Коріння й крона

У райцентрі Комінтернівське звернувся до перехожого із проханням допомогти розшукати Семенюків. Той назвав точну адресу — вулиця Молодіжна.

Вулиця Молодіжна — на окраїні райцентру. На ній по обидва боки стояли новенькі, як на картинці, будинки, з акуратними палісадниками. Біля будинків — автомашини, мікроавтобуси, мопеди. Усі дорослі чоловіки були з густими бородами, статечні. В одного з них поцікавився, де знайти Семенюка.

— А я і є Семенюк, — посміхнувся він. — Віктор Павлович Семенюк.

— Нам потрібен дід Павло, — уточнив я.

— Наш дідусь, — відповів бородань. — Я проведу вас.

Павло Миколайович Семенюк зустрів нас у саду, на пасіці. Широка борода. Міцна рука. Він — глава незвичайної родини, у якій сьогодні налічується близько 700 осіб.

Народився Павло Миколайович 1 січня 1931 року в Татарбунарському районі, що тоді входив до складу Румунії. Наступного року патріарх відзначає 80-річний ювілей. Крутило, вертіло ним життя, не жаліли ні влади, ні хвороби. У родині Семенюків було чотири брати, Павло — другий за старшинством.

Батьки часто переїжджали з місця на місце в пошуках роботи для того, щоб прогодувати родину. Сини пасли худобу, працювали чорноробами, вивчилися на механізаторів, трудилися в полі, на фермах. Працювали за одну тарілку супу й кружку мамалиги.

До школи Павло Миколайович так і не пішов — проблеми із зором залишилися й донині. Читати, писати так і не навчився, хоча розписуватися може. Прийшов час одружуватися. Зустрів у сусідньому селі дівчину. Дізнався, як звуть її й запропонував: «Виходь за мене». Дівчина втекла зі страху від такої пропозиції. Другій красуні теж одразу освідчився. Знову відмова.

— Часу на залицяння не було, та й на очі слабкий був, — сміється Павло Миколайович. — Та й слів особливих не знав і досі не знаю.

І тільки четверта спроба одруження виявилася вдалою — погодилася Маруся із села Кам’янка Арцизького району вийти за Павла. У радості й злагоді прожили з Марією Марківною піввіку, народили й виховали 12 дітей.

Указом Президії Верховної Ради СРСР Марію Петрівну Семенюк було нагороджено орденом «Материнська слава», їй було присвоєно звання «Мати-героїня».

Згодом осіла родина Семенюків у місті Бендери, там і народилися всі діти. З 1992 року — у Комінтернівському.

Дід Павло пам’ятає імена не тільки дітей, а й онуків і правнуків. А 160 імен тримати в голові, погодьтеся, не кожному вдається. Діти за старшинством — Віра, Валя, Вітя, Надя, Павло, Володя, Сашко, Слава, Люба, Коля, Вася, Петя. Усі, за винятком сина Сашка, живуть поруч на вулицях Миру та Молодіжній.

Сімейна арифметика ведеться у Семенюків дуже суворо — тут уже четверте покоління живе практично разом.

Не міг не поставити й таке запитання: а як же вдається знайти женихів і наречених, щоб не опинитися серед кревної рідні?

— Зі сторони нікого не приймаємо, — суворо каже дід Павло. — Беремо тільки своєї віри. Ми — мурашківці й наш духовний вождь — отець Сіона Іван Мурашко — пророк Ілія.

Старший син патріарха Віктор Павлович розповів, що діти — це радість життя. І тому такі людські гріхи, як перелюбства, аборти, використання контрацептивів у нас просто не можуть бути, — сказав він, пояснюючи таку незвичну для сучасного суспільства кількість дітей у родинах Семенюків.

— Усі ми — крона, а наш батько, дідусь і прадід — наш корінь, і наше дерево ніколи не засохне, — шанобливо сказав Віктор Павлович Семенюк.

Клан Семенюків — найблагополучніший у Комінтернівському. Що загалом і не дивно. У родині абсолютно ніхто не палить, алкоголь уживають у свята в мізерних кількостях. Діти поважають старших. До речі, про дітей. Нашими співрозмовниками були восьмикласниця Галина й семикласник Вадим. Звичайно, прізвище у них — Семенюк. Правнук і правнучка діда Павла. Вони розповіли, що діти вчаться до закінчення восьмого класу. А потім — юнаки вчаться будівельного ремесла, а дівчата готуються заміж. Вища освіта не заборонена, але й не заохочується. У родинах у всіх є телевізори, багато хто користується інтернетом. Абсолютно всі Семенюки, з якими вдалося поспілкуватися, у курсі всіх українських і міжнародних проблем.

Але є особисті проблеми, які вони не можуть розв’язати.

 

На вулиці Молодіжній, де розташовано Зібрання, на якому члени громади беруть участь у читанні Біблії, нас зустріли допитливі хлопчики й дівчатка, а також їхні батьки. Бородані дивилися на нас з інтересом — люди не звикли до уваги преси. І попросили: «Будь ласка, не складайте про нас казки». Що ми й зробили. Написали тільки про те, що побачили й почули.

 

Одеська область.