Узяти інтерв’ю в Тамари Єгоренко (на знімку) спонукало насамперед те, що вона прийшла в нинішній парламент на місце... Віктора Януковича після обрання його Президентом України. Однак тут Тамара Василівна вже не новачок — вже обиралася народним депутатом від Партії регіонів до Верховної Ради п’ятого скликання в 2006 році, а присягу народного депутата України шостого скликання склала 2 березня 2010 року.

Із досьЄ «Голосу УкраЇни»

Народилася 1949 року в Макіївці (Донецька область). Закінчила Таганрозький педінститут за фахом «Російська мова і література» (1971) і Донецьку державну академію управління за фахом «Фінанси» (2003), кандидат економічних наук. Трудову діяльність починала у відділі освіти, потім працювала в комсомольських і партійних органах. До парламенту обиралася депутатом Донецької міської і районної рад, з 1986-го по 2006 рік очолювала Ленінську райраду Донецька, «найпромисловіший» район шахтарської столиці. Голова Донецького міського союзу жіночих організацій «Берегиня». Виростила двох синів, є троє онуків.

— Те, що ви прийшли в парламент шостого скликання вже після президентських виборів, до того ж на місце Віктора Януковича, — до чогось зобов’язує?
— Безперечно, зобов’язує бути активним депутатом, ефективно працювати над законами, в округах, бути відповідальною у своїх обіцянках і зобов’язаннях.
— А ви особисто знайомі з Віктором Федоровичем? Доводилося з ним спілкуватися? Який він?
— Авжеж, звичайно, знайомі. Мені довелося працювати в одній із районних рад Донецька в той час, коли Віктор Федорович очолював область. Він був ініціатором масштабних регіональних проектів, що стимулюють економічне зростання і зміцнюють соціальну сферу. Донецька область у роки його керівництва була одним з успішних регіонів. Якщо казати про його людські якості, то я б сказала так: він уважний до всіх проблем людей, доброзичливий, обов’язковий у своїх обіцянках. У людях цінує професіоналізм, порядність і вміння працювати на державу. Саме так він добирає свою команду, однодумців. Він ніколи сам не йде від відповідальності й не дозволяє це робити іншим.
— Над чим працюєте нині як народний депутат? Чи багато у вас законодавчих ініціатив?
— На сьогоднішній день я входжу до складу Комітету з питань соціальної політики і праці, де ми працюємо разом із дванадцятьма депутатами. Основним напрямом діяльності комітету є здійснення законодавчої функції, що спрямована на вдосконалення трудових відносин, діяльності соціальних фондів, подальшого розвитку державної політики у сфері зайнятості населення. Назву лише кілька основних законопроектів, що розглядалися: «Про державні гарантії поновлення вкладів громадян України» щодо механізму повернення вкладів і відповідно їхньої компенсації; проект закону про внесення змін у законодавчі акти України стосовно термінів виплати заробітної плати. За результатами розгляду цих законопроектів була створена робоча група із представників органів державної влади, науковців і представників сторін соціального діалогу, які розробили заходи з ліквідації заборгованості у виплаті заробітної плати. Пропозиції робочої групи було спрямовано до Кабінету Міністрів. Серед актуальних питань по моїй рідній Донецькій області — розглядали результати аудита ефективності реалізації в Донецькій і Луганській областях, соціальних гарантій шахтарям і членам їхніх родин, що передбачені Законом України «Про підвищення престижності шахтарської праці».
— Ви в парламенті вже друге скликання. Яким його бачили до обрання народним депутатом, чи змінився ваш погляд на парламент нині? Чи комфортно почуваєтеся в Верховній Раді? Вам подобається, як в Україні будується велика політика?
