Є особистості, які, незважаючи на вік, хочуть працювати, бути корисними людям. До таких належала і Г., про яку розповів мені її син Федір.

— Я — з учительської сім’ї. Батько вийшов на пенсію з посади директора. А мама прийшла у заклад у 1961-му і не залишила його до останнього дня. Вона жила школою, до неї сім’я її ревнувала.

Мама не обмежувалась уроками історії. Якось запалилася створити краєзнавчий музей. Пригадую, із дітьми зібрала понад двісті вишитих картин і прикрасила ними коридори. Експонатам галереї заздрили не тільки районні музеї... Пізніше організувала вихованців, і ті засадили деревами пустир біля Будинку культури...

Працю її гідно оцінила держава, нагородивши орденом Дружби народів та знаком «Відмінник народної освіти».

Приїжджаючи у рідне село, Федір останнім часом помічав печаль на маминому обличчі. Невдовзі вона не витримала і зізналася, що молода директорка поставила їй ультиматум: або взяти повну ставку вчителя й керівництво шкільним музеєм, або звільнятися.

Вона попросила залишити її дітище, а години віддати колегам. Сили ж не ті. Та керівник наполягала: «Або приймайте мої умови, або йдіть».

«Ось і мене викидають за двері», — журилась мама. А потім, мабуть, уперше в житті написала листа в район. Пам’ятаю, як хвилювалась, чекаючи відповіді. І вона прийшла — на мамину користь. Але було вже запізно: хвилювання далися взнаки, вчителька померла...

Пенсійна проблема для освітян стала особливо актуальною після того, як уряд заявив про збільшення пенсійного віку. Вочевидь, прихильників такої реформи менше. Наставники пишуть до редакції, що чиновники надто відірвались від народу і не знають про стан здоров’я нації. А вона вимирає, нас стає дедалі менше, багато не доживає до пенсії.

«Рівняючись на Захід, — пише Антоніна Богданець із Рокитнівського району, — уряд не бере до уваги високий рівень тамтешнього життя, не поспішає до планки європейських країн підняти рівень медичного обслуговування. За такої умови ми жили б довше, і тоді можна було б підвищувати пенсійний вік. Хай уряд думає, як оживити економіку, щоб наповнити Пенсійний фонд. Не треба вирішувати проблеми за рахунок бідних людей, якими є більшість населення».

А ось читачка Любов Панфілова з Рівного зізнається, що ще попрацювала б, та пенсіонерів ніхто не хоче брати. За тридцять п’ять років сумлінної праці отримала аж 779 гривень пенсії...

Рівненська область.