У львівську дирекцію «Укрпошти» ми потрапили під час урочистостей — Міжнародного дня пошти. Привітати поштовиків прийшов голова Львівської облдержадміністрації Василь Горбаль. Вручив відзнаки, сказав теплі слова листоношам.Анатолій Кидисюк (на знімку), керівник дирекції, отримав Почесну грамоту Кабміну. Свято проходило по-сімейному тепло й щиро, як завжди в родині поштовиків.
З Анатолієм Кидисюком, директором львівської дирекції «Укрпошти», ми говорили про буденні справи — як далі розвиватиметься українська пошта. Розмова відбувалася в приміщенні, де за всіх влад — Австро-Угорщини, Польщі, СРСР — розташовувалася головна пошта.
Колись львівському поштмейстеру підпорядковувався навіть Краків. Пошта обслуговувала територію, яку можна порівняти з європейською країною. Нині історичне приміщення в центрі Львова ремонтують — відновлюють дах. Кошти виділили централізовано з Києва.
Почалася наша розмова зі спогадів дитинства, в яких завжди знайдеться місце доброму листоноші, котрий приходив у батьківський дім.
— Анатолію Івановичу, ви народилися в невеличкому містечку, де всі знали одне одного. Пригадуєте вашого листоношу?
— Звичайно. Я родом з Полонного Хмельницької області, яке колись нарівні зі Львовом мало Магдебурзьке право. Пригадую листоношу ще з шкільних та студентських років. Знаю, з якою повагою до неї ставилися мої батьки-пенсіонери. Вона приносила пенсії, газети, пізніше — мої листи, коли я навчався в Чернівецькому університеті на математичному факультеті, а потім працював у Львові, в Західному науковому центрі Академії наук України.
— Як математик потрапив на пошту?
— Я займався десять років серйозною наукою в академічному Інституті прикладних проблем механіки та математики. Як і мої колеги, жив у гуртожитку. Нам, молодим науковцям, які подавали надії, виділили кооперативні квартири. Довелося відробляти на будові певну кількість днів. Квартири збудували, але треба було щомісяця виплачувати кредит. Зарплата в інституті мала — 135 карбованців. Мені запропонували очолити сектор математичного забезпечення обласного управління зв’язку. Зарплата більша. 30 відсотків преміальних — почав заробляти до 175 карбованців. Одразу відчув — можу оплачувати кредит. Я займався автоматизацією виробничих процесів в управлінні зв’язку. Шість тисяч осіб працювали на пошті й стільки само в електрозв’язку. Згодом розділилися на «Укр-пошту» та «Укртелеком».
У 1991 році на Львівщині з’явилася нова влада — В’ячеслав Чорновіл, Микола Горинь, Степан Давимука. У мене були наукові розробки в галузі зв’язку. За два місяці до заколоту в Москві я перейшов працювати начальником сектору Львівського облвиконкому. Вперше в Україні створили нове головне управління промисловості та зв’язку. Я став куратором зв’язку області. Добирали кадри. Розробляли перспективні плани. Команда Чорновола тоді активно працювала над створенням мережі телебачення в гірських районах. Робили багато цікавого. Заснували з участю «Львівпошти» та «Львівтелекому» банк «Аваль», установили першу цифрову станцію зв’язку, яка давала прямі виходи на Канаду, США, Ізраїль.
Були дуже активні контакти з тодішнім міністром зв’язку Олегом Проживальським, до речі, випускником Львівського технікуму зв’язку. Після того, як розділили пошту і зв’язок, я прийшов на «Львівпошту» генеральним директором.
— Що вам, кандидату технічних наук, багаторічному голові державної атестаційної комісії в Одеській академії зв’язку дає наука, спілкування зі студентами?
— Я ніколи не припиняв займатися науковою роботою. Захистив кандидатську з оптимізації мережі поштового зв’язку України в Одеській академії. Постійно керував виробничою практикою студентів. Львів — це великий регіональний центр. На нашій базі створили науковий центр. У Львів приїжджають провідні спеціалісти й читають лекції. Ми спільно з Одеською академією зв’язку створили філіал кафедри. Тепер представники сусідніх областей можуть навчатися у Львові. Пишуть курсові та дипломні роботи, бачать, як на практиці втілюється наука в життя. Ми дуже багато уваги приділяємо підготовці наших кадрів.
— Уже минуло багато років, як ви покинули рідний дім. Який сьогодні наш листоноша, дуже змінився? Ваші працівники, мабуть, єдині в країні, щодня приходять у людські оселі.
— Людям притаманно змінюватися. Коли я прийшов 1996 року на пошту, ми заробляли свою зарплату за рахунок виплати пенсій. Ще продавали марки, конверти. І могли якось існувати. Потім почалася конкуренція. Банки стали виплачувати пенсії. Ситуація різко змінилася — справжня боротьба за існування. Ще настала невиплата заробітних плат, затримка пенсій. Людям не було за що купити товари. Ми відгукнулися на заклик уряду і почали виконувати соціальні функції. Поштарі доставляли людям хліб, борошно, товари першої потреби.
