Із досьє «Голосу України»
Олексій Федорович Ворон — 76 років, освіта вища, відомий на всю країну майстер з озеленення державного підприємства «Клесівський лісгосп», відмінник лісового господарства, почесний лісівник України, заслужений лісівник і заслужений природоохоронець України, 51 рік у лісовому господарстві Рівненщини, автор книги «Земна архітектура рівненського Полісся».
На запитання: «Звідки воно, ваше захоплення озелененням?» — Олексій Федорович відповів:
— То не в один день народжувалася моя робота з озеленення, мусите трохи довше послухати... Ми, Ворони, з Люблінського воєводства родом. Є там село Собібор, неподалік містечко Влодава. Батько мій був дуже хорошим будівельником — лісництво у Собіборі будував. А я, малий, крутився біля нього: малому ж усе цікаво, все хотів побачити. Був у тому лісництві розсадник, ялини в ньому вирощували. Дали татові з нього дві ялинки, ми їх разом коло нашої хати посадили, і то були перші посаджені мною дерева...
7 червня 1946 року нашу сім’ю депортували з Польщі за двадцять чотири години, — продовжує про пережите Олексій Федорович. — А через 58 років 4 місяці і 24 дні я приїхав подивитися на батьківську хату. Дві наші ялини досі живі-здорові. Височе-е-енні! А хати нема, розібрали. Стояв я під нашими ялинами, які все пам’ятають, і ніхто в Собіборі не знав, чого плачу...
Із Польщі сім’ю Воронів мали вивезти в Чернігівську область. Потягом через Ковель завезли в Рокитне, там треба було пересідати на інший. Але батько, згадує Олексій Федорович, не став його чекати — кинувся шукати роботу. І знайшов її аж у Клесові, де Ворони пустили коріння. Після закінчення лісотехнічного інституту Олексій Ворон попросився на роботу у Клесів. Починав лісничим, не один рік був інженером лісового господарства, потім — у плановому відділі, ще пізніше — дев’ять літ головним лісничим.
— Усе б нічого, але то більше конторська робота, а мене в ліс тягнуло, туди хотілося, — каже Олексій Федорович. — 16 жовтня 1987 року звільнилося місце лісничого Клесівського лісництва, зглянулися на мене, і такий був я щасливий!.. А якось ми їздили на Волинь по обміну досвідом. І там поставили нам за приклад лісничого, який тоді стриг 150 метрів живоплоту. Я загорівся зробити те саме, тільки ще краще і ще більше, у себе в Клесові.
1996-го Олексій Ворон тяжко захворів — на лікарняному пробув вісім місяців, а коли вийшов на роботу, йому, ще кволому, запропонували посаду майстра з озеленення.
— І попали в десятку, бо я це люблю, ця робота, скільки б її не робив, мені в радість і задоволення, — охоплює поглядом територію навколо Клесівського лісництва Олексій Федорович. — На сьогодні стрижу 2 кілометри 695 метрів вічнозелених живоплотів. І вони, як ви бачили, не класично рівні, а зверху прикрашені такими ж вічнозеленими кулями, пірамідами, циліндрами і келихами. У живоплотах вистриг 21 «диван», є арки, є 24 зелені скульптури... Ще в нас є клумби, газони, альтанки, озерця... А в зелених фігурах, щоб ви знали, зашифровані цікаві ребуси, є цілі сюжети. Наприклад, є «Свічка Діви Марії», є «Олімпійська чаша», є «Келих Богдана Хмельницького»...
Поки розмовляємо з майстром, до лісництва під’їхала пара молодят. Фотографуються, бо тут дуже гарно. Майстер привітно махає їм рукою, а потім, побачивши, що зупинили погляд на гербі України з живоплоту, продовжує:
— З тим гербом була колись ціла історія. Щоб його було видно здалеку, спочатку думав насипати триметрову гірку. Прикинув, роздивився — мало три метри, насипали п’ять. Навів контури герба і давай садити кулясті туї на ньому. Пішло їх 240 штук, усі за один день посадив, натомився — не розказати. А вранці глядь — нема герба! Вночі по-свіжому хтось украв наші туї, зосталося їх зовсім мало, не більше сорока. Міліція приїхала, слід собака взяв, але на дорозі, там, видно, машина стояла, він загубився, шукай вітру в полі. Що робити? Давай я по-новому герб садити. Доки туї вкоренилися, пильнували вже. П’ять років нашому гербу. Там, на маківці гірки, звідки все видно, найбільше охочих сфотографуватися.
Книга Олексія Ворона «Земна архітектура рівненського Полісся» розійшлася, наче вода у піску. У ній — 360 кольорових знімків. Нещодавно у селище Клесів (воно у Сарненському районі) приїжджала академік Олена Миколаївна Байрак і дивувалася зеленій красі, автором якої є О. Ворон. До речі, ще десять років тому територія Клесівського лісництва була визнана кращою садибою лісництва в Україні.
Є в Олексія Федоровича й учень — випускник Березнівського лісного коледжу Сергій Відров. Ветеран каже, що саме йому довірить своє зелене дітище, коли збереться зовсім на заслужений відпочинок.
Володимир КОМАРОВСЬКИЙ, Олександра ЮРКОВА.
Рівненська область.
На знімках: зелені шедеври Олексія Ворона.
Фото авторів.
