Раби не ми. Рабами стали діти

Був час, коли в районі центрального ринку Луганська довелося спостерігати таку картину. На брудній ковдрі, складеній удвічі, напівлежав п’ятирічний хлопчик. Немитий, погано вдягнений, але дуже симпатичний, по-дитячому зворушливий. Був він не сам. Поруч із ним сиділа така ж недоглянута істота — маленьке кошеня. Вони гралися. Маляті й тварині було так цікаво удвох, що вони зовсім не звертали уваги на реакцію людей. А ті їх жаліли. Кидали гроші у виставлену пластмасову мисочку, не забуваючи й про хвостатика. Хтось налив йому молока в пластмасову кришку для банки, покришив маленькими шматочками сосиску. Але двох замурзаних друзів, здавалося б, це ніяк не хвилювало. Пізніше мені розповіли, що того хлопчика вкрали у батьків і змусили жебракувати, розраховуючи на жалісливість наших громадян. А котика малюкові дали для забави, щоб він не посмів піти з «роботи», поки його не заберуть дорослі. Тих, хто вчинив такий мерзенний злочин по відношенню до дитини, кажуть, затримали. Як склалася подальша доля хлопчика — мені не відомо.

В останні рік-два жебрацтво малолітніх дітей у Луганську зустрічається вкрай рідко, зате й тепер у людних місцях стоять далеко не молоді мами з сплячими крихітками на руках і, фальшиво гугнявлячи, просять грошей на їхню їжу. Одну таку «неньку» правоохоронці нещодавно затримали, порівняли її ДНК із ДНК маляти, і виявилося, що дитина була чужа. Її вкрали саме для того, щоб з її допомогою вимагати гроші. Однорічне маля перетворилося на раба, якого експлуатували, накачавши снодійним, різною гидотою, а часом і спиртними напоями, щоб воно не вередувало і не заважало «працювати».

Відомі випадки, коли дітей спеціально всиновляють-удочеряють для таких цілей, причому цей процес починається з пологового будинку. Про це знають правоохоронці, правозахисні організації, але конкретно даною проблемою ніхто не переймається. Досить сказати, що її передусім слабко окреслює наше українське законодавство. А, між іншим, проблема рабства, торгівлі дітьми, постала дуже серйозно. Поки Євросоюз реалізує в Україні свій проект зі зміцнення механізмів і потенціалу в галузі протидії торгівлі дітьми, робота з цим соціальним злом ведеться. Але проект незабаром закриють. Європейці вважають, що коли Україна вже створила законодавчу базу, яка дає змогу їй вирішувати соціальні проблеми самостійно, те нехай домагається того, щоб прийняті закони виконували. Все правильно. Проблема в іншому: у наших законів, на жаль, не завжди є фінансова підтримка.

З початку року в області ідентифіковано й надано допомогу 27 неповнолітнім, які стали предметом торгівлі. Вважається, що луганські правоохоронці в цьому плані добре попрацювали, порушивши більше двох десятків кримінальних справ, підставою яких стали спроби вивезення дітей за межі держави.

Водночас окремі факти свідчать про те, що можливості міліції і правозахисних організацій обмежені. Торік, наприклад, на російсько-українському кордоні затримали чотирьох неповнолітніх дівчат, «хазяї» яких, як потім з’ясувалося, вже більше 50 разів проводили їх через кордон до Росії і там експлуатували в секс-кублах.

Узагалі близькість кордону в Краснодонському і Свердловському районах негативно позначається на моральному стані певної частини молоді цих регіонів. Варто додати й той соціальний чинник, що свого часу на цих територіях були закриті кілька шахт, а це спричинило руйнівні процеси для багатьох гірняцьких селищ. Немає роботи — немає й гідної матеріальної основи для нормального життя. Тому жертвою експлуатації найчастіше стають 16-річні діти із соціально незабезпечених родин. З тих, де питущі батьки. Такі діти легко потрапляють на вудку шахраїв і вірять в те, що їм обіцяють. А обіцяють їм «світле багате майбутнє», щоправда, до нього веде слизький і надто небезпечний шлях, але хто про це серйозно замислюється у малолітстві?

Таких дівчаток дуже легко обдурити. І обдурюють. Наприклад, тих, хто живе в прикордонних селищах, якісь хлопці запрошують на молодіжну дискотеку до Росії. Але варто лишень малоліткам перетнути кордон, як їх привозять на квартири і змушують займатися проституцією. Якщо 15-річна школярка відмовляється задовольняти пристрасті престарілих клієнтів, її погрожують посадити на голку або розповісти в її селищі, що вона з малолітства займається проституцією. В 15 років дівчинка — ще зовсім дитина, вона ніяковіє, потрапивши в таку ситуацію, не знає, як їй поводитися, в кого просити допомоги й захисту. Психіка такої дитини — вразлива, і ті, до кого вона потрапляє в рабство, добре про це знають.

