Експлуатаційні запаси «Лужанської» зменшились удвічі

Спершу наведу тільки один факт: згідно з протоколом Державної комісії України із запасів корисних копалин кількість унікальної мінеральної води Голубинського родовища зменшилась більш як удвічі. Якщо наприкінці 70-х років її дебіт було затверджено ДКЗ СРСР в кількості 150 кубічних метрів за добу, то нині... лише шістдесят. Ця тенденція стосується всіх без винятку свердловин Голубинського родовища, які експлуатуються санаторіями «Кришталеве джерело» та «Квітка полонини», а також заводами з розливу мінералки у пляшки ТОВ «Маргіт» та ВАТ «Свалявські мінеральні води».

Упродовж останніх років ліцензіати, спеціалізовані організації, науковці, комісії, ЗМІ, громадськість краю б’ють на сполох про ймовірну втрату цінного мінерального ресурсу. Офіційні висновки фахівців про зменшення запасів «Лужанської» шокували всіх ще кілька років тому. Було оприлюднено й причину: хаотична незаконна забудова площі, де формується лікувальна вода. Спеціалісти пояснювали: родовище в еколого-гідрогеологічному плані не захищене з поверхні. Незалежна міжвідомча урядова комісія в 2006 році констатувала: «Техногенне навантаження, в тому числі будівництво об’єктів, не пов’язаних з лікувально-оздоровчими цілями або розробкою родовища, може порушити водний баланс родовища...». Згодом — висновки Державного комітету України з промислової безпеки, охорони праці та гірничого нагляду: «Незаконна забудова на Голубинському родовищі мінеральних лікувальних вод вплинула на зменшення дебіту на всіх свердловинах, забудова може спричинини забруднення, що призведе до знищення родовища». Такі само висновки і державної організації «Західна інспекція державного геологічного контролю за веденням робіт з геологічного вивчення та використання надр».

Перші спроби забудови родовища загальнодержавного значення розпочалися ще в 1991 році, але тоді спільними зусиллями всіх відповідних служб незаконний процес було зупинено. Через рік, після створення Солочинської сільської ради, землю в межах охоронних зон родовища було розпайовано, передано у приватну власність, а ще з часом — на сесіях сільської ради змінено цільове призначення землі: із сільськогосподарського на будівництво. Не зважали представники самоврядного органу навіть на те, що згідно із законодавством площі залягання корисних копалин не можна передавати у приватну власність. Навіть якщо, до прикладу, земля виділяється для ведення сільськогосподарських робіт, то забороняється застосовувати отрутохімікати чи здійснювати будь-яку діяльність, яка зашкодила б родовищу. А ось забудова площ залягання корисних копалин загальнодержавного значення, а також будівництво на ділянках їх залягання споруд, не пов’язаних з видобуванням корисних копалин, згідно з Кодексом України про надра допускаються у виняткових випадках лише за погодженням з відповідними геологічними підприємствами та органами державного гірничого нагляду.

На землі, в надрах якої формується цілюща мінеральна вода, розпочалося масове будівництво. Звісно, без відповідних дозволів та погоджень. Незважаючи на неодноразові звернення ліцензіатів, адміністративних та правоохоронних органів, триває грубе порушення законодавства про надра, про курорти тощо. Наразі на землях Голубинського родовища зведено понад 30 різних, від одно- до п’ятиповерхових, споруд. Ремонтні та будівельні роботи йдуть щоденно, незважаючи на офіційні заборони. Час від часу на місце хаотичної забудови навідуються ті чи інші комісії. Але, на диво, під час їхнього прибуття на будівельних майданчиках — жодного робітника, ніякої техніки. З висновком «все спокійно», уперто знехтувавши фактом, що з часу їхнього попереднього візиту на тій чи іншій будівлі з’явилося ще кілька поверхів, контролюючі органи повертаються до своїх кабінетів. Дивує й позиція Закарпатського обласного управління земельних ресурсів, яка полягає у свідомому «небаченні» порушень вимог земельного законодавства. Ще 1992 року їхній колега, тодішній начальник управління земельних ресурсів у Закарпатській області Василь Шимон у листі №564 від 27.08.1992 року зазначав: «Виділена земельна ділянка під індивідуальну забудову Голубинською (на той час. — Авт.) сільською радою народних депутатів розташована в охоронній зоні діючої свердловини Голубинського джерела вуглекислої мінеральної води, що суперечить чинному законодавству. Згадану земельну ділянку можна використовувати для вирощування сільськогосподарської продукції, а не під забудову». Ще тоді головний землевпорядник області попереджав посадовців Свалявської РДА та сільської ради, на території якої розміщено джерело, про те, що така діяльність на землях оздоровчого призначення забороняється, бо суперечить їх цільовому призначенню і може негативно позначитися на природних лікувальних чинниках цих земель.

