Київ «продукує» щорічно мільйон тонн відходів

Уже кілька років фахівці дискутують, що робити з київськими побутовими відходами та який спосіб утилізації визнати найбільш перспективним? Ця проблема стає дедалі актуальнішою. І хоч особливо вона загострилася останнім часом, але для її розв’язання майже нічого не робилося. Доки тривали дискусії, столиця жила і, звичайно, продовжувала виробляти (з наростаючою інтенсивністю!) продукти своєї життєдіяльності, впоратися з якими місту ставало дедалі важче.

А куди все-таки дівається той мільйон тонн побутових відходів, який столиця «продукує» щороку? Приблизно половина їх вивозиться на полігон №5 поблизу села Підгірці Обухівського району. Потужності цього сумнозвісного місця, яке приймає близько двох тисяч вантажівок щодня, вичерпуються непередбаченими темпами. Хоча його «дно» вкрите полімерною плівкою, але цей захисний екран ненадійний і застарілий, там накопичилася величезна маса фільтрату, насиченого небезпечними речовинами, які не можна скидати в очисні каналізаційні споруди.

Є в Києві також сміттєспалювальний завод «Енергія» — один з двох діючих в Україні такого типу, де згорає близько п’ятої частини усіх відходів міста. Підприємство введено в експлуатацію 1988 року, оснащене застарілим обладнанням, а давно планована реконструкція не проводилася. І, судячи з усього, ніколи не буде здійснена. Упродовж 30 років функціонував полігон у селі Пирогів — з 1956-го по 1986-й. Нині він закритий, але там повно проблем, адже звалище не має захисного екрана, системи відведення фільтрату, тому підземні води навкруги сильно забруднені.

До того ж забруднення посилюється, проникаючи в річку Віта, що впадає в Дніпро. Тому потрібно негайно будувати систему очищення фільтрату, інакше можливе потрапляння його до басейну Дніпра в межах столиці. У Голосіївському районі Києва знаходиться також полігон №6 для захоронення будівельного сміття. Його туди і продовжують звозити, хоча він уже вичерпав свій ресурс, а будівництво нового — поки що лише на папері.

Зволікати з кардинальним розв’язанням сміттєвої проблеми — означає продовжувати вивозити відходи на поле, постійно забираючи у країни родючі ґрунти (вже нині смітники в Україні займають понад сім тисяч гектарів землі).

Тим часом полігони і звалища, куди Київ звозить відходи, — це забруднення підземних вод (змішані, вони обумовлюють біологічне розкладання, що сприяє довгостроковому — понад 20 років — виділенню фільтрату), а також самозаймання і пов’язані з цим токсичні речовини в повітрі, прилеглих територій, сприятливі умови для розповсюдження комах, гризунів, бродячих собак, птахів, які масово збираються на смітниках, а потім розносять інфекцію по місту, значне зменшення корисних площ, які вже ніколи продуктивно не використовуватимуться, викид шкідливих речовин в атмосферу.

Нині ніхто напевне не знає, скільки на звалищах поблизу Києва накопичилося відходів, оскільки за цим немає ефективного контролю. А те, що зазначено в різноманітних офіційних документах, не відповідає дійсності. Це сприяє прихованому переповнюванню полігонів і означає також, що забруднення довкілля контролюється неналежним чином.

Торік міська влада мала намір побудувати в Києві два нові сміттєспалювальні заводи — за кошти японського кредиту. До реальних проектів справа не дійшла, але й нині прихильники спалювання відходів наполягають саме на такому розв’язанні «сміттєвої» проблеми.

8 липня Київрада ухвалила «Програму поводження з побутовими відходами в Києві на 2010—2015 роки», яка нині ввійшла в ширшу «Програму реформування ЖКГ». Позиція міської влади щодо утилізації сміття змінилася, бо змінилася сама владна команда. Пріоритетним визначено не спалювання сміття, а його сортування і максимальна переробка. Вартість будівництва заводу для цього — приблизно 20 млн. дол., що на порядок дешевше, ніж сміттєспалювального. Про користь для довкілля годі й казати. Харчові й інші мокрі відходи вивозитимуться на станцію централізованого компостування, все інше — на сортувально-переробні підприємства для добору і підготовки вторинної сировини. На полігон вивозитиметься лише те, що не піддається переробці — у вигляді сухих брикетів, які майже не шкодитимуть довкіллю.

Але все має починатися з нас, з кожного киянина. На першому етапі плановано запровадити двоконтейнерне роздільне збирання сміття: один контейнер — для харчових відходів, другий — для паперу, пластику, скла та ін. Згодом на контейнерних майданчиках поблизу житлових будинків буде встановлено декілька баків — окремо для скла, ПЕТ-пляшок, паперу тощо.

На перший погляд, це важко здолати, але розвинені країни цей шлях пройшли. Хіба ми не здатні на таке? Адже коли ми не навчимося кожен на власній кухні сортувати відходи, то провал Програми гарантований. Але в такому разі доведеться будувати сміттєспалювальні заводи, проти яких самі кияни й протестують.

Якщо коротко, то всі завдання зводяться до одного: зацікавити людей! З одного боку, пересічних споживачів в роздільному збиранні сміття, з другого — інвесторів, щоб вони вкладали гроші в такий проект. Безперечно, виникне чимало перешкод — економічних, законодавчих, ментальних і т. д. Але ми не перші: є європейський досвід, який маємо максимально використовувати.

В Європі принципово відмовляються від сміттєспалювання. Нині в країнах Євросоюзу переробляють від 40 до 80 відсотків побутових відходів. Закрито практично всі сміттєспалювальні заводи Великобританії, яка першою освоїла цю справу. Такий спосіб утилізації відходів законодавчо заборонений у багатьох штатах США, а також провінціях Канади. На Заході, разом із зменшенням частки спалюваних відходів, посилюються вимоги до якості очисних споруд, фільтрів, що призводить до збільшення їх частки у вартості заводу — до 30—50 відсотків. Тож часто власники не бачать економічної доцільності в реконструкції, заміні фільтрів і закривають такі підприємства.

Тим часом прибічники спалювання сміття часто наводять приклад сміттєспалювального заводу у Відні. Там він справді розташований в центрі міста, за 200 метрів від університету і навіть архітектурно привабливий. Проте Єврокомісія уже вимагає його демонтажу. Та й без того місцевій владі від цього красивого об’єкта — зайві проблеми. Над його воротами розміщено світлове табло, що показує рівень викидів у реальному часі. Підприємство побудовано тоді, коли Європа ще плекала ілюзії щодо спалювання відходів. Тепер у ЄС інший пріоритет — їх переробка. Київська влада його теж для себе визначила. Але чи стане він реальністю, однаково залежатиме і від неї, і від киян.

Від редакції. Проблема побутових відходів — гостра не лише для Києва, а й для інших регіонів України. Але якщо міська влада це питання вирішує, звозячи їх навіть на переповнені полігони, то в сільських населених пунктах сміття — вселенська катастрофа: звалищ там здебільшого просто не існує. Тому тамтешні мешканці побутові та інші відходи звалюють обабіч доріг, виносять чи вивозять у ліс чи лісосмуги, заваливши ними дерева мало не під самі крони.