До слова, злочинний світ, що експлуатує дітей, удосконалює свої підходи. Останнім часом він звернув увагу на розумово відсталих дітей, які не відразу орієнтуються в ситуації і виконують усе, що їм наказано. Взагалі саме поняття «діти», «дитина» — то беззахисність і вразливість.

Керівник регіонального правозахисного центру «Жінки Донбасу» Лілія Ковешникова проблемою торгівлі й рабства дітей займається давно. З її допомогою влаштована доля не однієї дівчинки, що свого часу потрапила в складну життєву ситуацію. Лілія вважає, що, по суті, наше суспільство сприяє розвитку експлуатації малолітніх, дитячій проституції.

— Нещодавно, — розповідає вона, — ми проводили моніторинг у Луганському приймальнику-розподільнику. Поговоривши з хлопцями, ми дійшли висновку, що для трудової експлуатації дорослі найчастіше обирають вихованців будинків-інтернатів. Випадки, виявлені на ринках, показали, що таких дітей експлуатують нещадно. Ті, кому 10, 11, 12 років, можуть працювати за шматок хліба і брудний куток у холодному складі. При цьому їм доводиться переносити й перевозити вантажі, які під силу дорослим. Щоправда, старші хлопці своє право на гарну зарплату обстоюють. Вони добре й багато працюють, і якщо потраплять до хорошого хазяїна, то можуть одержувати пристойні гроші. Їх вистачає, щоб себе прогодувати й одягти. Це можна вважати позитивним моментом, але не треба забувати й про те, що 16-річного підлітка експлуатують на рівні дорослого. Це вже злочин. Там, у приймальні-розподільнику, з восьми дівчат, що втекли, п’ятеро пішли з інтернатів. Вихованці таких закладів і становлять групу ризику. Їх у нашій області — сотні. Правоохоронці вже мають досвід пошуку іинтернатівських і детей з будинку дитини. Знаходять неповнолітніх на вокзалах, ринках, на кордоні. Але не все вдається. Як мені розповідала одна 16-річна «втікачка», яку вдалося повернути з Росії, на одній міжнародній автомагістралі стоїть більше сорока юних луганчанок, яких змушують працювати на трасі й продавати своє тіло. Деяких уже посадили на наркотики. Як я зрозуміла, декого з дівчат ми вже не побачимо... З початку року нам вдалося запобігти торгівлі 15 неповнолітніми. До речі, про так звані «дискотеки». Іноді, щоб заманити дівчат у сусідню державу на «цікавий романтичний вечір», їх пригощали чаєм, після якого вони не пам’ятали, як опинилися в Росії, й змушені були ставати повіями. Скажіть, хто конкретно займається дослідженням причин того, чому діти збігають із будинків-інтернатів? Хочуть свободи, самостійності, гарного життя? Наше суспільство не може їм це дати. Тому боротися з таким соціальним явищем, як дитяча експлуатація, дуже важко. Нас турбує, що останнім часом предметом сексуальної експлуатації стають хлопчики. Але суспільство продовжує залишатися байдужим до цього явища.

Якщо раніше трафікерами, що добувають «малолітній товар», були чоловіки, то сьогодні це активно роблять жінки. Їм легше увійти в контакт із дівчатами, підібрати «ключик» до юних душ. Цим зрілим жінкам більше довіряють і вірять у їхні казкові історії. На жаль, Луганщина спеціалізується на поставках неповнолітніх для сексуального рабства. Відомі випадки, коли мати продавала свою дитину для втіх збоченців. Причому довести такі злочини досить важко, бо трафікери, зазвичай, купують детей — і вони змінюють свої показання. За одяг, їжу, пару сотень гривень. Дитина є дитина. За законодавством трафікер може одержати 12 років ув’язнення, але зазвичай їм дають 3—5 років. Випадків, коли злочинцеві дали всі належні 12, в Україні поки що немає. У Краснодоні, наприклад, спостерігається вже не один випадок, коли трафікери уникли кримінальної відповідальності, підкупивши дітей і їхніх батьків.

Як вважає капітан міліції Євгеній Клеван, коло обов’язків якого — виявлення злочинів, пов’язаних з торгівлею і рабством неповнолітніх, українське законодавство треба вдосконалювати, розширювати, робити його суворішим щодо тих, хто займається дитячою експлуатацією. А Лілія Ковешникова додає:

— Головне, щоб кожен з нас не був байдужим і до тієї дитини, яка носить на собі мішки, і яка стоїть на трасі, пропонуючи себе, і до тих, хто жебракує на вулиці.

З цим не можна не погодитися.

 

Луганськ.