Приборкати вогонь нелегко, а ще важче приборкати рушійну силу води, вважає 79-річний кандидат технічних наук Володимир Котовський (на знімку), який на схилі літ із Києва переїхав до батьківської хати, що в селищі Демидівка на Рівненщині.
Володимир Іванович спробував себе у непростій ролі — приборкувача води, і багато чого досяг на цьому поприщі: був одним із проектантів дивовижного меліоративного каналу, в якому попри видолинки та горбаки вода не припиняла свого руху протягом 200 кілометрів; створив диво-апарат, завдяки якому замулені місцини самі «розмулювалися»; розробив систему видобутку сірки з-під землі за допомогою води. Загалом на його рахунку 16 авторських свідоцтв на раціоналізаторські впровадження, 4 авторські свідоцтва на винаходи та понад 50 розробок новітніх технологій, запроваджених в Україні, Білорусі, Росії, Узбекистані, Туркменістані, Таджикистані, Казахстані.
— У Демидівці, де народився і виріс, я навчався і за Польщі, і за радянської влади, — згадує В. Котовський. — Коли визволили Демидівку від фашистів, я пішов у четвертий клас, десятий закінчував у 1951 році переростком, якому пішов уже двадцятий рік. Що поробиш, якщо війна внесла в мою освіту корективи...
Проте це не завадило йому вивчити англійську, німецьку, польську, російську мови. Коли навчався на останньому курсі Харківського зоотехнічного інституту, декан запропонував залишитися на кафедрі механізації водопостачання, але для цього потрібно було вступати до аспірантури. Я відмовився, бо линув до рідного дому — як відмінник мав право вибору. Працював старшим механіком з механізації тваринницьких господарств, головним інженером. А потім неждано-негадано у моє життя ввійшла меліорація.
— У 1967-му я переїхав до Києва, — продовжує Володимир Котовський. — У Київському науково-дослідному інституті меліорації пропрацював сорок років. Сюди на роботу мене запросили тому, що на той час я уже мав два десятки авторських свідоцтв на раціоналізаторські впровадження. А робота в інституті давала можливість продовжити пошуки на цьому шляху. Зокрема, для себе я вибрав тему, за якою, по-перше, захистив кандидатську роботу, а по-друге, меліоратори отримали можливість будувати канали довжиною по сто—двісті кілометрів в такий спосіб, щоб вода на цих магістралях була постійно циркулюючою і щоб мул не створював для неї перепон. Першу таку магістраль ми побудували в Херсоні. Там і випробували мій винахід — апарат для очистки мулу, який діяв на принципах вакууму і який за доволі короткий час розчищав намулені місцини. За цей винахід належала «велика» винагорода. Але мені дісталася лише якась її десята чи двадцята частина, бо в той час до «винахідника» у співавтори «примазувалося» начальство. Інакше твоєму винаходу не буде «зеленого світла».
Один із винаходів В. Котовського застосували в місті Яворові. Його суть полягала в тому, щоб зменшити енергозатрати на видобуток сірки. Її, як відомо, можна видобувати двома методами — шахтним або відкритим. Перший — дуже затратний. Тому «пішли» другим шляхом. Тобто належало зняти 30—50 метрів верхніх шарів ґрунту, які залягали над сіркою. Весь цей ґрунт потрібно було забрати методом розмивання і доставити на відстань не менш як півкілометра від кар’єру. Для цього було задіяно три насосні станції. Мій винахід полягав у тому, щоб весь цей процес здійснювати за допомогою двох станцій. Тобто майже на третину зменшувалися енергозатрати. Згодом винахід Котовського використовували у всьому Союзі.
— Нині меліорацією займаються менше, і це, звичайно, не на користь сільському господарству, — розмірковує Володимир Котовський. — Свого часу на Волині ми створили експериментальну осушену ділянку для вирощування моркви. На ній морква вродила по 700 центнерів з гектара. В усіх очі просто розбігалися — морква вийшла вдвічі, а то й утричі більша від буряків. Причому жодних добрив ніхто не застосовував. Просто пожива землі виявилася оптимальною для цього продукту. Я тоді ходив «героєм».
До речі, створені Володимиром Котовським меліоративні системи вправно функціонують понині. Значить, вважає Володимир Іванович, і він залишив свій слід на землі.
Рівненська область.
Фото Євгена ЦИМБАЛЮКА.
