Григорій СМІТЮХ: «Не можна підходити тільки з погляду отримання уявних

Закон України «Про заборону грального бізнесу в Україні» набув чинності 25 червня 2009 року. Цим нормативно-правовим актом до ухвалення спеціального законодавства, яке передбачає право здійснення грального бізнесу у спеціально створених гральних зонах, забороняються організація азартних ігор та участь у них.

Верховна Рада ухвалила розроблений мною та народним депутатом України Валерієм Писаренком відповідний законопроект, незважаючи на те, що реалізація його положень призвела до зменшення надходжень до доходної частини бюджету, що в наш кризовий час болісно вдарило по державній та муніципальній кишенях. Наше суспільство має віддати належне мудрості народних обранців усіх фракцій, які прийняли це непросте рішення, мотивуючи його перш за все занепокоєнням і тривогою суспільства у зв’язку із деструктивним впливом азартних ігор на наше населення і на його найбільш вразливу частину — підлітків та молодь. Нагадаю: кожен четвертий, хто програв, думає про самогубство, а втрата здорового громадянина непорівнянна з жодним прибутком.

Левова частка галузі індустрії розваг (70 відсотків) перебувала в «тіні» та жодної користі державі не приносила. Провідні країни світу, законодавство яких дозволяє гральний бізнес, витрачають чималі кошти на формування медико-соціальних бригад для допомоги залежним від ігроманії. Україні ще дуже далеко до організації таких «цивілізованих ігор» з лікарями, психологами та «гарячими лініями» невідкладної допомоги тим, хто програє свої статки та сімейний бюджет до останньої копійки. До того ж, за підрахунками психологів, 25 відсотків населення наших великих міст потенційно здатні «підчепити» гральну залежність у залах азарту та казино. Покласти край азартним іграм народних депутатів спонукало і стрімке зростання кількості злочинів, пов’язаних із залежністю від цих небезпечних забав.

Утім, як часто-густо відбувається в нашій історії з часів незалежності, до сумлінного і прискіпливого виконання вимог закону ні правоохоронні органи, ні судова система, ні організатори грального бізнесу, ні пересічні громадяни не вдалися. Міркуйте самі. Працівники органів внутрішніх справ минулого року здійснили перевірку за 1363 повідомленнями на «гарячу лінію» про незаконну роботу гральних закладів. Вони викрили 261 факт нелегальної діяльності гральних закладів, вилучили 2954 одиниці грального обладнання. Але за підсумками цієї великої роботи було порушено... аж чотири кримінальні справи! Було також складено 112 протоколів про адміністративне правопорушення, з яких 100 відправлено на розгляд до судів. А що ж суди? Вони розглянули тільки дев’ять адмінпротоколів. За 44 фактами органи внутрішніх справ надіслали матеріали до податкових органів для застосування фінансових санкцій відповідно до статті 3 закону.

Були й інші перевірки, які ініціювала, зокрема, Всеукраїнська громадська організація «Комітет з боротьби з організованою злочинністю і корупцією». Як з’ясували її активісти, більшість ігрових установ України сьогодні перетворилися на інтернет-казино, і досить велика частина їх працює відкрито. Деякі вводять обмеження — клубні картки. Називаються такі установи по-різному. Найчастіше зустрічаються вивіски: «Інтерактивний клуб» та «Інтернет-кафе». Утім, досить поширені й «Зали електронних розваг», «Зали атракціонів» та «Електронні атракціони». Працюють вони як і радянські заводи в роки війни: цілодобово, без перерв та вихідних.

Комітет провів рейди у столиці, Донецькій, Херсонській, Миколаївській, Кіровоградській областях. З’ясувалося, що в Києві на цей час працюють переважно великі казино, в Одеській області — 10 відсотків тих ігрових закладів, що діяли раніше, в Херсонській та Миколаївській областях — до 40 відсотків. Активісти комітету дійшли висновку: в Києві гральні заклади працюють під дуже серйозним «дахом». Усі інші в областях — «під райвідділами» та «під УБЕЗ» відповідного міліцейського Главку. Керівник громадської організації Олексій Косарєв на своїх прес-конференціях зазначав, що серйозна ситуація склалася в Донецькій області — там працює цілком легально 20—30 відсотків гральних закладів. Хоча в самому Донецьку ситуація нормальна. Але в таких містах, як Макіївка, Горлівка, та інших великих містах краю в будь-який день правоохоронці можуть приїхати і зачинити працююче цілодобово казино. Складна ситуація в Криму: там у кожному місті налічується по 10—15 казино, які сьогодні можна без жодної проблеми відвідати. На Західній Україні з гральним бізнесом проблем майже немає, оскільки там і раніше не було великої кількості гральних закладів. Водночас серйозною проблемою є те, що після закриття казино або ігрового залу, яке проводиться співробітниками правоохоронних органів, азартні «малинники» можуть уже наступного дня знову спокійно працювати. Від себе зроблю маленьке уточнення: винні в такому стані речей не тільки правоохоронці.

