Глибокий аналіз, повчальні уроки

Вражає масштабність праці Л. Д. Кучми, ґрунтовний, системний підхід до дослідження процесів, які відбуваються в економічному і — у меншій мірі — соціальному житті України. Аналіз, що охоплює як економіку в цілому — і реальну, і ту, що «в тіні», так і найважливіші галузі — металургію, машинобудування, енергетику, агропромисловий комплекс, житлово-комунальне господарство, транспорт. Аналіз, який ґрунтується на величезному фактичному і статистичному матеріалі, на критичному осмисленні здобутків і невдач, співставленні зі світовим досвідом. У цьому плані книга багато в чому унікальна: за свідченням автора, при її підготовці використано близько тисячі джерел різного характеру. Видання містить величезну кількість таблиць, графіків, діаграм, які наочно розкривають динаміку процесів в економіці, суспільстві в цілому.

Дослідження присвячене останньому десятиріччю, позначеному багатьма важливими, драматичними подіями в житті нашого суспільства. За цей час в Україні було обрано третього Президента, двічі оновлювався склад парламенту, півдесятка разів змінювався склад уряду. Суспільство перебувало і ще перебуває в атмосфері гострого протистояння політичних сил, у стані перманентної, виснажливої психологічної напруги, коли «претенденство на президентський чи прем’єрський пост стало сенсом і формою життя багатьох політиків». Світова фінансово-економічна криза чи не найболючіше вдарила по Україні, економіка якої впала більше, ніж у будь-якій іншій державі на Євразійському континенті.

Водночас практично у кожному розділі робиться екскурс у недавнє минуле, що сприяє більш рельєфному сприйняттю глибини і складності процесів суспільної трансформації в Україні, яка в 1991 році проголосила свою незалежність.

Проведений автором аналіз дає підстави для висновку, з яким не можна не погодитись: минулі 10 років (2000—2009 рр.) були для України не «втраченим десятиліттям», як його характеризують деякі журналісти, а «десятиліттям, зламаним навпіл». Насправді, перша його половина до «помаранчевого» перевороту кінця 2004 року була відзначена динамічним зростанням промислового і сільськогосподарського виробництва, інвестиційної діяльності, обсягів внутрішнього валового продукту, поступовим поліпшенням життя народу. Однак все це змінилося глибоким провалом одразу ж після так званого третього туру і приватизації влади, передусім виконавчої, «помаранчевими».

Це були роки, коли під безкінечне проголошення гасел про «український прорив» катастрофічно падав рівень компетентності в управлінні економічними, соціальними процесами і державою в цілому, неймовірно посилився політичний тиск на економіку.

Авантюрно-популістська — інакше її важко назвати — економічна, бюджетна, імпортна і експортна, соціальна політика уряду Ю. Тимошенко обернулася знеціненням гривні, стрімким зростанням інфляції, зменшенням реальних доходів населення, вкрай небезпечним зростанням боргової залежності. Зовнішній борг України зріс за останні п’ять років у чотири рази і сягає більше 100 млрд. доларів США. Поглибилися диспропорції у базових засадах економіки, ще більш спотвореною стала її галузева структура.

Зміна зовнішньополітичного курсу, відмова від політики багатовекторності (яку точніше називати різновекторною) призвела мало не до самоізоляції України, насамперед до небезпечного погіршення — на шкоду нашим національним інтересам — відносин з Росією, створила загрозу втрати нашої енергетичної незалежності. А щодо реалізації «європейського вибору», про який точилося так багато розмов, то, як відзначається у книзі, «за останні п’ять років Україна стала ближчою до Європи лише територіально, економічно ми тільки віддалилися».

Це — реальні факти, які не спростувати ніякою демагогією.

Принципово важливим є висновок про те, що світова фінансова криза, яка не могла не позначитись і на нашій країні, «стала для неї лише спусковим механізмом, одним із чинників біди». Загрозлива предкризова ситуація в Україні склалася задовго до кризи і особливо напередодні неї, — відмічається у книзі.

У цьому контексті великий інтерес являють думки Л. Д. Кучми щодо взаємовідносин економіки і політики, про величезну роль політики, яка «може бути чинником її (економіки — С. Г.) творення або руйнування».

