Інвестпрограми стали ширмою для корупції?

«Лише донецькі змогли підтвердити, що мають досвід для освоєння 66 мільйонів «Укренерго» — інформацію під таким заголовком опублікували «Наші гроші» 27 листопада минулого року. В ній, зокрема, зазначено, що Державне підприємство Національна енергетична компанія (ДП НЕК) «Укренерго» уклала угоду з ТОВ «НТП Континент» на придбання трансформаторів, за які повинна викласти приватній фірмі майже 66 мільйонів гривень. І далі: «В цих тендерах також брали участь фірми, які пропонували трансформатори на 15 % дешевше. Однак їх заявки було відхилено... Єдиним допущеним до участі конкурентом було ще одне донецьке ТОВ «Промелектропостач».

Безумовно, інформація — промовиста, але вона є лише маківкою айсберга, основа якого надійно прихована від сторонніх очей товщею корупційних схем, за допомогою яких розкрадали кошти держбюджету. І тим, що за часів Януковича в цьому брали участь як державні, так і приватні структури, навіть зарубіжні компанії, навряд чи кого здивуєш. Насторожує інше — активні учасники таких оборудок почуваються комфортно і сьогодні. Хоча давно повинні, мабуть, приміряти на себе відповідні статті Кримінального кодексу. Інакше ми й надалі житимемо за системи, коли крадіжка гаманця вважатиметься злочином, а мільйонів і мільярдів гривень — бізнесом. А те, як «сімейний пилосос» тодішнього владного клану висмоктував з держбюджету мільярди гривень, спробуємо проаналізувати на одному конкретному прикладі, адже тисячі інших мало чим різняться між собою.

Як відомо, будь-яке обладнання з часом підлягає заміні. Для того ж, щоб не було ніяких зловживань, інвестпрограми мають пройти відповідну експертизу, узгодження тощо. Про одну з таких, в основі якої була заміна силових трансформаторів, що відпрацювали по 43—52 роки при нормативних 25, «Урядовий кур’єр» писав у статті «Як кланові інтереси маскують під державні»  28 березня цього року. Зокрема, про те, як колишня влада, щоб насолити чужому для неї бізнесмену, заблокувала заміну силового обладнання в чотирьох обл-

енерго, яку акціонери планували провести, підкреслюю, власним коштом. Проте наглядові органи раптом «осліпли», коли за ідентичну інвестпрограму взялося «Укр-

енерго». Вочевидь, тому, що цього разу «розпилюванню» підлягали кошти держбюджету, який різного роду посередники звикли використовувати як дійну корову.

Ні для кого не було таємницею, з чиєї ініціативи у травні минулого року змінили керівництво ДП НЕК «Укренерго», а на посаду заступника директора з капітального будівництва та закупівель призначили Олексія Кіндєєва. Він до цього при-

значення працював директором донецького ТОВ «Донпроменерго». 

Ставши головою тендерного комітету, Олексій Кіндєєв затвердив документацію з проведення конкурсних торгів на закупівлю трансформаторів, одним з пунктів якої стала вимога до потенційних учасників надати довідку про досвід експлуатації цього обладнання в Україні не менше шести років.

Здавалося б, нічого особливого, але, з’ясовується, за цією вимогою крилася завуальована мета. Як написали у скарзі до Антимонопольного комітету представники ТОВ «ПРОСТІР-ТРЕНД», «Укренерго», висунувши її, добре знало, хто зможе взяти участь у торгах. «Вимога про досвід експлуатації запропонованого обладнання на території України не менше шести років є дискримінаційною по відношенню до іноземних і вітчизняних учасників та чітко визначає виробника такого обладнання, порушуючи при цьому принципи та вимоги, встановлені законом», — зазначалося у скарзі.

Утім АМКУ нічого дискримінаційного в діях тендерного комітету не розгледів. Там прислухалися до «ґрунтовних пояснень» Олексія Кіндєєва, котрий зазначив, що це пов’язано зі «специфічними кліматичними умовами, в яких знаходиться Україна». 

По суті, вперше бажаючим узяти участь у тендері довелося зіткнутися з цим «нововведенням». Не звернув АМКУ уваги і на те, що двоє учасників, допущених до тендера, мають ознаки пов’язаності. Адже юридична та фізична адреса ТОВ «ТПК «Промелектропостач» знаходиться за адресою виробничих приміщень ТОВ НТП «Континент», яке і стало переможцем торгів. Запропонувавши ДП НЕК «Укренерго» продукцію компанії «Сіменс» вартістю майже 66 мільйонів гривень. Ну а в тому, що відбувалося до і після укладення цієї угоди, як то кажуть, сам чорт може в’язи скрутити.

Так, у листопаді минулого року дочірнє підприємство (ДП) «Сіменс» уклало дві угоди на постачання трансформаторів з ТОВ «ТД «Контракт-Енерго» на понад 45 мільйонів гривень. Потім ця сума ще не раз фігуруватиме в інших угодах. Але пізніше з’яcувалось, що у посередника немає навіть свідоцтва платника податку. Далі «Сіменс» уклав угоду на таку суму з ТОВ «МАКО ІНВЕСТ», співвласником якого є син Януковича. А наприкінці лютого цього року 

МАКО через неможливість виконати умови угоди (на той час Януковичі вже щезли з України) уклало додаткові угоди з «Сіменс» про заміну сторони поставки на інші структури-одноденки. Наступного дня, 26 лютого, останні уклали додаткові угоди з «Сіменсом» про заміну постачання на ТОВ «НТП Континент».

