Яку воду п’ють кримчани?

Головний природний нагромаджувач води на півострові — це кримські гори, що вбирають у себе воду як губка. Випадаючи над яйлами — плоскими вершинами кримських гір, опади проникають крізь карстові порожнини і живлять кримські річки, виливаючись багатоводними гірськими джерелами (загалом їх більш як 2500. — Авт.). Крім того, опади підживлюють підземні водоносні горизонти (у Криму виявлено й розвідано 11 родовищ прісних підземних вод. — Авт.). Міста й села, розташовані в передгір’ях, горах і на Південному березі Криму, забезпечуються водою кримських річок. На багатьох річках Південнобережжя влаштовані водозабори; у горах і передгір’ях частіше використовуються водосховища. Води кримських річок накопичуються у п’ятнадцяти водосховищах природного стоку, вісім з яких призначені для питного водопостачання.

Основне джерело якісної питної води в рівнинному Криму — артезіанські води, що залягають на глибині до 270 метрів. Цей водоносний горизонт добре захищений, і з нього отримують воду багато сіл і селищ північного та центрального Криму. Води підземних горизонтів, розташованих ближче до поверхні землі, менш захищені й найчастіше засолені, і забруднені в результаті діяльності людини.

Крім того, у Крим Північно-Кримським каналом надходить вода з Дніпра, яка, накопичуючись у наливних водоймищах, використовується для пиття (її одержують жителі Феодосії, Судака, Керчі, Ленінського району, Сімферополя. — Авт.) і для зрошення.

Із кримських поверхневих і підземних джерел сьогодні відбирається близько 0,216 млрд. м3 води на рік (дані за 2008 рік). Обсяг води, що забирається з Північно-Кримського каналу, в останні роки зменшився і становить близько 1,2 млрд. м3 на рік (2008 рік). Близько 23 % води використовується для пиття та побутових потреб, 70% іде на зрошення і близько 6% використовується промисловістю. Фільтрація з Північно-Кримського каналу, русло якого наполовину просто земляна канава, досягла 40% і є сьогодні однією з основних причин підтоплення територій і вторинного засолення ґрунтів. У середньому втрати води зі старих та аварійних трубопроводів під час транспортування становлять близько 30—40% . І за ці витоки платять споживачі, адже в тариф включена оплата цих втрат. Тому в містах Криму встановлені величезні норми водоспоживання — до 400—500 л води на людину за добу (людина споживає в середньому близько 200 літрів води за добу, включаючи воду для пиття й побутових потреб. — Авт.).

Чи вистачає води, що залишилася, природі? Показовий приклад річки Кача. Її вода після нагромадження в Загорському водосховищі перекидається в Ялту, а сама річка міліє, в неї скидаються неочищені стоки Бахчисарая, і в нижній течії вона являє собою стічну канаву. Свій внесок в обміління багатьох кримських річок роблять і мешканці прибережних сіл, які забирають воду на полив своїх ділянок, забудовують прибережні захисні смуги й розміщують там городи, туалети та ін. Таке «водокористування» несе загибель екосистемам річок — чисту воду така річка вже не «створить».

У степовому Криму багаторічний відбір високоякісної артезіанської води, що збільшився у 70-ті роки XX століття в десятки разів (вода використовувалася на зрошення!), призвів до «підсмоктування» більш солоної води і засолення основних питних водоносних горизонтів.

