У 1941 році німецький офіцер залишив про себе добру пам’ять в Орлівці
Гостини в Україні були незабутними для великої делегації з ФРН, очолюваної братами Годдертом та Йоханнесом Ульмке. Адже вони, їхні сини та онуки дізналися у Щорсі, що загиблий у війну батько та дід залишив добрий слід на чернігівській землі.
Бій під Єліним
Гауптман Вільгельм Ульмке загинув узимку 1942 р. у невеличкому бою з партизанами під Єліне. «Через кілька днів гітлерівці з’явилися у лісі, — писав у своїх спогадах командир роти партизанського з’єднання Олександр Балабай про події першої декади лютого 1942 р. у Єлінських лісах. — Цього разу вони наступали з боку хутора Луки. Карателі наскочили на позиції другого взводу, яким командував Арсен Ковтун. Старий, досвідчений солдат наказав кільком партизанам відходити з боєм якнайдалі, щоб заманити ворога вглиб лісу. Спроба вдалася. Захопившись переслідуванням, фашисти потрапили в пастку. Григорій Мезеря, Арсен Ковтун та інші бійці другого взводу прицільним вогнем з автоматів поклали шістнадцять солдатів і одного офіцера». Дуже ймовірно, що саме тоді і завершився земний шлях В. Ульмке, який мав звання гауптмана (капітана).
Дорогі — отже,найрідніші
Загалом у Щорсі, Чернігові та інших містечках залишилося тисячі могил загиблих вояків із Німеччини. Для місцевого населення вони були ворогами, які несли смерть, розруху. А тому й на місцях їх поховань немає обелісків, якихось поміток про поховання. У цьому не можна нікого винуватити, бо часи 1941-1943 рр. були моторошними: спалені придеснянські села, замордований люд...
Чернігівські ветерани, їхні нащадки мають День Перемоги, який болісний і водночас святий, урочистий. Бо уособлює СВОБОДУ для нас.
Попри це, є й інша реальність: у ФРН проживають діти, онуки, правнуки тих, чиї батьки, діди, прадіди, виконуючи накази Гітлера та його поплічників, безславно полягли на чужині. Нащадки не можуть гордитися своїми близькими. Але їм дорогі вони як найрідніші. Загиблі — жертви фашистської тоталітарної системи.
Брати Генріх, Годдерт та Йоханнес Ульмке були дуже малими, коли їхнього батька Вільгельма мобілізували на війну проти СРСР. Вони його практично не пам’ятають. У поважному для себе віці брати вирішили розшукати могилу рідного батька, покласти на неї квіти.
Поїздки у Щорс
Хоч пройшло чимало часу, все-таки за сприяння Щорської райради, громадськості у райцентрі встановлені координати німецького кладовища. Тепер на його місці — залізнична лікарня. У пам’ять про загиблих вояків брати тут встановили плиту. Відтоді вони стали частіше бувати у Щорсі, мало того — стали ініціаторами проекту «Щорс — Фрьонденберг — Дружба». Велика родина Ульмків організувала у своєму місті збір коштів для побудови Святомиколаївського собору в райцентрі, на допомогу інтернатним закладам тощо. Традиційними стали поїздки юних щорсівчан у Фрьонденберг.
— Кожного разу, навідуючись в Україну, брати Ульмке привозять значні кошти, зібрані євангельською общиною, — каже заступник голови Шорської райради Віталій Запорожець. — Ось і цього разу надали гуманітарну, фінансову допомогу майже на 30 тисяч гривень двом інтернатам, музичній школі, дитячому садку, церкві. Заступник голови обласної ради Олег Обушний нагородив братів під час нинішнього їхнього візиту грамотою Чернігівської обласної ради за благодійництво.
Зворушлива зустріч
Багато незабутніх вражень дала німцям серпнева зустріч із пенсіонеркою із села Буди Чернігівського району Марією Іванівною Ярош, яка із преси дізналася про пошук братів.
— У 1941 році в село Орлівку Куликівського району приїхали німці, — розповідає жінка. — Заходять до нашої хати двоє. А у моєї матері, Вікторії Прохорівни Кулінич, було восьмеро дітей. Один і киває: «Твої?». Мати хитнула головою. Спитали, де чоловік. Мати відповіла, що на війні. Бачать німці: діти голі, босі. І їсти нема нічого. То через деякий час принесли стару шинель, чоботи, два бруски мила. І поки стояли у селі, кожен день заносили продукти для дітей. Коли відступали, мати попросила одного назватися. Вона записала олівцем на папері: «Гауптман Вільгельм Ульмке». А потім подумала, що папір зжовкне, пропаде — тому і вишила це ім’я на полотні. Коли мати помирала, то попросила мене зберігати цю полотнинку і поставити у церкві свічку за цю людину.
Марія Іванівна вийшла заміж у Буди, поставила на ноги троє дітей. З великою приємністю для себе передала сімейну реліквію німецьким братам. Годдерт та Йоханнес Ульмке були зворушені цим полотном, яке засвідчувало, що їхнього батька пам’ятають на Чернігівщині як добру і чуйну людину. Фактично офіцер Вільгельм Ульмке своєю поведінкою ніби залишив своїм нащадкам листа з минулого.