Сьогодні через пошту у віддаленому селі можна замовити навіть квитки на поїзд. Чи отримати листа, переданого гібридною поштою. Діти або внуки передадуть електронкою, а ми роздрукуємо і принесемо бабусі чи матері. Стараємося зібрати всі комунальні платежі, щоб клієнти мали менше мороки. Поштою можна отримати ліки на замовлення. Вчорашні листоноша і поштар дуже змінилися, бо живуть в конкурентному середовищі, де за кожного клієнта треба боротися.
— Якщо в цифрах, «Львівпошта» — одне з найбільших регіональних представництв національного оператора поштового зв’язку в Україні.
— Це 5200 працівників, 543 сільських та 172 міських відділень зв’язку. Зональний вузол оброблення пошти, який обслуговує вісім західних областей України. Вся наземна пошта надходить в Україну двома каналами. Перший — з Польщі. Працівники львівської дирекції «Укрпошти» доставляють кореспонденцію з Перемишля в Україну, чи транзитом до Молдови. Другий шлях — через Італію та Чоп. Теж Львів забирає і відправляє листи та посилки по всій країні. Тут наші ворота у Європу.
— Львів доволі помітно представлений у нових марках, поштових конвертах. Це хобі Анатолія Кидисюка?
— Точніше, нашого колективу. Нам пощастило, що живемо в такому чудовому, багатому на історичні події місті. Париж, Варшава, Лондон — увесь світ цікавиться нашими марками із зображенням Пінзеля, інших історичних постатей. Минулого тижня відбулося святкування Українського лікарського товариства, яке народилося в нашому краї. Зібралися представники діаспори із 13 країн. До цієї події «Укрпошта» випустила спеціальний марковий конверт, який розійдеться по всьому світу. Хто б знав про 750-річчя Львова? Поляки і найближчі сусіди. Завдяки нашим маркам про ювілей почули в сотнях країн. Фахівці знають про Львівську картинну галерею. Наш блок про найкращі картини галереї зробив її ще більш відомою та популярною.
— Ви говорите як патріот свого міста. Яка місцина Львова вам найбільше до вподоби?
— Центр — стара історична частина. Люблю гуляти в Стрийському парку. Вільні хвилини віддаю спілкуванню з природою. Минулими роками їздив на полювання, але не люблю стріляти в дичину. Хотілося просто пройтися лісом.
— На пошті у всі роки був порядок. За рахунок чого?
— У нас випадкові люди не затримуються. Якщо хтось полюбив пошту, то надовго. У поштовиків завжди була солідарність. Куди б не поїхав, скажи, що ти поштовик, приймуть як рідного. За час роботи на пошті я проходив стажування в академії пошти США, в Англійській королівській пошті — це монстри адміністрації зв’язку світу. Це найбагатші та найстарші організації. Американська пошта — це держава в державі, входить до числа 50 найпотужніших компаній країни. Листоноші мають статус державного службовця. До речі, за напад на них засуджують до довічного ув’язнення. У Львівській області двічі нападали на листонош, а кримінальну справу досі не відкрили. Я спілкувався з більшістю представників пошт європейських країн. Представляв Україну в Міжнародному поштовому союзі. Отож мав можливість пересвідчитись, якою дружньою є поштова сім’я.
— Що треба зробити для зростання авторитету поштовиків?
— Україна однією з перших серед країн колишнього Союзу прийняла закон про поштовий зв’язок, який уже не відповідає вимогам сучасності. Треба зважати на реалії. Пошта — державне підприємство і входить у структуру Міністерства транспорту та зв’язку. Якби ми мали статус державного акціонерного товариства, все було б значно простіше. Таким шляхом пішла сусідня Польща. Ми самі на себе заробляємо. Новий статус дав би змогу збільшувати зарплати і працювати ефективніше.
Ми прекрасно знаємо, що відправлення листа в країні не коштує 1,5 гривні. Цю послугу дотує держава, доставка мала б коштувати, умово кажучи, долар, як у сусідній Польщі. Там пошта під гарантії уряду взяла кредити і після розподілу з електрозв’язком одразу почала розбудовувати національну мережу.
Між столицями Євросоюзу існує домовленість: сьогодні кидаєш листа в Брюсселі, а вже завтра отримуєш у будь-якій столиці. Ми дивувались, як у Лондоні до вранішньої кави подають свіжу газету. Це не листоноші приносять. За чималу плату таку послугу надає кур’єрська доставка. Передплати як у нас, та й ще за мізерними тарифами, там немає. У нас теж працює кур’єрська служба, тільки ще не так розвинена, як на Заході. Якщо буде попит, ми теж зможемо кур’єрською поштою доставляти газети до сніданку.
Інформаційний простір земної кулі існує завдяки пошті. Телефонний зв’язок не покриває всю планету. Візьміть низку африканських та азійських країн. Там тільки пошта забезпечує зв’язок зі світом. Тому є таке поняття як універсальні послуги, обов’язкові для всіх країн. Бідніші країни в Міжнародному поштовому союзі, куди входять 192 держави, платять менші внески. Якщо країна не заплатила внесків, не має права голосувати. Україна входить у Міжнародний поштовий союз не як звичайний член — вона представлена в адміністративній раді. Наша країна має від Міжнародного поштового союзу золотий сертифікат якості — це найвища оцінка. Наші сусіди цієї відзнаки, яка видається на п’ять років, не мають. Тому нам розслаблятися не можна.