Згідно з офіційною інформацією, наданою мені Міністерством внутрішніх справ України, 15.06.2009 року колишнім міністром України у справах сім’ї, молоді та спорту 

Ю. Павленком усупереч вимогам статей 1, 2 Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні» було підписано наказ №2021 «Про внесення змін до Переліку видів спорту, що визнані в Україні», відповідно до якого азартна гра покер була визнана видом спорту.

Відповідно до наказу Міністерства юстиції України від 09.12.2009 року №2403/5 рішення про державну реєстрацію абзацу четвертого пункту 1 наказу Міністерства України у справах сім’ї, молоді та спорту від 15.06.2009 року щодо легалізації нового «виду спорту» було скасовано. Згідно з Висновком Міністерства юстиції України від 09.12.2009 року №6/99 зазначений абзац пункту 1 з 24 грудня 2009 року було виключено з Державного реєстру нормативно-правових актів міністерств та інших органів виконавчої влади. Утім, 03.02.2010 року ухвалою Окружного адміністративного суду міста Києва, винесеною суддею зазначеного суду 

П. Ковзелем, рішення Міністерства юстиції України від 09.12.2009 року було зупинено. Зазначене судове рішення, прийняте всупереч вимогам Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні», фактично відкрило шлях незаконній легалізації в Україні гральних закладів під виглядом «секцій» та «клубів» «спортивного покеру».

Ураховуючи вищевикладене, я звернувся до Генеральної прокуратури, Вищої ради юстиції, Вищої кваліфікаційної комісії суддів України з метою призначити перевірку на предмет наявності в діях судді Окружного адміністративного суду міста Києва П. Ковзеля та колишнього міністра Ю. Павленка ознак порушення закону та скоєння посадового злочину. Мої зусилля не були марні: Указом Президента України від 18.06.2010 року П. Ковзеля звільнено з посади судді. Утім, ухвалене ним рішення ніхто і не думав скасовувати. Гадаю, за такого підходу нашої Феміди мине ще якихось півроку і по всій Україні запрацюють клуби та секції «спортивного «дурня», «оздоровчої «триньки» та «олімпійського очка», де поважні тренери «в законі» будуть навчати захоплених юнаків основ «правильної» гри.

З огляду на вищевикладене, поділяю точку зору свого колеги, народного депутата України Павла Унгуряна, який в одному із своїх виступів зазначав, що домогтися беззаперечного виконання закону заважають несумлінні судді та корумповані працівники міліції. І наводив такий приклад: у центрі Києва без особливих проблем працює два казино («Тайм-аут» і «Бульдозер»), які отримали «потрібне» рішення Печерського райсуду Києва. Підставою для такого рішення стала реєстрація цих гральних закладів в офшорній зоні на Кіпрі. Коли народні депутати України з міліцією заходили з перевіркою в такі гральні заклади, а їх, за моїми підрахунками, в Києві щонайменше шість, до них, як правило, виходив імпозантний адвокат і повідомляв, що заклад працює на «законних» підставах, люб’язно посилаючись при цьому на не скасоване вищою інстанцією рішення суду.

Ще один приклад — казино «Прем’єр Палас». Цей азартний заклад клубного типу, розташований у центрі столиці, абсолютно відкрито запрошує всіх бажаючих пограти в офіційно заборонені рулетку, блек-джек та інші азартні ігри, в тому числі екзотичну «буру». Казино працює офіційно, на підставі судового рішення, яке компанія отримала через Дзержинський районний суд Харкова. Яку кількість клієнтів удалося набрати до вже наявних 20 тисяч, як змінилися виручка і прибутковість, як казино виживало в період із травня 2009-го по березень 2010 року, що сталося з майном, людьми і чи вдалося зберегти команду — відповіді на ці запитання наші журналісти так і не отримали. Представники компанії «Оскар Ярд», яка керує роботою казино «Прем’єр Палас», від офіційних коментарів утримуються. Відомо лише, що відкритий 2006 року заклад окупився за рік.