Розуміємо, що чимало сьогоднішніх посадовців заплющують очі на численні порушення з боку Солочинської сільської ради, бо володіють земельними ділянками на природоохоронних територіях Солочина. Тож про бодай дещицю елементарної совісті чи виконання посадових обов’язків говорити в цьому разі не доводиться. Та невже власники землі не переймаються тією очевидною реальністю, що без мінеральної води їхні наділи втрачають свою цінність?

Українська нація може втратити виняткову лікувальну воду. Згідно із Законом України «Про курорти» особливо цінні та унікальні природні лікувальні ресурси — це ті, які рідко зустрічаються на території України і є особливо сприятливими та ефективними для використання з метою лікування, медичної реабілітації та профілактики захворювань. Свого часу науковці попереджали про ймовірність втрати єдиної в державі алергологічної лікарні в Солотвині. Питання про порятунок шахти понад десятиліття безрезультатно дискутувалося на нарадах різних рівнів. Нині мільйони українців та громадян інших держав залишилися без ефективного лікування. Тож коли ми нарешті усвідомимо справжню цінність природних ресурсів нашого краю та потенціалу, яким володіє регіон і який міг би забезпечувати стабільне благополуччя мешканцям Закарпаття, буде вже пізно.

Без основного лікувального чинника — мінеральної води — як діятимуть оздоровниці? Сотні людей, які сьогодні працюють у пріоритетній в області санаторно-курортній галузі, на мінзаводах тощо, залишаться без робочих місць. Відбудеться занепад інфраструктури навколо оздоровниць. Не потрібно бути економістом, щоб передбачити, що район зокрема та країна загалом будуть позбавлені стабільного соціально-економічного поступу. Так, наприклад, лише за минулий рік санаторієм «Квітка полонини» було сплачено майже 6 мільйонів гривень податків. Цьогоріч ця цифра сягне за 8 мільйонів. Планували з часом збільшити кількість ліжко-місць в оздоровниці. Та вже сьогоднішній дебіт мінеральної води цього не дозволить. Отже, про перспективи розширення, розвиток санаторно-курортної галузі в Солочині, додаткові надходження до державної скарбниці можна забути.

А які надходження в бюджет від приватних готельних господарств? Максимум 200—300 гривень за місяць... Крім того, чимало з них у Солочині взагалі нічого не сплачують, бо, звісно, без дозвільних документів їх офіційно не запущено в експлуатацію. Свого часу закарпатські курорти «прославила» «Перлина Карпат». Але там хоч було кого притягти до відповідальності. А якщо схоже трапиться в пансіонаті-привиді, якого, як мовиться, на карті села не знайдеш, бо формально він не існує, але реально процвітає і в ньому проживають 50—100 відпочивальників?

Оцю свою публікацію у високоавторитетній парламентській газеті «Голос України» прошу вважати зверненням до правоохоронних, податкових органів, екологічної служби та управління земельних ресурсів Закарпатської області. Сподіваюся на їх сприяння у виконанні стратегічно важливої державної вимоги щодо збереження природного ресурсу державного значення.

Закарпатська область.