Передбачається, що вже 4 листопада схвалений за основу законопроект Податкового кодексу ввійде в сесійну залу для розгляду в другому читанні. Як обіцяв голова Комітету з питань податкової і митної політики Віталій Хомутинник, народні депутати докладуть максимум зусиль для того, щоб зберегти баланс інтересів держави і бізнесу. Але багатьох експертів бере сумнів у досягненні такого балансу навіть після прийняття законопроекту в цілому.
Бракує рівноправ’я
Як уважний спостерігач і безпосередній учасник так званого всенародного обговорення законопроекту зверну увагу на промовисту деталь. І урядовий законопроект, і геть протилежний за ідеологічним змістом законопроект Миколи Катеринчука готувалися одними й тими само авторами. Це говорить про різні завдання і цілі, які ставили перед ними замовники. Уряд, презентуючи цілі та завдання податкової реформи у контексті економічних реформ 2010—2014 років, вказав на ідеологічну місію свого дітища. Декларується створення правового підгрунтя для реалізації сучасної фіскальної політики, спрямованої на: а) справедливе оподаткування; б) рівність усіх платників податків перед законом; в) досягнення стратегічних цілей сталого розвитку в оновленій системі державного регулювання економіки. Але в чому полягає справедливість, якщо, з одного боку, фактично знищується спрощена система оподаткування, а з другого — надаються десятирічні преференції окремим галузям? І де рівність у підходах до платників і між ними та державою, якщо ставки податків з прибутку для фізичних осіб у деяких випадках вищі за аналогічні — для юридичних? Це лише те, що помітно неозброєним оком.
До стратегічних принципів автори законопроекту відносять «усунення адміністративних перешкод для розвитку бізнесу і орієнтацію системи адміністрування на захист законних прав та інтересів доброчесних платників». Водночас платник податків може оскаржити в суді спірні зобов’язання тільки після арешту свого майна. Слово «арешт» у документі повторюють більш як 100 разів, а за невиконання певних зобов’язань безапеляційно, в абсолютних цифрах встановлюють пеню, що суперечить адміністративним правовідносинам. І навіює дух армійського статуту. Особливо, коли вивчаєш розділ про спрощену систему оподаткування, який вже здійняв хвилю протестів підприємців і який найбільше хибує на економічну логіку. Скажімо, основним критерієм застосування єдиного податку визначено обсяг річного доходу, а для визначення розміру ставки податку — місце розташування бізнесу. Якщо так, то незрозуміло, з яких міркувань підприємці у сфері інформатизації (переважно студенти, які не мають 300-тисячного доходу) повинні платити 1000 гривень податку. Зате цілком ясно, що такий підхід до оподаткування стримуватиме розвиток високих технологій.
Головною дієвою особою у системі економічних відносин стає податковий інспектор, який де-юре не відповідатиме за свої дії, а де-факто вирішуватиме, хто доброчесний, а хто ні. За постійної бюджетної скрути, що можна спостерігати і зараз, таке рішення податківець прийматиме під час здавання суб’єктами господарювання податкових декларацій. Інакше кажучи, доброчесний ти чи ні, залежатиме від суми оподаткованого прибутку. Якщо не посилити відповідальність податківців за прийом декларацій від суб’єктів господарювання, то треба сформулювати місію всіх податкових новацій більш лаконічно: мовляв, треба підняти фіскальну ефективність податкової системи. Благородно і цілком виправдано. За деякими підрахунками, лише від мінімізації та ухиляння від сплати податків бюджет втрачає четверту частину належного йому ПДВ. Але хіба це означає, що в неплатники треба записувати все працездатне населення?
Це ще не дітище, а дитина
Важко уявити, на який фронт робіт замахується податкова служба, якщо об’єктами оподаткування автоматично стає півкраїни! Зате легко передбачити, що поспішна, необгрунтована економічно і схвалена з порушеннями чинного законодавства зміна податкової політики може призвести до плачевних наслідків для країни. Як мінімум — до перекладання витрат підприємців у споживчі ціни (за вже розкрученої інфляції), як максимум — до стрімкого зростання безробіття і падіння бюджетних доходів. Спробуємо визначити за текстом законопроекту на який прошарок громадян лягає основний податковий тягар. На того, хто має сплачувати від 600 до 1500 гривень ставки єдиного податку, не враховуючи всіх інших відрахувань. На того, чиї доходи перевищують 10 мінімальних заробітних плат. На того, хто має банківський депозит у 200 і більше тисяч гривень, одержуючи близько тисячі гривень дивідендів на місяць. На того, хто має власне авто і приміську садибу. Інакше кажучи, на типового середнього українця з середнім достатком. Віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко повідомляв про те, що умови, передбачені для платників єдиного податку, коригуються в кращий бік доти, доки його колега Борис Колесніков не запевнив, що пільг для малого бізнесу не буде. Зрештою, як того і вимагає МВФ.
При цьому великий бізнес усе це не обходить. По-перше, він надійно захищений від податкового тиску можливістю виводити кошти в офшорні зони, так що його не перелякати навіть запропонованими в законопроекті схемами амортизації основних фондів. По-друге, його дуже тішить ідея так званого інвестиційно-інноваційного податкового кредиту, яка дає можливість корпоративному сектору отримувати «довгі» кредити за ставки, які у рази дешевші за ринкові. По-третє, законопроект у багатьох випадках фактично консервує передумови для корупційних взаємовідносин. Для прикладу, одна зі статей щодо адміністрування податків та зборів стосується проведення експертизи органами податкової служби. Але повз увагу проходить механізм вибору експерта і розмір винагороди за проведення такої експертизи. За таких умов чого легше відшукати «потрібного експерта» за спеціальну винагороду.
На мій погляд, Податковий кодекс береться регулювати не властиві йому порядки бухгалтерського обліку та митних процедур, тоді як до оподаткування прибутку підприємств застосовуються підходи, які суперечать задекларованій місії. Так, з метою залучити інвестиції і створити нові робочі місця пропонується встановлювати пільги для новостворених підприємств і на загальних підставах оподатковувати вже діючі, основні фонди яких уже на 70—80 відсотків зносилися і утримувалися завдяки багатомільйонним капіталовкладенням.
Уже відомо, що уряд погоджується з багатьма застереженнями експертів (щодо набрання чинності положення з оподаткування депозитів, щодо спеціальних режимів оподаткування тощо). І це добре, оскільки залишає платникам податків який не який шанс на більш досконалу редакцію Податкового кодексу, аніж на ту, що була прийнята в першому читанні. На це розраховує і Президент країни. Недарма перший заступник глави адміністрації Президента Ірина Акімова поінформувала недавно, що, попри чимало позитивних поправок, законопроект ще далеко не досконалий. Інакше кажучи, це ще не дітище, а дитина.
