Замки і фортеці — свідки самобутньої історії Тернопільщини. Їх у краї третина від усіх, що збереглися в Україні. Хоч слово «збереглися» в даному випадку не зовсім доречне. Залишились в основному порослі бур’янами та деревами руїни. Хоч є приємні винятки. Один із них — Збаразький замок ХVІІ століття.
Він став туристичною перлиною області. Особливо багато приїздить поляків. Вони шанують місця своєї слави. Під час визвольної війни українського народу 1648-1654 років замок був ареною запеклих боїв між козацьким військом під проводом Богдана Хмельницького та польським загоном на чолі з Яремою Вишневецьким. Облога замку, яка тривала два місяці, — тема багатьох досліджень, історичних та художніх творів, найвідомішим з яких є роман Генріка Сенкевича «Вогнем і мечем», за яким однойменний фільм зняв Єжи Гофман. Козаки так і не змогли взяти замок і, не знімаючи облоги, вирушили під Зборів, де відбулася генеральна битва, після якої було підписано відому Зборівську угоду. Вона вперше в історії узаконила утворення Української держави, хоч і в скромних межах. Під мурами замку полягли тисячі синів України, серед них полковники Кіндрат Бурляй та Нестор Морозенко, про яких складено чимало пісень. Потім замок не раз переходив з рук у руки, його руйнували, грабували.
На щастя, нині маємо змогу доторкнутися до нашої давнини. Відновлено надбрамну вежу, розчищено колодязь і частину підземель, впорядковано замковий палац, паркову зону. У його залах розміщено цікаві виставки: сакрального мистецтва, живопису ХVІІ—ХІХ століть, дерев’яної церковної скульптури, вишивки, старовинної зброї. Часто влаштовують пересувні виставки. Наразі експонується Свещарська гробниця з Болгарії, яка стала архітектурною сенсацією 1982-го року. У підземеллі нещодавно обладнали кімнату тортур, де можна подивитися, до яких витончених методів катування вдавалася середньовічна інквізиція.
Таке оновлення замку відбулося завдяки створенню державного історико-архітектурного заповідника «Замки Тернопілля», який згодом отримав статус національного. Точніше — завдяки справжньому ентузіасту цієї справи, генеральному директору Анатолію Маціпурі. Тут з доцільністю і любов’ю вклали кожну копійку, хоча кошти виділялись менш ніж скромні. Не випадково саме Збаразький замок було обрано для проведення регіональної наради з питань охорони культурної спадщини, куди було запрошено фахівців із західних областей України.
— Нам потрібно розробити модель для всієї України, за якою можна зберегти нашу історичну спадщину, — сказав, відкриваючи нараду, міністр регіонального розвитку та будівництва Володимир Яцуба. — На перший погляд може здатися, що в часи економічної кризи не до цього. Справді, не доводиться розраховувати на вливання значних бюджетних коштів у цю справу, але ми можемо поєднати зусилля місцевої та центральної влад, а головне — знайти таких небайдужих людей як Анатолій Маціпура.
довІдка
В різні періоди на території області було понад 150 середньовічних замків і фортець. Найбільшу кількість цих оборонних об’єктів зведено протягом ХVІ-ХVІІ століть. Замки були трьох видів: дерев’яні, кам’яно-дерев’яні, кам’яні. Кам’яні споруджувались за новітніми новоголландськими та італійськими фортифікаційними проектами. Від окремих з них не залишилось навіть фундаментів. Деякі твердині досі не взято на державний облік.