Нині, за оцінкою фахівців, можна виокремити чотири ключові проблеми з якістю питної води в Криму. Води близьких до поверхні підземних горизонтів, що використовуються для пиття, в північному й центральному Криму містять більші концентрації мінеральних солей. Наприклад, у Первомайському районі півострова більша частина населення не має доступу до якісної питної води. За даними Кримської республіканської асоціації «Екологія і світ» із обстежених 63-х артезіанських свердловин у Джанкойському і Красноперекопському районах більш як 70% дають воду з високою мінералізацією і значною твердістю води (вміст мінеральних солей і рівень твердості у 2—5 разів вище від гранично допустимої концентрації. — Авт.). Таку воду не можна назвати питною — це мінеральна вода. Люди не можуть приготувати на ній нормальну їжу, «садять» собі нирки, заробляють інші хронічні захворювання. Особливо чутливі до цього діти. При аналізі захворюваності жителів Джанкойського району, які споживають воду з високою мінералізацією й твердістю, з’ясувалося, що джанкойці хворіють на хронічний пієлонефрит (запалювальне захворювання нирок. — Авт.) удвічі-втричі частіше, ніж керчани, для яких такої проблеми з питною водою не існує. Поверхневі води Криму містять велику кількість природних органічних речовин, що веде до підвищеної кольоровості та мутності води.

У районах півострова, куди надходить дніпровська вода через Північно-Кримський канал, інше лихо — додаються ще й синтетичні органічні забруднювачі. Щоб уникнути поширення інфекцій, застосовується гіперхлорування. Як наслідок — зростання кількості онкологічних захворювань. Це видно добре на прикладі Керчі (за період 1995—2003 рр. рівень онкологічної захворюваності в Керчі перевищував загальнокримські показники в середньому на 13%. А порівняно із Джанкойським районом, де хлорорганіки в питній воді немає, в Керчі показники онкологічної захворюваності за період 1995—2003 рр. вищі на 36%. — Авт.).

Незначно поступається Керчі в цьому й Феодосія, а от у Сімферополі ситуація краща. Оскільки, використання преамонізації (насичення води аміаком для зв’язування вільного хлору. — Авт.) на спорудах водоочищення в Сімферополі значно знизило вміст органіки у воді.

Ґрунтові води в Криму, що залягають на глибинах до 20 метрів і живлять багато колодязів і свердловин, часто містять більші концентрації нітратів і мають високу бактеріальну зараженість, що пов’язано із забрудненням водозбору стічними водами поселень, ферм, фільтрацією з вигрібних ям. Це саме стосується й багатьох джерел. Вода в джерелах Сімферополя, Керчі й більшості Феодосії забруднена нітратами (концентрація нітратів вища від гранично допустимої норми в 10—20 разів. — Авт.). Не кращі справи з колодязями й деякими свердловинами, наприклад, у селищах Кам’янка й Біле неподалік Сімферополя. Останніми роками ці забруднення зареєстровані й у глибших водоносних горизонтах.

Вживання води з високим бактеріальним, вірусним забрудненням веде до шлунково-кишкових розладів і поширення інфекційних захворювань (холера, гепатит, дизентерія). У Криму відзначається одна з найвищих в Україні захворюваність на вірусний гепатит А (спалах захворювання відбувся в 1997—1998 роках. — Авт.). У водоймах часто виявляють холерний вібріон (спалах холери в Криму відзначалася в 1994—1995 роках. — Авт.).

За останні роки обсяг подачі питної води сільським споживачам на півострові скоротився майже в 4 рази, й одержують селяни її удвічі менше від городян. У літній період забезпеченість питною водою сільського населення становить близько 50%. Особливо великий дефіцит води в селах Чорноморського, Сакського й Первомайського районів. Нестача якісної води в сільській місцевості веде до спалахів інфекційних захворювань.

У природних водах Криму і воді Північно-Кримського каналу низький вміст йоду і фтору. Півострів, як і практично вся Україна, визнано йододефіцитним регіоном (це обумовлено й низьким вмістом йоду в ґрунті, продуктах харчування, нестачею у раціоні кримчан морепродуктів. — Авт.).

Однією з головних причин загострення водних проблем у Криму, на нашу думку, є криза управління водними ресурсами. Держава слабо справляється з управлінням складною системою «природа-суспільство». Відомчість, розрізненість моніторингу, науково необґрунтовані рішення, нездатність зібрати й ефективно використовувати фінансові кошти, відсутність ефективних стратегій та економічних механізмів — ось риси сучасного державного управління водокористуванням у Криму. Щоб розв’язати водні проблеми, потрібні термінові зміни в управлінні.

