Гримаси позитивів і манірність негативів

Нарешті пенсійна реформа стартує. Та враження таке, що заявили про це лише тому, що за язика потягнули обставини. Адже сказав про це віце-прем’єр-міністр Сергій Тігіпко у Москві на форумі «Росія кличе!», який організував «ВТБ-Капітал». Адже пенсійна реформа — найслабше місце уряду у виконанні програми співпраці з МВФ, а на носі — вже чергова перевірка того, як вона виконується.

Нагадаю, за наслідками попередньої перевірки Україна одержала перший транш кредиту «стенд бай» в розмірі 1,89 мільярда доларів США, за наслідками очікуваної може одержати транш у 1,5 мільярда доларів. Мало хто сумнівається в тому, що так і станеться: якщо місія МВФ схвалила макропоказники бюджету країни, то він свідомий того, що на покриття дефіциту Пенсійного фонду, прямо кажучи — на виплату пенсій згідно з чинним законодавством, потрібен уже зараз колосальний ресурс. За словами Сергія Тігіпка, близько 2,6 відсотка від рівня ВВП. Тим часом державні фінанси, попри позитивний тренд розвитку економіки, як-то кажуть, співають романси. До того ж Сергієві Тігіпку нагадали в Москві про неповернений «ВТБ-банку» кредит у 2 мільярди доларів США.

І це лише з одного боку. З другого — президентська програма реформ передбачає в ході перемін поступове підняття пенсійного віку для жінок з 55 до 60 років. Саме це зобов’язання наражається на активний спротив і громадськості, і експертного загалу. Говорять про невчасність такого кроку. Цілком очевидно, що починати пенсійну реформу, не навівши порядок з оплатою праці, не створивши надійних умов для розвитку фінансового ринку, не запровадивши принципи і механізми державно-приватного партнерства тощо, означає запрограмувати її неуспіх. З огляду на це, як на мене, дуже доречно у Верховній Раді зареєстрували законопроект про проведення парламентських слухань на тему «Пенсійна реформа як складова економічних реформ». Вони можуть віднайти те, чого ще немає, — системний підхід до вирішення пенсійної проблеми, який базуватиметься на принципах соціальної справедливості у тім числі, а не розглядатиме їх між іншим.

Оголосили нечинною Конституцію, але не принципи справедливості. Тепер слід подбати про безпеку руху його учасників, які, за судовою логікою, шість років їздили на червоне, гадаючи, що їздять на зелене. Як на мене, сила-силенна непорозумінь чекає нас у приватизаційному процесі. Вже не питання, чи доцільно продавати 92,76 відсотка акцій ВАТ «Укртелеком», заковика в тому, чи уникне переможець конкурсу судових позовів у зв’язку з новими реаліями? А якщо навіть уникне, то скільки мільйонів гривень на цьому втратить держава?

Приватизаційний виторг і без цього пригнічує. За 9 місяців року приватизаційні надходження становили 516 мільйонів 694 тисячі гривень. Вже очевидно, що погарячкували, плануючи 10-мільярдний зиск під час затвердження держбюджету-2010. Вже неочевидно, що одержимо 6,35 мільярда гривень, які затвердили влітку, в ході секвестру того ж таки держбюджету. Хто б сумнівався, що гроші від приватизації мають спрямовуватися на розвиток реального сектору економіки, але спрямовувати практично нічого. Хоч як парадоксально, а кількість збиткових підприємств цьогоріч збільшилася проти минулого року. Ліквідність банків перебуває тривалий час на дуже високому рівні, а кредитування реального сектору фактично не відновлюється.

А навіщо? Монопольні галузі вже користуються новими формами регулювання руху, спираючись на рятівні принципи державно-приватного партнерства. Укрзалізниця, приміром, пропонує власникам вантажів самостійно створити парки вантажних вагонів для того, щоб згодом їх передали їй в оренду. Залізнична монополія, по суті, планує купівлю вагонів непідконтрольними їй підприємствами, засоби того варті. Йдеться про намір Укрзалізниці закупити впродовж найближчих чотирьох років 50 тисяч (вам не почулось) вантажних вагонів! Просто кажучи, планують купувати на рік не три-чотири сотні вагонів, як було, а більш як 10 тисяч! Це при тому, що залучення приватних операторів до перевезення вантажів шляхом надання їм тарифних знижок вже не надихає приватників купувати нові й орендувати рухомий склад. Це при тому, що з теперішніми тарифами на вантажні перевезення ця ідея виглядає утопічною. Але експлуатувати її варто. Бо процес вішання локшини на вуха вічний, а каденція українських урядів швидкоплинна. Тому вони всі без винятку переконують нас у тому, що їхні плани реальні, бо інших не може бути. А реалії свідчать про зворотне.

Серед позитивів тижня — початок опалювального сезону. І знову Кабінет Міністрів розпорядився розпочати його невідкладно. Хоч добре знає, що за наявності боргів підприємств комунальної енергетики і більш як удвічі скороченого фінансування ЖКГ невідкладно подати тепло в оселі та в бюджетний сектор неможливо. З огляду на різке зниження температури, перший віце-прем’єр-міністр Андрій Клюєв підписав відповідне розпорядження. Вважати це позитивом, як на мене, можна хіба що умовно. Адже віце-прем’єр-міністр вчинив так, виконуючи прямий службовий обов’язок.

Нагадаю, відповідно до правил підготовки теплових господарств до опалювального сезону, системи опалення вмикають, коли впродовж трьох діб середня температура повітря не перевищує 8 градусів за Цельсієм. Справедливо. Але радує не дуже, якщо про справедливість доводиться говорити як про позитив. Утім, така діалектика життя. Вже наступного дня парламентська більшість провалила законопроект про заборону підвищення тарифів на комунальні послуги — і споживачам навішали локшину на вуха, пообіцявши й те, що вони не змерзнуть.

Держказначейство повідомило, що план з мобілізації доходів до держбюджету (вже урізаний влітку до 252,718 мільярда гривень) виконано на 65 відсотків. А Держкомстат -про прискорення інфляції у вересні до 2,9 відсотка. Хтозна, чи не гукнеться нам недофінансування комунальної сфери. Але уряд наголошує на черговому позитиві, який за визначенням таким не є: теплова комунальна енергетика зустрічатиме холоди в повній готовності.