Останнім часом у парламенті часто ухвалюють документи «з коліс». Так само можна почути й закиди депутатів з приводу того, що чимало документів роками не можуть дочекатися розгляду. На цьому тлі особливо цікава доля Стратегії національної екологічної політики на період до 2020 року. В апараті Верховної Ради цей документ зареєстровано кілька місяців тому, 27 серпня, за поданням Кабінету Міністрів. Хоча необхідність його ухвалення назріла давно.

Нині всі аспекти нашого екологічного життя вимірюються «Основними напрямами державної політики України в галузі охорони довкілля, використання природних ресурсів та забезпечення екологічної безпеки», затвердженими парламентом ще в березні 1998 року. Цей документ ухвалювався на період до 10—15 років. Формально він може діяти щонайдовше до 2013-го, але реально — він уже давно застарів. Адже нині людство вирішує такі екологічні й техногенні проблеми, про які в 1998-му навіть не задумувалися. Україна щодо цього не виняток, а за рівнем шкоди, завданої навколишньому середовищу шкідливими викидами, недбалим поводженням і недалекоглядністю управлінців, — навіть, можна сказати, «флагман». Тож ухвалювати документ, який би «давав аналіз використання та охорони природних ресурсів», визначав «мету і принципи національної екологічної політики, стратегічні цілі та завдання, інструменти й етапи реалізації національної екологічної політики» та «прогнозував очікувані результати виконання стратегії» (цитати з пояснювальної записки до урядового проекту стратегії. — Авт.), мабуть, варто прийняти. Надто з огляду на позицію світової спільноти, що вже давно визначила проблеми довкілля як один із глобальних викликів, котрі людству належить долати.

Ухвалити документ такої ваги неможливо без громадського обговорення. В електронних ЗМІ навколо урядової екологічної стратегії цього літа хіба що баталії не розгорнулися. Так, перше її обговорення мало відбутися ще 17 червня, але громадська рада при Міністерстві охорони навколишнього середовища визнала його таким, що не відбулося. Мовляв, Мінприроди порушило вимоги чинного законодавства про проведення консультацій із громадськістю при підготовці документа. Наголошувалося також, що стратегія не відповідає проекту концепції національної екологічної політики до 2020 року, прийнятого Кабміном у жовтні 2007 року (до речі, цим документом передбачалося, що Мінприроди має розробити стратегію протягом трьох місяців). Загалом представники громадських організацій підготували чимало коментарів, але їх обурило, що Кабмін уже ухвалив проект стратегії національної політики 9 червня. Однак публічне обговорення за участю громадськості все-таки відбулося 26 серпня в Орхуському інформаційно-тренінговому центрі Мінприроди за участі першого заступника міністра охорони навколишнього природного середовища Володимира Ігнащенка. А на початку жовтня документ обговорювали на слуханнях, організованих парламентським Комітетом із питань екологічної політики, природокористування та ліквідації наслідків Чорнобильської катастрофи.

У Верховній Раді зібралися народні депутати, представники Кабміну, неурядових установ та науковці. Промовці здебільшого говорили про те, що такий документ країні необхідний, відзначали помітні покращення після того, як до нього внесли пропозиції від громадських організацій. Усього до тексту стратегії надійшло 76 зауважень від 13 неурядових організацій. Із них урахували половину. Формально обговорення вже припинили, але зауваження до законопроекту, розміщеного на веб-сторінці Мінприроди, продовжують надходити й досі. І хоча на засіданні комітету вирішено рекомендувати парламенту взяти його за основу, над текстом, схоже, доведеться ще чимало попрацювати. Для плідної роботи в народних обранців є потужний чинник. Адже в частині фінансово-економічного обґрунтування проекту закону вказано: стратегія не тільки «дозволить забезпечити найбільш ефективне та оптимальне використання коштів державного бюджету», а й « спрямована на створення сприятливого податкового кредитного та інвестиційного клімату для залучення коштів міжнародних донорів та приватного капіталу в природоохоронну діяльність». Йдеться, зокрема, про залучення коштів Євросоюзу. Якщо до кінця цього року стратегію вдасться ухвалити, ми можемо отримати 35 мільйонів євро для прямої бюджетної підтримки пріоритетних заходів із охорони довкілля.

Однак поки що громадськість проектом стратегії не задоволена. Чи вдасться депутатам і урядовцям відшліфувати текст документа під час підготовки його до другого читання так філігранно, щоб під ним підписалися й представники неурядових організацій?

Із виступу першого заступника міністра охорони навколишнього природного середовища Миколи Романова під час комітетських слухань:

— Проект є важливим політичним документом, що визначений пріоритетним заходом діяльності з питань співробітництва між Україною та ЄС і є важливою передумовою для підписання угоди про асоціацію. Його розроблено відповідно до розпорядження Кабміну від 17 жовтня 2007 року про схвалення концепції національної екологічної політики України на період до 2020 року. Необхідність розробки та прийняття стратегії продиктова-    на складною екологічною ситуацією в країні та відсутністю на сьогоднішній день комплексного стратегічного документа, який містив би пріоритетні завдання з охорони навколишнього природного середовища відповідно до вимог сучасного періоду розвитку країни, її міжнародних зобов’язань та європейських принципів екологічної політики.

Цілями стратегії національної екологічної політики є підвищення рівня суспільної екологічної свідомості, поліпшення екологічної ситуації та підвищення рівня екологічної безпеки, досягнення безпечного для здоров’я людини стану довкілля, інтеграція екологічної політики, припинення втрат біологічного та ландшафтного різноманіття і формування екомережі, забезпечення збалансованого використання екоресурсів, удосконалення регіональної екологічної політики.