лайном. Щоправда, у нього є одна хороша якість — він дорожить своїми людьми. Він підвищує їх, нагороджує, заохочує, але за це йому потрібно служити вірою і правдою, виконуючи без обговорення будь-який наказ...

...Знаю, що, коли був Президентом Ющенко, Кузьмін був наближений до його секретаріату, зараз Президент — Янукович, відповідно він наближений до його адміністрації і до самого Януковича. Він людина на всі часи».

 

* * *

А тим часом Генеральну прокуратуру покидають висококваліфіковані фахівці, які пропрацювали в ГПУ не один рік. Ті, для кого справа всього життя була вищою від посад і привілеїв нагородою. Чому? Здогадатися неважко. І від цього стає доволі сумно. Бо хто ж тоді шануватиме закон? Хто не «ритиме», а вестиме слідство? Хто не заглядатиме керівництву в очі, а матиме і відстоюватиме власну думку? Чи сьогодні потрібніші ті, хто вміє заходити на Банкову при всіх Президентах?