На сесії Полтавської міської ради депутати ухвалили безпрецедентне рішення: підтримали протест прокурора міста щодо рішення міської ради попередньої каденції від 9 квітня 2004 року, яким до переліку об’єктів, що підлягають приватизації, внесено й будівлю по вулиці Жовтневій, 42 (більше відому полтавцям як Кадетський корпус). Невдовзі після того капітальна споруда загальною площею 13 тисяч квадратних метрів і справді опинилась у приватній власності. Хоч як дивно, але лише тепер до прокуратури «дійшло», що приміщення, з’ясовується, віднесено до пам’яток архітектури, які не можна приватизувати. Скасування цього рішення відкриває міськраді шлях до оскарження й самого факту продажу Кадетського корпусу. Отже, з’явиться можливість повернути його до комунальної власності. Адже саме довкола цього об’єкта, розташованого в самісінькому центрі Полтави, всі ці шість років у місті й виникали різні скандали та народжувалися найнеймовірніші чутки.

На місці дерев’яної бутафорії

...Свого часу Полтава була одним із небагатьох у Радянському Союзу обласних центрів, де діяло одразу два вищі військові заклади — Полтавське вище військове командне училище зв’язку і Полтавське Червонопрапорне вище зенітно-ракетне командне училище імені генерала армії

М.Ф. Ватутіна. Відсвяткувавши 1991 року свій 60-річний ювілей, уже в 1992-му «арт-училище» було розформовано.

— Полтавське вище зенітно-ракетне командне училище, начальником якого довелося бути і мені, було унікальним закладом навіть у масштабах Радянського Союзу, — каже генерал-майор у відставці

В. Старун. — Лише тут готували військових фахівців такого рівня. А те, що його свого часу «закрили» — це удар по всій нашій армії, який відчуватиметься ще довго. Не можна було цього робити! І ви ж бачите, що приміщення училища (колишнього Кадетського корпусу, який має вікові традиції) й сьогодні стоїть пусткою в самому центрі Полтави — як німий докір горе-реформаторам.

Відтоді понад 150 років у цьому приміщенні господарювали військові: спершу кадети, а після Жовтневої революції артилеристи.

А йдеться ж про пам’ятку архітектури, яка має свою не менш цікаву історію!

...Ще на зорі ХІХ століття, коли центральна площа Полтави лише почала активно забудовуватися у стилі «а-ля Санкт-Петербург», на цьому місці мала з’явитися міська гімназія. Однак коштів на її спорудження в казні постійно бракувало, тож місце під забудову не один рік пустувало. Тому у вже сформованому ансамблі Круглої площі виник своєрідний розрив. Ця «дірка» добряче муляла очі і владі, адже поруч розташовувалися резиденції губернатора та віце-губернатора. І тоді чиновники знайшли доволі оригінальне рішення, апробоване свого часу ще графом Потьомкіним. Міська управа ухвалила збудувати з дерева... макет гімназії в натуральну величину — для «улучшения приятности взору».

Цю «споруду» полтавці так і називали — «будиночок із декораціями». Простояв цей дивний витвір окозамилювання добрий десяток років, і лише після прийняття рішення про відкриття в Полтаві Кадетського корпусу на місці дерев’яної бутафорії у 1840 році з’явилася капітальна споруда військового закладу, яка органічно замкнула центральну площу міста.

Жертвою вогню став унікальний купол

Відтоді понад 150 років у цьому приміщенні господарювали військові: спершу кадети, а після Жовтневої революції артилеристи. Тут були артилерійські курси, артучилище і, зрештою, — Вище військове зенітно-ракетне командне училище, яке кілька років проіснувало ще й за часів незалежності України.

Після розформування навчального закладу в житті архітектурної пам’ятки настав чорний період. Міська влада тривалий час не могла знайти застосування величезній будівлі зі специфічним внутрішнім плануванням. Спочатку, щоб зберегти до певної міри відповідний профіль, тут думали відкрити навіть школу міліції, але коштів на реконструкцію тоді в міліцейському відомстві не знайшлося. А тим часом приміщення руйнувалося, розграбовувалося... Кілька разів навіть горіло, і жертвою вогню, зрештою, став унікальний купол, який був свого часу своєрідним символом Полтави.