Є попит на гральний бізнес — є і пропозиція від виробників грального обладнання. 15—17 вересня цього року в Києві, в Міжнародному виставковому центрі, пройшла XVІІ міжнародна спеціалізована виставка «Індустрія розваг», на якій мені довелося побувати. Поряд із парковим обладнанням, цікавими атракціонами, дитячими автоматами та відео-симуляторами нового покоління достатньо комфортно почувалося на виставці також і обладнання для казино: столи, рулетки, колоди карт, жетони, фішки та інші знайомі тільки справжнім «профі» причандали. Для шанувальників Інтернету — готове он-лайн казино з усією документацією «під ключ». В Інтернеті клієнтам пропонують готовий бізнес-план: витратити на відкриття «інтернет-клубу» потрібно близько 75 тисяч гривень (франчайзинг, оренда, обладнання, охорона, реклама тощо). Окупитися проект має за 2—3 місяці, а далі — щомісячний чистий прибуток по 3—5 тисяч гривень із кожного комп’ютера. У більшості закладів «робочих місць» — близько десяти, може бути й значно більше. За найскромнішими підрахунками (по 3 тисячі гривень на місце), такий заклад приносить власникам 102 тисячі гривень на місяць.

На цій само виставці дівчата з модельного агентства лагідно запрошували всіх до нового клубу «спортивного покеру» на Лівому березі. Новинка сезону — гральні автомати, зроблені спеціально для України. Є тут на що подивитися: повна комутація з Інтернетом, можливості звичайних 20 гральних автоматів в одному системному блоці та моніторі. Тільки звуться такі дива техніки вже не набридливими всім «гральним автоматами», а «електронними атракціонами», «розважальними атракціонами» або просто «атракціонами». Коштує один такий автомат від 3 до 5 тисяч умовних одиниць. Розрахунки здійснюються через спеціальний сервер з упорядкованими електронними платежами. Повністю окупається така новинка за 1,5—2 місяці. Надійність, комфорт, зручність та океан азарту. І ховатися не треба ні хазяїну «залу атракціонів», ні відвідувачу «електронних розваг». Вимкнув комп’ютер — і «гудбай, міліціє!», а електронна картка «законослухняного» ігромана мирно спочиває собі в цей час у нього вдома.

На цьому тлі якийсь не дуже переконливий вигляд мають заяви Президента Української асоціації грального бізнесу Григорія Трипульського, який стверджує, що станом на сьогодні роботу втратили 250 тисяч людей, зайнятих у сфері грального бізнесу. А з урахуванням членів сімей колишніх круп’є казино та «викидайлів» азартних залів кількість людей, що залишилися без джерел доходу, сягнула вже мільйона українців! Насправді реалії сьогодення свідчать: із бізнесу пішли хіба що некваліфіковані робітники, а професіонали і далі працюють, але, як правило, неофіційно. Після заборони гральних закладів у них залишилися 70—80 відсотків персоналу. Ці люди мають відповідну освіту, обізнані з тонкощами азартних ігор та психологією гравців. Тому й сьогодні у них пристойна та високооплачувана робота, про яку більшість наших пересічних громадян можуть тільки мріяти.

Зрозуміло, що азарт пішов у «тінь». Ніхто не сподівався, що цей дуже прибутковий бізнес одразу після ухвалення відповідного закону за один день і за одну ніч зникне. Однак та швидкість і азарт, з якою «однорукі бандити», картярі та казино пристосовуються до нових умов існування, — вражають. Винахідливість та зухвалість ділків від грального бізнесу, схрещені з корупцією в погонах та суддівських мантіях, живлять великі національні лиха — зневагу до Закону і безкарність за його порушення.

Твердження, що гральний бізнес — специфічне соціальне явище, яке не можна заборонити і проконтролювати, м’яко кажучи, не відповідає дійсності. І за прикладом далеко ходити не треба. У Росії федеральним законом №244 від 29 грудня 2006 року «Про державне регулювання діяльності з організації азартних ігор і про внесення змін до деяких законодавчих актів Російської Федерації» відповідних осіб зобов’язали обмежити гральний бізнес рамками спеціально створених гральних зон. Та так зобов’язали, що більше половини підприємств російського грального ринку пішли шляхом перепрофілювання азартного бізнесу. На місці ігрових залів почали функціонувати ресторани, боулінги, магазини, спортклуби. Тож надходження до російської скарбниці не тільки не зменшились, а навіть збільшились за рахунок діяльності новостворених закладів.

У Москві готуються до повного припинення грального бізнесу. Як повідомив заступник мера Москви Сергій Байдаков, влада столиці не має наміру допустити поновлення азартних ігор під прикриттям спортивного покеру. Для тих, хто хоче відкрити покерний клуб, буде передбачено процедуру атестації в департаменті фізкультури і спорту Москви. Як запевняє чиновник, у цьому відомстві зуміють відрізнити «справді спортивні клуби від сурогатів».

