У понеділок до Верховної Ради подали проект змін до закону про систему суспільного телебачення і радіомовлення. Розробляли його із залученням фахівців у медійній галузі, а внесли в парламент народні депутати Андрій Шевченко, Владислав Каськів та Євген Суслов. Ініціатори проекту фактично пропонують змінити чинний закон на новий, який називатиметься «Про Суспільне мовлення України».
Документ передбачає, що суспільне мовлення творитимуть на базі нині діючих державних телерадіокомпаній. У перехідних положеннях законопроекту, зокрема, передбачається, що в тримісячний термін від дня створення такої державної установи, як суспільне мовлення, їй мають забезпечити «передачу майна (частки, що належить державі в майні) і наступну ліквідацію таких юридичних осіб, як Національна телекомпанія, Національна радіокомпанія, Державна телерадіокомпанія «Українське телебачення і радіомовлення», Державна телерадіокомпанія «Культура», обласні державні телерадіокомпанії, Державна телерадіокомпанія «Крим», Київська державна телерадіокомпанія, Севастопольська державна телерадіокомпанія, Українська студія телевізійних фільмів «Укртелефільм» та Українське національне інформаційне агентство «Укрінформ». До того ж розробники проекту, присутні на його презентації, наголошували, що про автоматичне переведення працівників цих ЗМІ в систему суспільного мовлення не може йтися, бо їхня професійна придатність апріорі ставиться під сумнів. Кадри набиратимуть лише на умовах відкритого конкурсу.
На не менш цікавому моменті наголосив медіа-юрист Дмитро Котляр, який долучився до розробки проекту закону. Фінансування суспільного мовлення здійснюватиметься не за рахунок абонплати, а з державного бюджету. Планують, зокрема, встановити його на рівні 0,05 відсотка від відповідного річного кошторису. Нинішнього року, приміром, ця сума могла би сягнути 150 мільйонів гривень. Його колега по роботі над законопроектом директор Інституту медіа права Тарас Шевченко, відповідаючи на запитання журналістів, наголосив, що хибною є думка, начебто ці гроші доведеться вишукувати в бюджеті, відриваючи від якихось інших програм. За його словами, й зараз державні ЗМІ дотуються з державної скарбнички. Саме ці сотні мільйонів гривень і можуть піти на суспільне мовлення, упевнений фахівець.
Законопроект передбачає, окрім цього, й фінансування за рахунок продажу власних теле- та радіопередач чи програм, отримання благодійної допомоги тощо. Головним розпорядником коштів буде сама державна установа — Суспільне мовлення України, однак контролюватимуть витрати суворо. Так, рада суспільного мовлення (до якої, між іншим, плановано включити шість представників від громадських організацій) зможе обирати аудиторську фірму для проведення обов’язкового щорічного аудита. Висновок такої перевірки має оприлюднюватися у щорічному звіті суспільного мовлення. Цікаво, що будь-яка реклама та повідомлення про спонсорів на каналах мовлення забороняється. Так само жорстко регламентуватиметься подача матеріалів про діяльність Президента чи Кабінету Міністрів.
Спілкуючись із журналістами, Андрій Шевченко зробив оптимістичний прогноз: якби законопроект про суспільне мовлення ухвалили на цій сесії, то вже із січня наступного року, в крайньому разі — в 2012-му, ми могли б мати своє суспільне телебачення. Тарас Шевченко відзначив, що з 2005 року працює над концепцією створення суспільного мовлення, і щороку проекти законів, які стосуються цього питання, удосконалюються. Та й неозброєним оком видно, що документ №7241, під яким зареєстрували закон про суспільне мовлення, виписано добротно, чітко і структуровано. Однак, чи зацікавлена нинішня влада випускати зі своїх рук державні ЗМІ? Протягом двох тижнів із дня реєстрації законопроекту суб’єкти законодавчої ініціативи мають право подавати свої, альтернативні до нього, документи. З того, якими вони будуть і чи з’являться взагалі, вважає Андрій Шевченко, можна буде прогнозувати долю законопроекту про суспільне мовлення.
