Джерело Святої Анни приваблює паломників

— Ми заснували скит на джерелі десять років тому. Але перш ніж ми прийшли сюди, до джерела проторували дорогу люди. Паломники по дорозі до Почаєва зупинялись біля джерела, умивалися, занурювались, а умившись, сповідалися.

З дня заснування скиту черниці ведуть його літопис, куди записують і речі буденні, і всі ті дива, що стаються на джерелі. Ігуменя Михаїла і старша сестра Рахіль, котра є головною в скиті Святої праведної Анни, розповіли про деякі з тих чудесних зцілень, які відбулися з паломниками за останні десять років.

— Це було тоді, як сестри тільки-но поселились тут, — розповідає ігуменя Михаїла. — Ми помітили, що до джерела приїхали з наметом люди. Познайомились із ними, а вони розповіли свою історію.

Це була сім’я вчительки з Радивилова, якій після хвороби паралізувало ноги. Жила вона із чоловіком, двома доньками і зятем — чоловіком старшої доньки. І якось перед Трійцею, у поминальну суботу, взяв її такий жаль, що вона не може піти до церкви з хлібом пом’янути покійну маму, що вона аж заплакала. Тоді жінка вголос звернулася: «Мамо, ви доходили до смерті на своїх ногах, а я ще молода, а вже ходити не можу...». А вночі їй сниться мати, яка промовляє: «Йди до джерела Святої Анни».

Вчителька розповіла про свої дивні сни, відтак сім’я вирішила повезти її до джерела. Жінка зовсім не відчувала ніг — ані уколи, ані холод, ані тепло не викликали жодної реакції. Чоловік і зять піднесли її на руках і занурили у воду. А вода у джерелі холодна — цілий рік чотири градуси. І їй здалося, що ноги опекло. Тільки-но нерухома, жінка побігла із джерела своїми ногами із криком: «Ох, ноги мої! Вкутайте мені ноги!». Відтоді вона із сім’єю щороку приїжджає до джерела принаймні на тиждень, щодня занурюється і дякує цій чудесній воді за своє зцілення.

— Був й інший подібний випадок, — продовжує сестра Рахіль. — Приїхав із Полтави автобус з паломниками. Ми із сестрами були в церкві, коли почули із джерела крики та галас. Виходимо, а там люди радіють і розповідають про диво, що сталося. Серед тих паломників був батько із восьмирічним хлопчиком, що не говорив від народження. Батько зайшов у джерело з німою дитиною на руках, занурився разом із сином, а той як закричить: «Тату, не купай мене! Вода холодна!». Якби ви бачили, як вже вони раділи! Дитина вісім років мовчала, а в джерелі заговорила.

Нинішні дива, свідчень про які є багато і різних, живляться багатою на дивні події історією цих місць. Народні легенди й перекази донесли до наших часів деякі подробиці. Розповідають, що місце біля джерела, за кілометр від заснованого багатієм Ониськом села Онишківці, не випадково стало об’єктом паломництва. Кількасот років тому тут стояв храм, який «втік» від наруги татарської орди, провалившись під землю (можливо, в карстову печеру, які є в цих місцях). Але яким би не було пояснення цього факту — природним чи дивовижним, та храм зник під землею. Ординці сплюндрували село і подалися далі, на Почаїв. А коли згодом село відродилося на старому місці, на лузі неподалік нього пастушки знайшли в траві ікону Святої Анни. Урочисто, хресним ходом її віднесли до місцевої церкви і залишили там, але наступного дня ікони в церкві не було. Знайшли її на тому ж лузі. Люди повторно занесли ікону до храму, віддали їй усі почесті, довго «намолювали» її, але диво повторилося. Третього дня ікона знову була на лузі. От і пішов серед людей поголос, що Анна сама обрала собі місце. А невдовзі на тому місці забило джерело, вода якого має надзвичайно цілющу силу. Біля джерела спорудили капличку, де довгий час зберігалася ікона.

Минали століття, через Онишківці прокочувалися війни. Капличку руйнували, потім знову відбудовували. Джерело засипали землею, а воно пробивалося з-під землі знов. Тепер над джерелом стоїть, сяючи золотими банями, церковиця. Зліва від неї у кам’яному коробі є криниця, звідки люди черпають цілющу воду, наливають у пляшки, банки й бідони та везуть додому. А під муром церкви, навпроти криниці, видно і саме джерело, яке тече під будівлею і вливається з протилежного її боку в басейн. Він голубіє праворуч від храму. Джерело підтримує в басейні постійний рівень води. Мабуть, вапняково-кремнієве дно надає цій воді біло-голубого непрозорого забарвлення, яке, проте, не відштовхує відчуття надзвичайної чистоти цієї води.

У басейн можна спуститися дерев’яними східцями, тримаючись за поручні, — усе це влаштували, поселившись тут, насельниці. Навпроти басейну стоїть роздягальня. Заходячи у басейн, люди тричі осіняють себе хрестом і тричі пірнають у морозну воду з головою. Спочатку страшно, а потім це дуже приємно. Кажемо це з власного досвіду, бо пірнали у джерело в різні пори року, і щоразу після цього відчували прилив сил.

Ігуменя Михаїла розповідає, що кількість паломників на джерелі з кожним роком збільшується. Особливо багато людей буває тут два дні на рік — на Водохреще, коли занурюються у джерело не тільки вдень, а й протягом усієї ночі, а також в день Успіння Святої праведної Анни 7 серпня. Машини й автобуси паломників стоять у ці дні вздовж шляху на декілька кілометрів від скита, а в джерело занурюється не менше десяти тисяч (!) осіб.

Чи не завдає таке масове паломництво шкоди джерелу? Ігуменя Михаїла вважає, що ні. Хоча минулого року насельниці скиту Святої праведної Анни і були стривожені зниженням рівня води в басейні. Одна з найстаріших тутешніх схимниць, людина дуже суворого життя, яка живе без жодних благ цивілізації, навіть без електрики, сказала з цього приводу: «А як же ви думаєте? Стільки людей занурюється. Гріхи ж то очистити треба».

Може, й справді так. Хоча помічено, що джерело має певний цикл, і рівень води в ньому знижується приблизно раз на сім років. Приїжджали сюди торік голова Держводгоспу України з групою вчених, пропонували провести розвідку, щоб дізнатися, звідки живиться джерело, але черниці не погодились, щоб його розкопували. І, мабуть, правильно зробили, бо ж втручання людини далеко не завжди йде на користь природі. Джерело в Онишківцях багато років жило власним життям і давало собі раду, багато разів тут після спаду наступав підйом води, а розкопки могли б порушити цю рівновагу. Тому черниці намагаються не втручатись у життя джерела, а тільки розбудовують «інфраструктуру» довкола нього. Сестра Рахіль розповіла, що прийшовши сюди, сестри знайшли біля джерела тільки церквицю і невеличку сторожку на вході. А за ці десять років встигли змінити це місце майже невпізнанно. І церквицю розбудували та оздобили, і джерело благоустроїли, і збудували галерею під накриттям, яка дає можливість паломникам відпочити біля джерела. З’явилися тут також корпуси для сестер, роздягальня, іконна лавка, невеликий монастирський готель для паломників.

Ігуменя Михаїла, підсумовуючи 10-річну історію скиту, зауважила: «Я думаю, що прийде час, коли тут буде окремий великий монастир, бо це місце дуже притягальне для людей».

Рівненська область.