Отже, є куди нашим можновладцям і правоохоронцям поїхати за передовим досвідом: і на квитки багато витрачатися не доведеться. А якщо за справу візьмуться Комітет Верховної Ради України з питань боротьби з організованою злочинністю і корупцією та Національний антикорупційний комітет при Президентові України, то й їхати нікому нікуди не буде потрібно.

Левова частка відповідальності за такий стан речей із практичним виконанням вимог Закону «Про заборону грального бізнесу в Україні» лежить на попередньому уряді. Команда Юлії Тимошенко, яка всупереч очевидній істині приписала собі заслуги з розробки і прийняття відповідного законопроекту, в тримісячний термін із дня набрання чинності нормативно-правовим актом не виконала передбачених після його прийняття приписів, а саме: не розробила і не внесла на розгляд Верховної Ради України законопроект про діяльність з організації та проведення азартних ігор у спеціально відведених для цього гральних зонах; не подала до Верховній Раді України пропозиції щодо внесення змін до законів України, що випливають із цього закону; не прийняла нормативно-правові акти, необхідні для реалізації цього закону. Отже, цілком зрозуміло, що проблема перейшла у спадок нинішньому уряду занедбаною і заплутаною. До всього цього сьогодні на порядку денному у можновладців — прийняття держбюджету-2010. Та й Євро-2012 вже аж ніяк не за горами.

У законопроекті про азартні ігри, що розробляється нині Держкомпідприємництва, пропонується обмежити території, де можуть проводитись азартні ігри. Організовувати їх можна буде лише в п’ятизіркових готелях із кількістю номерів не менш як шістдесят, а також у три- і чотиризіркових готелях в Автономній Республіці Крим (крім міста Сімферополя), а також у містах-курортах. Розміщення гральних закладів на інших територіях заборонено.

Законопроектом передбачено створення єдиного державного регулятора — Національної комісії з питань державного регулювання організації і проведення азартних ігор.

Вартість ліцензії на організацію та проведення азартних ігор у казино встановлюється в розмірі 5 мільйонів доларів на сім років, з можливістю поетапної виплати. Організатор азартних ігор, що має ліцензію, може сплачувати її вартість рівними частками щоквартально протягом строку дії ліцензії. Штраф за проведення азартних ігор без ліцензії становитиме подвійний розмір плати за видачу ліцензії з конфіскацією обладнання, а прибуток (дохід) від проведення такої азартної гри підлягає перерахуванню до держбюджету України. За роботу без додатку до ліцензії накладається штраф у подвійному розмірі плати за видачу такого додатку.

У законопроекті також уперше визначено понад 50 термінів, серед яких: інтерактивна гра, джек-пот, єдина електронна система он-лайн контролю, інтерактивна гра, лотерейна діяльність, парі, приз тощо. Посилюється відповідальність стосовно так званих «інтерактивних клубів». Їх відвідування буде заборонено особам до 21 року.

Ставлячись із глибоким розумінням і повагою до ініціативи Держкомпідприємництва, однак, як народний депутат України і автор Закону «Про заборону грального бізнесу в Україні», висловлю свої застереження і бачення шляхів розв’язання проблеми.

1. Після заборони грального бізнесу в травні минулого року люди зітхнули з полегшенням, оскільки кількість гральних закладів зменшилась на 50 відсотків — навіть з урахуванням нелегальної діяльності «інтернет-клубів» та «інтерактивних клубів».

Згідно з дослідженням Київського інституту проблем управління імені Горшеніна, проведеним у травні 2009 року, 81,8 відсотка опитаних громадян підтримали заборону грального бізнесу.

2. Народні депутати України всіх фракцій єдині в оцінці грального бізнесу як ганебного і аморального явища в нашому суспільстві та прагненні забезпечити виконання припису закону про його заборону. Про це яскраво свідчать результати голосування стосовно прийнятого Верховною Радою України в першому читанні законопроекту «Про внесення змін до деяких законодавчих актів України щодо дотримання законодавства про заборону грального бізнесу в Україні» (реєстр. №5349-д від 06.07.2010 року). Проектом пропонується надати органам внутрішніх справ (поряд з органами Державної податкової служби) право звертатись до суду з позовом про застосування фінансових санкцій щодо фізичних та юридичних осіб за порушення ними вимог Закону України «Про заборону грального бізнесу в Україні». Для цього пропонується внести відповідні зміни до законів України «Про заборону грального бізнесу в Україні» та «Про міліцію». Окрім цього, проектом пропонується доповнити Кримінальний кодекс України новою статтею 2032, якою встановити кримінальну відповідальність за зайняття гральним бізнесом у вигляді штрафу, який, виходячи з нинішнього розміру мінімальної зарплати, має становити 6 мільйонів 748 тисяч гривень. Нагадую, що зазначені законодавчі ініціативи підтримали 307 із 410 присутніх на пленарному засіданні народних депутатів.

