Чотирирічна Тетянка, постійно наражаючись не невдоволення і засудливі оцінки виховательки, щойно прокинувшись, просила маму не відводити її до садочка, бо в неї болять ніжки і вона мерзне, сидячи на килимі у гральній кімнаті. Залишившись вдома, дівчинка одразу забувала про своє самопочуття і, хутко вдягнувшись, весело і легко бігла сходами на подвір’я гуляти...
З часом уважне ставлення до маленької і тактовна розмова з вихователькою пом’якшили, а згодом усунули конфлікт, який приносив стільки страждань і міг би зашкодити процесу психічного розвитку й шкільної адаптації.
Менш вдало розв’язувалась складна ситуація для Богдана. Одного дня малюк зі сльозами на очах поскаржився, що нянечка називає його зажерливим й нечепурою (хлопчика рідні не привчили звечора мити ноги і він з’являвся у садок з брудними ступнями).
«Турботливий» батько сказав: «Правильно тебе покарано. Ти і вдома такий. Якщо будеш і надалі зухвало поводитися, я тебе суворо покараю».
Богдан певний час продовжував зі страхом і образою відвідувати заклад. Згодом розмова з батьками посприяла тому, що вони почали уважніше ставитись до проблем сина, прислухатись до його скарг і побажань. Прищеплення гігієнічних навичок, вміння правильно реагувати на зауваження і прохання виховательок і няні — все це допомогло хлопчикові адаптуватися в дитячому середовищі.
В обох випадках негативні емоційні переживання змінились на позитивні. У тих же ситуаціях, коли бажаний результат не досягається, дитина, не маючи змоги наодинці пережити свій неуспіх, взагалі ігнорувала дорослих. Така поведінка, звісно, засуджується оточуючими, що тільки підсилює емоційний дискомфорт малюка.
Для запобігання небажаним наслідкам батькам і вихователям варто звернути увагу на такі моменти: сформувати у дошкільняти навички гігієни, самообслуговування, розумової праці, культурної поведінки, спілкування; допомогти бачити непривабливі риси свого характеру чи поведінки і нарощувати натомість позитивний досвід переживань, дій; уникати несправедливих звинувачень і зауважень; доцільно якомога частіше хвалити, звертатися до дитини за порадою, визнавати її право на свою точку зору тощо.
Уявімо сцену. «Чого ти знову запізнилася, Катька?» — вороже зустрічає у групі дитсадка дівчинку її недавня подружка. — Тебе ж вихователька за це весь час лає, а ти знов пізно прийшла. Найгірша за всіх дітей! Фу! Ми з Даринкою не будемо з тобою дружити!».
Можна тільки уявити настрій Катрусі. «Мене ніхто не любить, діти не хочуть зі мною дружити! Вихователька весь час робить зауваження! Няня надто прискіплива і підозрює мене у всіх зловтіхах!» — типовий крик малюка, який сам не зумів і котрому не допомогли почуватися з однолітками спокійно і впевнено, своїм серед своїх. Психологи свідчать: до числа тих, кого цураються, входять діти, яких не люблять вихователі та батьки.
Тетяна ГУРЛЄВА,співробітник Інституту психології імені Г. С. Костюка АПН України.