— На мій погляд, парламент — це серйозний орган влади, котрий має займатися створенням ефективної законодавчої бази. Але, на жаль, частина часу витрачається на блокування сесії, на грубе з’ясування стосунків, а не на прийняття законів, таких необхідних людям. Будь-які програми і проекти стають життєздатними, якщо їх приймають і розуміють і коаліція, і опозиція, наповнюють їх реальним змістом, а не займаються популізмом. Я вважаю, що в кожного депутата повинна бути соціальна відповідальність перед українським народом, який нас обрав, який нам вірить і сподівається, що ми здатні змінити життя на краще.
— У квітні 2007 року, через два дні після розпуску парламенту п’ятого скликання Віктором Ющенко, ви в складі «жіночої делегації» від Партії регіонів — разом із Тетяною Бахтеєвою, Тетяною Засухою та Людмилою Кириченко — ходили в секретаріат Президента, щоб переконати Віктора Андрійовича відкликати «розпускний» указ. Як відомо, успіхом ця ініціатива не увінчалася... Як ви тоді намагалися переконати Президента?
— Ми, жінки, матері, не могли залишатися осторонь або не діяти, тому що нас хвилює майбутнє нашої країни, майбутнє наших дітей, онуків. Адже кожна жінка прагне того, щоб її родина була стабільна, благополучна, щоб у кожному домі і серці панували мир і злагода. Ми від усієї душі переконували Віктора Андрійовича про недоречність такої міри, вмовляючи його скасувати указ. Тоді ж ми передали йому Біблію і Конституцію. Ющенко запевнив нас, що готовий шукати компроміс у ситуації політичної кризи, що склалася. Але, на жаль, наші прохання на нього не подіяли.
— Як узагалі ставитеся до дострокового розпуску парламенту?
— Негативно. Це ввійшло в практику із приходом до влади «помаранчевої» команди. Такі дії відбуваються тоді, коли хтось хоче будь-яким нечесним шляхом прийти до влади. Упевнена, що слід припинити подібну практику. Країна і парламент повинні працювати.
— Нині кажуть — до влади прийшли «донецькі». Як ви охарактеризували б коротко, хто такі «донецькі»?
— На мій погляд, «донецькі» — це мужні, працьовиті, загартовані в життєвих бурях люди, вихідці зі знаменитого шахтарською працею регіону. Я сама з багатонаціонального Донбасу, і можу сказати, що там живе грамотний роботящий народ: шахтарі, металурги, будівельники й машинобудівники. Підростають прогресивні студенти, з якими безпосередньо спілкуюся на лекціях. Наші учні з Донецька перемагають на республіканських мовних олімпіадах, з тієї ж української мови. Адже тут жили В. Сосюра, В. Стус. А негативні міфи, вигадані про «донецьких», спеціально видумані для чорного піару. Донбас дав світу величезну кількість видатних спортсменів, наприклад, Юрія Власова, Сергія Бубку. І безперечна гордість, один із головних символів Донецька — футбольний клуб «Шахтар», який стільки років скоряє серця футбольних фанатів. Ми пишаємося Донбасом.
— Чи легко жінці бути громадським діячем, політиком? Чи потрібно бути твердою або гнучкою?
— Потрібно бути справедливою і щиро любити свою країну та людей. Треба бути прихильним і милосердним до кожного, хто до тебе звертається. Хочу навести висловлювання древнього філософа Конфуція: «Людяність для людей важливіша, ніж вода з вогнем. Я бачив тих, хто гинув від води й вогню, але ніколи не бачив, щоб хтось загинув від надлишку людяності». Мудрі слова, не чи правда?
— Як вам удавалося поєднувати роботу з сім’єю, адже ви самі виховували двох синів. Чим вони займаються тепер?
— Звісно, це було нелегко, часом доводилося дуже важко. Я пишаюся своїми синами, які сьогодні працюють у великих успішних компаніях. Вони для мене не тільки діти, а й друзі, які будь-якої хвилини можуть підтримати, допомогти, порадити. У мене два онуки й онучечка, яких я дуже люблю.
— Де нині ваш дім — в Києві чи Донецьку? Хто займається домашнім господарством, готує їжу? Яке ваше фірмове блюдо? Що ви любите й не любите робити вдома?
— Мій дім там, де я народилася й виросла, де мої друзі — це Донецьк. Люблю порядок, чистоту, затишок. Усю домашню роботу роблю сама, люблю готувати український борщ.
Інтерв’ю взяла Юліана ШЕВЧУК.