Ученими визнано, що найефективніша сьогодні система інтегрованого управління водними ресурсами. В її основі — екосистемні принципи і басейновий підхід. Вона передбачає відтворення чистої води в басейнах і збереження природних джерел води, підтримку необхідних умов для життя природних екосистем і гарантоване водопостачання населення. Засобами для досягнення цих цілей є збереження мережі природних територій як екологічного каркаса, охорона водозбірних басейнів, створення басейнових органів управління водними ресурсами, запобігання забрудненню вод неочищеними стоками, точний облік використовуваної води та скидних очищених стоків, впровадження єдиної моделі обліку водокористувачів для повного збору платежів за воду й використання цих коштів на відтворення води, зміна законодавчої бази (наприклад, розробка і прийняття закону «Про зони відтворення води»), широке залучення організацій і соціальних груп до обговорення та реалізації дій щодо поліпшення ситуації, розробка ефективних водозберігаючих стратегій для різних галузей. Як ключовий інструмент розглядається інтеграція — відомчих мереж моніторингу в єдину систему, інтеграція управлінських структур і фінансових потоків у рамках водного басейну.

Нині в АРК іде процес інтеграції мереж відомчого моніторингу за станом навколишнього середовища. Зроблено перший практичний крок до басейнового управління — в 2008—2009 рр. На півострові реалізовано проект зі створення системи управління басейну річки Салгир (проект виконувався Кримським басейновим управлінням водними ресурсами й Республіканським комітетом АРК з водогосподарчого будівництва та зрошуваного землеробства разом з Водною радою провінції Доммел (Нідерланди. — Авт.).

Завдання забезпечення якісною питною водою кримчан і відпочивальників — один із стратегічних напрямів і пріоритетів у регіонах півострова. В 2009 році чотири райони Криму (Бахчисарайський, Первомайський, Джанкойський, Радянський. — Авт.) прийняли стратегії стійкого розвитку, в яких забезпечення населення районів якісною питною водою і реконструкція систем водопостачання стоять на одному з перших місць. У низці шкіл установлено системи доочищення води. З 1995 року в Криму діє Програма розвитку й інтеграції Криму (ПРІК) ПРООН, у рамках якої реалізовано цілий ряд проектів з розвитку сільського водопостачання.

Однак, для досягнення на півострові однієї із ключових цілей тисячоліття, поставлених в Україні, — збільшення на 12% частини населення, що має доступ до чистої питної води в період з 2001 до 2015 рік, потрібні не тільки зусилля кримської влади, а й державні рішення та підтримка в масштабах країни. Необхідно, нарешті, прийняти державну програму «Питна вода для Криму», проект якої був розроблений кілька років тому, погоджений Радою Міністрів АРК і потім загубився десь у відомчих київських кабінетах. Потрібне вжиття термінових заходів для забезпечення кримчан якісною питною водою — установки локальних систем доочищення води, насамперед у дитячих і лікувальних установах, у густонаселених житлових мікрорайонах.

Час припинити вакханалію з державними санітарними правилами на питну воду: не домігшись виконання правил 1996 року, Мінохорони здоров’я України скасувало їх і запровадило у 2010 році нові правила, знову відклавши контроль за вмістом хлорорганіки у воді — до 2015 року. Якщо не побороти цинізм чиновників, громадяни України, у тому числі й кримчани, і далі питимуть неякісну воду із хлорорганікою, онкологічна захворюваність зростатиме, водоканали будуть «прикриватися» Держстандартом 1982 року, а місцеві СЕС «заплющувати очі» на загрозу такої води для здоров’я десятків тисяч людей. Давно варто внести зміни до закону «Про місцеве самоврядування», поставивши право виділення землі місцевими радами в залежність від винесення ними меж прибережних захисних смуг і водоохоронних зон. Що робити для поліпшення якості питної води — давно й добре відомо, ось тільки чомусь завжди немає коштів... А може, просто не вистачає розуміння, що вода — це джерело життя.