В ющенківсько-тимошенківській Україні суспільство мало справу саме з руйнівною, деструктивною політикою, «підпорядкованою політичним амбіціям, замаскованою фразеологією соціального благоденства», позначеною гротескним популізмом, якому не було меж. «Ніхто і ніколи не говорив стільки про реформи, як «помаранчеві» лідери, і ще ніхто так недбало не ставився до реформ, як вони за п’ять років після Майдану». Недолугою кадровою політикою, за якої вирішального значення при висуванні кадрів надавалося не їхнім діловим, професійним якостям, чесності, порядності, непідкупності, а приналежності до кола «любих друзів», завдано нищівних ударів по професіоналізму в управлінській діяльності. В країні утвердилася обстановка безконтрольності і безвідповідальності. Масовими стали порушення Конституції, законів держави, безпрецедентних масштабів набули корупційні процеси. Фактично зруйновано засади державності. А безкінечні чвари у державних верхах (передусім між Президентом і Прем’єр-міністром, які звинувачували один одного у тяжких державних злочинах) підірвали імідж України на міжнародній арені.

Хотів би привернути увагу ще до однієї констатації автора, яка стосується нової суспільно-політичної ситуації, що склалася у Україні після 2004 року. «Лінією зламу став Майдан». Це виглядало як «бурхливий поступ демократії, як потужний прорив енергії мас. Але сьогодні постає питання: «Кому потрібний був цей вихід енергії? Хто на її хвилі хотів прийти до влади? Чому цей енергетичний потік не отримав продуктивної реалізації? Чому ті, хто був у фарватері цього потоку і піднялися на його стрижні, дуже швидко погасили його?». Говорячи про це, автор влучно нагадав відомий вислів шотландського письменника і філософа Томаса Карлейля про те, що «будь-яку революцію задумують романтики, здійснюють фанатики, а користуються її плодами цілковиті негідники». Ті, хто вийшов на хвилі енергії Майдану, самі ж і випустили її у свисток».

«Зламане десятиліття» дійсно розпадається на дві частини: перша — до подій так званого Майдану та приходу до влади «помаранчевих», друга охоплює час президентства В. Ющенка, контраст між якими очевидний і вражаючий. Але й ця, друга, частина теж не однозначна. В ній виразно виділяються друга половина — 2006 і 2007 роки, коли В. Ющенко змушений був відправити у відставку уряд Ю. Тимошенко і призначити Прем’єр-міністром В. Януковича. Тоді очолюваному ним уряду, попри невеликий час перебування при владі, вдалося змінити динаміку економічного розвитку, забезпечити приріст виробництва. Але ці позитивні тенденції не дістали розвитку. Після проведення — в порушення Конституції — дострокових парламентських виборів виконавча влада перейшла до «помаранчевих». Економіка знову обвалилися, причому її падіння набуло катастрофічних масштабів. Це стало ще одним свідченням бездарності «помаранчевих», лідерів яких відзначали безпрецедентний популізм, нахабна брехня, авантюризм.

З огляду на це правильна в цілому формула «Зламане навпіл десятиліття» потребує, на мій погляд, певного уточнення.

Наскрізною ідеєю праці є осмислення процесу реформування економічної системи України, яке, за переконанням автора книги, мало здійснюватися на засадах лібералістських концепцій, ринкового радикалізму — тотальної приватизації, максимального відсторонення держави від втручання в економічні і соціальні процеси, намагання створити всеохоплюючий «вільний ринок». Обґрунтовується така стратегія, між іншим, протиставленням українського індивідуалізму, який нібито «зв’язує нас з європейським менталітетом», «російському общинному комунізму». Теза, на мій погляд, небезсуперечна.

Не можна не враховувати того, що переведення української економіки на капіталістичні рейки «саморегулюючого ринку» у 1990 роки обернулося, як справедливо відзначається у книзі, людськими трагедіями, олігархізацією, безпрецедентним поширенням корупції, а сама економіка загнана у глухий кут. Вона й досі ніяк не може вийти хоча б на рівень кінця 80-х — початку 90-х років минулого століття.