3. Уведення особливих умов для грального бізнесу в Криму та в містах-курортах сприятиме розвитку в їх населення гральної залежності — лудоманії. Ще раз наголошу: останні дослідження психологів доводять, що потенційно залежними від азартних ігор є 25 відсотків населення наших великих міст. Крім того, дослідження американських медиків довели: ця залежність є хворобою і лікується тими само далеко не дешевими медикаментами, що передбачені для лікування алкоголізму та наркоманії. От і виходить, що мільйони законослухняних і працелюбних українців мають оплачувати зі своїх кишень створення «гарячих ліній» та бригад «швидкої медико-психологічної допомоги» «бідним та знедоленим» азартозалежним співгромадянам. Громадська думка в Україні щодо грального бізнесу вже сформована, і вона ставить гральну діяльність в один ряд із торгівлею наркотиками, людьми, людськими органами, торгівлею зброєю.

4. Сьогодні багато хто в Україні не розуміє: в нашій країні, як і в усьому світі, казино завжди було не тільки способом заробляння грошей, а й своєрідною брудною «пральнею», через яку відмивалися доходи, одержані злочинним шляхом.

5. Відновлення грального бізнесу поверне країну до тих часів, коли із сімейних бюджетів українців ішли мільйони гривень в кишені гральних ділків. Аргумент, що діяльність гральних закладів наповнюватиме державний та місцеві бюджети, за великим рахунком є міфом. Так, до прийняття закону про заборону грального бізнесу легальний гральний бізнес приносив бюджету Києва лише 8 відсотків від суми загальних надходжень.

Не можна підходити до грального бізнесу тільки з погляду отримання уявних доходів до бюджету. Чи можна назвати хорошим бізнес, через який гравці готові підрізати людину, відібравши в неї речі, гроші, а потім просаджувати награбоване на ігрових автоматах і в казино. Заплутавшись у боргах, спустивши все своє майно, лудомани програють квартири, машини, врешті-решт, життя. Руйнуються сім’ї. Що стосується доходу до державного бюджету на піку діяльності гральних закладів, то він становив лише близько 600 мільйонів гривень за 2008 рік. У сукупному доході держави це — мізер. Такими грошима бюджетні дірки аж ніяк не залатаєш.

Якщо наведені вище аргументи не є переконливими і відкриття гральних закладів певного типу на окремих територіях — крок, без якого не наповнити бюджет і не провести Євро-2012, то я просив би уряд, народних депутатів України, громадськість прислухатися до таких пропозицій.

1. Рішення про відновлення грального бізнесу в Криму і курортних містах зачіпатиме інтереси мільйонів українців і, на мою думку, може бути прийнято тільки після громадського обговорення, місцевих референдумів та після проведення відповідних парламентських слухань.

2. Потрібно враховувати зарубіжний досвід. За кордоном, зокрема в більшості країн Європи та в США, гральний бізнес дозволено із суттєвими обмеженнями та значним оподаткуванням. Так, казино та інші подібні заклади можна відкривати в певних місцях, вік гравців ретельно перевіряють, до того ж існують «чорні списки» залежних та спеціальні служби, які їм допомагають. Контролюють усе це спеціальні комісії з азартних ігор, що мають територіальні представництва. На необхідності створення таких органів наголошують і представники українського грального бізнесу, однак розробники нового закону зазначені можливості передбачають лише частково.

З урахуванням світової практики є прийнятною система, коли держава, максимально контролюючи азартну індустрію, спрямовує доходи від неї на соціальні потреби: допомогу хворим, інвалідам, дітям.

3. Територіальна диференціація грального бізнесу — це кийок з двома кінцями. І оператори азартної індустрії, і громадськість, і пересічні громадяни справедливо побоюються, що невдовзі наші вболівальники за державу чиновники почнуть кожне селище міського типу з артезіанською свердловиною та халабудами біля терміново викопаного ставка оголошувати курортним містом, а кустарні мотелі з двома стилізованими під давнину хатами і колодою для козацького пікніка — п’ятизірковими готелями. У цьому, враховуючи особливості національної законослухняності, слід очікувати викривлення ситуації. Тому цілком очевидно, що без рішучої і наполегливої боротьби з корупцією на всіх ланках державного механізму та підвищення авторитету громадськості в суспільстві будь-які спроби державного регулювання у сфері грального бізнесу не матимуть успіху.