На нараду запросили й місцевих меценатів. Голова облдержадміністрації Михайло Цимбалюк переконаний, що їх вдасться залучити до збереження і відновлення історичних пам’яток краю. Є домовленість з тими, хто розробляє в області надра, що вони безкоштовно виділятимуть на реставрацію замків камінь, пісок, вапно, адже збудовані вони в основному з місцевих матеріалів. Треба подумати над тим, як заохотити інвесторів. Таких в області набереться з десяток. А ось замків, які реально відновити або законсервувати — до двох десятків. Серед них є справжні перлини: Золотопотіцький, Язлівецький, Чортківський, Скалатський, Личківський, Скала-Подільський, Кривченський... Чекати, коли на них виділять кошти з бюджету, — означає дочекатися остаточного руйнування. А місцевий інвестор, як ніякий інший, має вболівати за свій край, його пам’ятки. Влада всіляко сприятиме, щоб меценати могли без перешкод отримати потрібні дозволи, документацію, кредити, а також позбавити їх від ходіння чиновницькими кабінетами. Адже паралельно з відновленням замків треба будувати під’їзні дороги, готелі, заклади харчування...
Крім фінансових, є чимало інших проблем. Зокрема, узгодження інтересів інвесторів і охоронних органів, обов’язкова розробка містобудівної документації, відновлення школи реставрації, забудови історичних центрів міст тощо. Останнім часом на Тернопільщині серед студентства шириться рух за збереження пам’яток культури й архітектури: молодь розчищає території замків, збирає і вивозить сміття. Приїжджають навіть студенти з інших областей. Для таких ентузіастів треба організувати ночівлю, харчування. До громадських оплачуваних робіт з благоустрою замків і фортець все частіше залучають безробітних. Тобто форм і методів щодо збереження історичної спадщини може бути багато. Як і відкриттів.
Здається, за багато років роботи в області знаю кожен її куточок. А ось Преображенську церкву ХVІ-ХVІІ ст., що у селі Залужжя неподалік Збаража, відкрила для себе вперше. Її бійниці досі нагадують, що храм мав не лише духовне, а й оборонне значення. Його освячено 1600-го року. У 60-і роки минулого століття церкву закрили. Свої двері для парафіян вона знову відчинила 1989-го року. Перший ярус старовинного іконостасу був знищений. І все ж у храмі збереглися унікальні старовинні ікони. Скажімо, ікона святого Онуфрія у прекрасній різьбі, виконаній з липового дерева. Або подвійна ікона Воскресіння Господнього. Коли реставратори взялися її досліджувати, то під першим шаром виявили зображення Смерті у червоному плащі, яка переможно літає з косою. І все ж Господь поборов її, воскреснувши з мертвих. Нетрадиційна і «Таємна вечеря»: на колінах Іуди сидить нечестивий, який спокушає його до гріха. На зовнішній стіні храму — сонячний годинник, який йде не за годинниковою стрілкою, а проти неї, хоч час показує точно. На церковному подвір’ї — пам’ятники монаху, який першим прийшов на цю гору, Святому Онуфрію, зокрема пам’ятний знак тверезості. Отримавши після скасування кріпацтва у 1848-у році землю, селяни, під’юджувані крамарями, почали її пропивати. Тоді саме церква вберегла багатьох від згубного зілля. «Ця проблема актуальна й нині», — зітхає настоятель храму отець Михайло Найко. Людей намагаються відволікти від пияцтва різними методами. В тому числі залучають до бджільництва. Тут діє районна спілка пасічників.
Інколи земля біля храму гуде. Про підземні ходи тут відомо давно, їх намагалися дослідити. Колись на місці церкви стояв монастир, заснований київським ченцем, який 1240-го року втікав від Батия. Підземні ходи вели звідси до ще одного замку і фортеці, які височіли над Старим Збаражем. Зараз вони повністю зруйновані. Кажуть, що залишки старого замку розібрали вже у післявоєнні роки: будівельні матеріали використали на відбудову Тернополя. А замок ХVІІ століття, про який була мова, вважається новим. Один з підземних ходів нібито веде й до нього. Невдовзі на гору, де височить храм Преображення Господнього, перенесуть три дерев’яні церкви з навколишніх сіл.
Таких маловідомих фактів на Тернопільщині ще багато. Скільки б не гортав книгу її історії, завжди збагатишся чимсь новим. Що вже казати про туристів, які із захопленням відкривають для себе цю чудову перлину у короні України.
Тернопільська область.
На знімку: Преображенська церква — сама історія.
Фото автора.