Особливо тяжких ударів так звані реформи завдали українському селу. Соціальну інфраструктуру зруйновано. Розтрощені тваринницькі комплекси. Господарства позбулися техніки. Тваринництво відкинуте на кілька десятиліть назад. Внаслідок «латифундації» села вчорашні колгоспники і працівники радгоспів перетворилися на безправних наймитів. Села знелюднюються, в них залишаються в основному літні, немічні люди. Зламано усталений спосіб життя сільського населення, який гарантував селянам надійне існування, взаємну допомогу, особливо у скрутну годину. На жаль, у книзі, на мою думку, це показано недостатньо.

У сьогоднішньому глобалізованому світі подолання ринкового романтизму і ліберального фундаменталізму дедалі більше розглядається як економічний імператив. Заради об’єктивності слід відмітити, що у заключній частині книги про це говорить і автор: «Формування нового світового економічного порядку означає кардинальну перебудову всіх сегментів економіки. Гостро постало питання: наскільки виправдалася ідеалізація вільного ринку та його саморегуляції? Для більшості країн ці постулати послужили основою побудови національної моделі економіки. У розпал кризи багато з них змушені були перейти на «ручне» управління економікою. Тому знову загострилися дискусії між прихильниками «кейнсіанства» (теорія регульованого ринку — С. Г.) і «монетаризма» (антипод «кейнсіанства» — С. Г.) про роль держави в регулюванні економічних процесів. Чимало експертів сходяться на тому, що криза показала ущербність концепції монетаризма, за якою ринки вільні і автономні, а ринкова система здатна автоматично досягати макроекономічної рівноваги.

Водночас криза продемонструвала, що посилення регуляторного впливу держави на економіку в розвинутих країнах, по суті, обмежує доступ країн, що розвиваються, до їхніх ринків. Для останніх концепція регулятивізму теж є ущербною. Для України прийнятна така концепція формування нового світового економічного порядку, яка сприятиме прискоренню розвитку її економіки та інтегрування у світогосподарські процеси і зовнішні ринки. Для нашої країни принципово важливо, наскільки в нових умовах відкриються можливості для реалізації і великого економічного та інтелектуального потенціалу. Тому Україна має добиватися рівноправ’я можливостей у новій фінансово-економічній архітектурі».

За тим, що відбувається в нашій країні, з неабияким захопленням спостерігають люди, далекі від України, або такі, що мешкають в Україні, але не менш далекі від нашого реального життя. У країні багато свободи слова, дехто навіть каже — повна свобода, але в той же час суспільство дуже погано інформоване про стан справ. Проблема не тільки в уряді, який намагається приховати правду про все, що може. (Досить згадати хоча б про те, як уряд Ю. Тимошенко обмежував інформування населення органами держстатистики про стан справ в українській економіці — С. Г.). Люди взагалі не цікавляться, що відбувається в економіці... Повідомлення і висновки поважних експертів нікому не цікаві. Засоби масової інформації, зі свого боку, не намагаються зацікавити громадян в їхніх власних життєво важливих справах. Всі поглинуті політичними баталіями. Вони дійсно здаються проявити небувалої свободи, демократії, але насправді — це сурогат. І сурогат досить прикрий і небезпечний... Чи влаштовує вас, що саме характер політичного життя з його безглуздою боротьбою всіх зі всіма стає причиною того, що виявляються занедбаними найбільш важливі — довгострокові завдання нашого розвитку? Думаю, — робить висновок Л. Д. Кучма, — відповіді на ці запитання, обґрунтовані вичерпною інформацією, спричинили б такий вплив на політичне життя, який був би не до вподоби демагогам усіх кольорів, тих, кого ми щодня бачимо на екранах».

У рамках газетної статті неможливо повною мірою розкрити багатющий зміст цієї надзвичайно цікавої і корисної праці. Вона адресована насамперед тим, хто сьогодні визначає і реалізує державну політику. І дуже важливо, щоб якомога більше політиків і управлінців було ознайомлено з нею з тим, щоб зробити практичні висновки і уроки із осмислених у книзі Л. Д. Кучми здобутків і прорахунків минулих років для повсякденної практичної роботи. Водночас найактуальніші положення книги, особливо викладені у передмові і післямові до неї, бажано довести до якомога ширшого кола громадськості, їх слід було б опублікувати у масових виданнях, у тому числі на сторінках «Голосу України».