Без фундаментальної науки ми ніхто

Давно спливли перші 100 днів перебування Президента України та уряду при владі, але в науці, одній з ключових для майбутнього країни сфер, не відбулося нічого істотного, якщо не враховувати чергового, майже 138 млн. грн., липневого секвестру статей бюджету Національної академії наук.

Тільки й чуємо останні місяці про вкрай незадовільний фінансовий стан і необхідність економити на всьому, включаючи науково-освітню галузь. Вважаю, не тільки недолугим, а й глибоко помилковим таке резюме. Утім, воно абсолютно логічне, бо однією з найсерйозніших і головніших перепон на шляху розвитку держави є нерозуміння її керманичами й усім суспільством ролі та місця науки в сучасному світі. Але всі зберігають, на жаль, спокій і байдужість.

Якщо послухати заяви державних мужів або перечитати їхні промови, де наука все-таки згадується, то переконуєшся, що наголошують вони лише на одному аспекті сучасних досліджень — їх корисності на сьогоднішньому етапі. Фундаментальна ж наука, що не направлена на миттєву або короткочасну вигоду, нікого не цікавить — ні державу, ні приватний бізнес, сконцентрований лише на так званих «коротких грошах». Коли ж питаєш у посадовців, чому таке відбувається, чуєш, що дослідження на далеку перспективу можуть собі дозволити тільки заможні країни.

З цим не можна миритись, інакше суспільство очікує розумова деградація, істотне зниження якості життя, а головне — неспроможність себе як спільноту захистити без суттєвих втрат. На цьому не раз наголошував президент НАН України Борис Патон.

Необхідно, нарешті, зрозуміти, що фундаментальна наука як компонент цивілізованого розвитку не зводиться і не може зводитись до меркантильних суспільних потреб — нових технологій, методів лікування, виробів широкого вжитку. Хоча, безумовно, все нове і прогресивне, в кінцевому рахунку, спирається на науку і, звичайно, освіту.

Усе взаємопов’язане — наука підтримує на належному рівні освіту, а остання, в свою чергу, сприяє розвитку науки. Тільки за таких умов країна здатна будувати економічні й безпечні ядерні реактори, виробляти екологічний транспорт, синтезувати ефективні — без побічних ризиків — ліки, винаходити продуктивні сорти насіння та породи домашніх тварин тощо. З такою країною в світі рахуються, її поважають.

Економічний або технологічний розвиток України (правильніше — його відставання) знаходить своє безпосереднє відображення у численних наукометричних даних, згідно з якими публікаційна активність українських науковців за роки незалежності не тільки не зросла, а помітно зменшилась. Хіба що у деяких напрямах фізики і матеріалознавства вдалося втриматися на тому ж рівні, у решті ж ми поступово і планомірно здаємо позиції, особливо там, де йдеться про експериментальні дослідження. При цьому, аналізуючи дані різних агентств, впадає в око наступна закономірність: незалежно від політичного устрою, культурних особливостей, релігійних конфесій, географічного розташування або площі економічне зростання демонструють ті країни, де не шкодують грошей на науку. Воно вимірюється по основних показниках — відсоток від ВНП, що йде на науку і освіту, та загальне зростання числа публікацій у провідних світових фахових виданнях. Тобто збільшення числа публікацій однозначно свідчить про поліпшення економічного добробуту.

За останні 10—12 років Південна Корея збільшила кількість наукових статей у 12 разів, Китай — 11, Бразилія і Португалія — 7, Греція — майже у 5, Польща — 4, Іспанія — 3,8, Австрія — 2,8, Італія — 2,6, Японія — 1,6 разу. В Україні (як, між іншим, і в Росії) цей показник становить 0,7—0,8. Нагадаю, науковий бюджет США становить 3 відсотки ВНП, Китаю — 2, НАН України — 0,4 відсотка.

Влада розвинених країн, особливо США, розуміє, що фундаментальна наука і освіта — це постійний клопіт держави, а не приватних структур. Тому якщо наші можновладці не виконують закон про науку, який приписує 1,7 відсотка ВНП на розвиток, а до того ж секвеструє відповідні статті поточного обмеженого бюджету, то має нести відповідальність за уповільнення темпів розвитку країни, її незадовільний науково-технологічний стан і загальну конкурентоспроможність.

На жаль, керівники не уявляють глибинної суті та завдань того чи іншого світоглядного дослідження, що не може бути сприйнято науковою спільнотою, яка дбає про модернізацію вітчизняного виробничого комплексу.

Загалом в українській науці склалася ситуація, що потребує негайного розв’язання на рівні державного наукового планування, яке координується безпосередньо Президентом і/або Прем’єр-міністром та Верховною Радою України через відповідний профільний комітет. Вважаю необхідним розробку комплексного плану стабілізації та розвитку фундаментальної науки і природничої освіти. Це слід доручити видатним ученим НАН України, представникам МОН та інших міністерств, а також зарубіжним експертам.

У разі бездіяльності Україна залишиться на узбіччі прогресу і ми змушені будемо забути про те, щоб потрапити у «двадцятку», яку як мету своєї діяльності означив Віктор Янукович у своїй промові з нагоди перших 100 днів на посаді Президента.

Київ.