Зазвичай подібні маніпуляції притаманні структурам, які прагнуть заховати «кінці у воду». А це намагалися робити всі учасники цього процесу. Адже керівництво тендерного комітету 

«Укренерго» зобов’язало «конкурсантів» надати документ про досвід експлуатації обладнання на території України протягом шести років, напевне, тому, що лише «Сіменс», продукцію якого постачають в Україну понад десятиліття, міг надати такий документ. І запит на очікувану вартість продукції «Укренерго» відправило лише «дочці» німецького концерну. Хоча згідно з нормативними вимогами мало надіслати його й іншим виробникам. Як наслідок — лише цінова пропозиція «Сіменсу» була використана для проведення торгів. Якщо врахувати різницю в угодах, які «Укренерго» уклало з «Континентом», а останній із «Сіменсом», то вона сягає понад 20 мільйонів гривень — непоганий подарунок донецькій фірмі. Воно й не дивно, коли знаєш, що тендерний комітет тоді очолив виходець з «кузні кадрів» попередньої влади. Дивує інше: чому «Сіменс Україна» не працював з «Укренерго» напряму? Що це — випадковість чи продовження «традицій»?

Про «традиції» згадано не випадково, бо при детальнішому ознайомленні з діяльністю «Сіменсу» можна дійти висновку, що між окремими управлінцями цього гіганта та продукцією, яку він випускає, знак рівності можна ставити далеко не завжди. Бо якщо у пересічного громадянина «Сіменс» асоціюється з добротною технікою, то у правоохоронців багатьох країн назва фірми викликає інші емоції. Адже, судячи з публікацій у ЗМІ, вірус корупції та хабарництва свого часу вразив чимало менеджерів цієї компанії.

Утім це — далеко не найяскравіший штрих з «біографії» компанії. Як зазначає у статті, опублікованій у російських «Ведомостях» першого квітня цього року, старший юрист центру «Трансперенсі інтернешнл-Р» Денис Примаков, антикорупційним відомством США на «Сіменс» було накладено штраф 800 мільйонів доларів за підкуп чиновників у багатьох країнах.

ЗМІ писали також, що функціонери «Сіменсу» змушені були давати покази швейцарській і мюнхенській прокуратурам, Баварському управлінню розслідування кримінальних справ тощо. Внаслідок корупційних скандалів пішли у відставку багаторічний голова правління компанії Генріх фон Пірер — «герр Сіменс» та чимало високопоставлених менеджерів. Урешті компанія взялася сама викорінювати негативні явища. Як заявив минулого року журналістам президент Sіemens у Росії і Центральній Азії Дітріх Міллер, «тепер від «Сіменса» неможливо отримати жодного євро».

Цілком можливо. Але коли проаналізувати діяльність ДП «Сіменс Україна», то постає інше запитання: може, ця структура наскільки самовдосконалилась, що тепер не її менеджери дають «бакшиш» чиновникам за одержання замовлення, а навпаки? Скажете, неможливо уявити? А якщо йдеться про бюджетні гроші? Коли, сплативши з них мільйон, чиновник отримає потім разів у двадцять більше?

Безперечно, відповісти на це можуть лише компетентні органи. Але є й очевидні факти, які викликають чимало запитань. Чому, приміром, «Сіменс Україна» за часів Януковича постачав трансформаторне обладнання ДП НЕК «Укренерго» лише через посередників, зокрема, донецьких і кримських ТОВ: «МАКО ІНВЕСТ», «Маестро торг», «Квірун», «Континент», «Промелектропостач» 

і т. п.? І чому для них ціни на обладнання були значно нижчими, ніж у пропозиціях для державного підприємства? Хоча «Укренерго» є постійним замовником продукції «Сіменсу». В українських реаліях зазвичай так роблять тоді, коли є домовленість між посередником і виробником про розподіл «навару». Знов- таки, чому дочірнє підприємство «Сіменсу» замість того, щоб самому працювати з «Укренерго», давало увесь час карт-бланш тим, хто, по суті, обкрадав держбюджет? Що це за альтруїзм? І взагалі, для чого «Сіменсу» в Україні дочірня структура з майже 300 службовцями, якщо її функції перебирають на себе посередники?

Цікаво також, чому після зміни влади в Україні з власної волі залишив посаду гендиректор ДП «Сіменс Україна» Корнеліус Гра-

ніг? Пропрацювавши лише півтора року, хоча мав контракт на п’ять. На відміну від свого попередника, який повернувся в материнську компанію, він заявив, що планує продовжити кар’єру поза «Сіменсом», про що повідомляло представництво у своєму прес-релізі. Хоча досконало знав «правила» ведення бізнесу в Україні, бо прийшов у компанію з керівної посади в «Райффайзен Банк Аваль». Чи, можливо, півтора року вистачило, щоб накопичити кошти для відкриття власного бізнесу?

Мабуть, представникам органів, які мають захищати інтереси держави, не так вже й важко знайти відповіді на ці та інші запитання. Якщо інтереси держави для них справді не пустопорожня балаканина. І якщо вони, за прикладом своїх зарубіжних колег, керуватимуться буквою Закону, а не «принципами», які сповідувала колишняминула влада.