Будівлю передали місцевому технічному університету, але й той виявився не в змозі «проковтнути» такі масштаби, освоївши тоді лише частину корпусів. А от головний корпус так і залишився «безгоспним». Скандал виник п’ять років тому, коли вже «нові» депутати міськради з’ясували, що попереднє керівництво міста «під шумок» (саме під час подій помаранчевої революції) «провернуло» продажу приміщення. І, мовляв, за «дуже смішною ціною» (до речі, саме в ті дні з фасаду приміщення зникла не лише табличка «Пам’ятка архітектури», а й меморіальна дошка генералу Ватутіну, яку лише кілька років потому відновили). Зрештою, все завершилося тим, що власник... помер, виникли проблеми «спадковості», знову «суди-пересуди»... А тим часом приміщення, огороджене парканом, так і стоїть пусткою...

Невже лише згадка залишиться?

От, ураховуючи цей сумний досвід, у Полтаві й побоюються, щоб такі «реформи» остаточно не знищили й колишній інститут зв’язку.

Міський голова Полтави Андрій Матковський не так давно звернувся навіть до Президента України Віктора Януковича та міністра оборони України Михайла Єжеля з проханням скасувати реорганізацію Полтавського військового інституту зв’язку у факультет Національного технічного університету «Київський політехнічний інститут».

— Потрібно раціонально переглянути це рішення і зберегти Полтавський військовий інститут як базовий, — вважає Матковський, зазначаючи, що ВНЗ має потужну матеріально-технічну базу, відповідний кадровий потенціал, земельні ділянки. На думку міського голови, можна було б створити в Полтаві і військовий коледж з місцевим фінансуванням: «Ми готові спільно з областю фінансувати створення коледжу, де хлопці проходитимуть підготовку з 14 років за принципом суворовського училища». Це дасть можливість готувати і курсантів для військового інституту зв’язку.

...Полтавське вище військове командне училище зв’язку створено в 1968 році. За часів незалежності училище кілька років діяло ще під старим «трендом», а в 1995-му реформовано в Полтавський філіал Київського військового інституту управління та зв’язку (КВІУЗ). Це була не просто зміна найменування, а створення нової організаційно-штатної структури, здатної вирішувати нові завдання, розробляти нові навчальні програми і плани, які забезпечили б підготовку фахівців справді вищого рівня. Полтавський філіал КВІУЗ готує офіцерів-зв’язківців для всіх видів та родів військ Збройних Сил, Служби безпеки, Прикордонних військ, Національної гвардії, Міністерства внутрішніх справ України.

У 1999 році філіал знову стає самостійним — перетворюється на Полтавський військовий інститут зв’язку. В цей час інститут піднімається на рівень передових військових навчальних закладів держави. Істотно збільшується кількість спеціальностей підготовки військових зв’язківців, створюються нові факультети і кафедри.

А  тим часом приміщення, огороджене парканом, так і стоїть пуст-кою...

5 липня 2007 року Полтавський військовий інститут зв’язку реформовано у факультет засобів військового зв’язку Військового інституту телекомунікацій та інформатизації Національного технічного університету України «Київський політехнічний інститут». Урядове рішення набрало чинності цього року, і скасовувати його, схоже, поки що ніхто не збирається...

Отже, як кажуть, питання залишаються... Чи не доб’є ця чергова реформація «залишки» інституту? Чи не будуть з часом і колишні курсанти-зв’язківці святкувати, приміром, 50-річний ювілей своєї альма-матер серед руїн, як це робили 2001 року «артилеристи», що з’їхалися до Полтави відзначити 70-річчя свого училища?

На знімку: головний корпус колишнього Полтавського Червонопрапорного вищого зенітно-ракетного командного училища імені генерала армії М.Ф. Ватутіна — пам’ятка української архітектури — вже багато років стоїть пусткою.