Жінка, яку позбавили материнських прав, повернула собі дитину після кількамісячної розлуки. Але родичів та органи опіки це не порадувало.

 

Не знала, що підписувала

Наталія була третьою дитиною в багатодітній родині і рано стала самостійною. Потім було заміжжя і народження сина Микити. Сімейне життя перервалося зі смертю чоловіка. Після втрати рідної людини жінка стала заглядати до чарки. Через два роки померла мати. І це горе моя співрозмовниця намагалася заглушити алкоголем. «Життя пішло не так. З родичами полаялася. Не потрібна я була їм. Пити почала. Їм би допомогти мені, а вони, навпаки, на мене бруд лили», — небагатослівно переповідає події Наталія.

Після смерті чоловіка жінка разом із сином повернулася до батьківського будинку, де прописана досі. Але згодом, каже, пішла на іншу квартиру — не змогла жити поруч із родичами. «Вони бачили, що я п’ю, і сказали: мовляв, зробимо так, що ти залишишся ні з чим. А я кажу: «Та нічого у вас не вийде». — «Вийде». Не вірили, що я кину пити. Мені потрібне було спілкування, але брати навіть знатися не хотіли. Я дуже переживала».

За словами співрозмовниці, саме один із братів написав заяву до органу опіки і піклування Шахтарської міськради про те, що Наталія не виконує батьківських обов’язків. Потім були виклики до органу опіки, до кримінальної міліції у справах неповнолітніх, комісія зі школи. Жінка спростовує звинувачення у тому, що її дитина була бездоглядною і каже, що підписувала документи під психологічним тиском: «Викликали до відділу опіки. На мене тільки кричали і кричали. Мовляв, подивися на себе, хто тобі повірить? Змусили підписати документи про те, що дитина до школи не ходить, бомжує, спить по підвалах. І я підписала. Я була просто не в змозі чинити опір. Хотілося підписати і взагалі туди не повертатися. Мені сказали, що я не позбавлена материнства і зможу забрати дитину через три місяці. Я повірила. Уже згодом зрозуміла, що мене позбавили материнських прав».

Тринадцятирічного Микиту забрали до дитячого притулку. Матері вдалося побачитися з сином лише раз за чотири місяці: після першого разу відвідини заборонили.

Відвідини заборонили

Тринадцятирічного Микиту забрали до дитячого притулку. Матері вдалося побачитися з сином лише раз за чотири місяці: після першого разу відвідини заборонили. У розмові з кореспондентом «Голосу України» хлопець пригадує, як жив у казенному домі: «Спочатку було сумно, потім весело. Згодом — нудно. Хотілося додому, там же на вулицю не вийдеш. Коли я вчився у школі, мої однокласники казали, що вчителька сама хотіла здати мене до притулку. А коли мене забрали, начебто говорила: «Слава Богу, що він уже там». Школяр каже, що відчував упереджене ставлення з боку класного керівника, хоча і не розумів, чим завинив. «Усе, що в документах написано, — брехня. Написали не те, що треба, — гарячкує хлопець. — Не було такого, щоб я ночував на вулиці чи в підвалі».

Переглядаю документи, які стосуються позбавлення Наталії Пархоменко материнських прав. Ось інформація, підписана директором школи № 11 та класним керівником Микити. «У 2008—2009 навчальних роках пропусків занять без поважної причини не було, тому на внутрішньошкільному обліку він не перебував. Вчився відповідно до своїх здібностей, спілкувався з усіма учнями класу, мав тимчасові доручення (чергування по класу, прибирання території). Мати відвідувала школу у разі необхідності, якщо виникали якісь проблеми (відсутність підручника, поведінка сина на уроках). Сім’я неблагополучна, неповна. Вихованням Микити мати не займається через пияцтво. Вдома не створено умов для навчання і виховання. 02.10.2007 р. Пархоменко Микита, учень 7 класу, не з’явився на заняття. Учні школи бачили його неохайного, брудного в місті. Чи ночував учень удома, не встановлено, тому що ніхто не відкрив класному керівникові. Питання щодо його поведінки було розглянуто на раді профілактики школи 10.09.2009 р., де було ухвалено рішення поставити на внутрішньошкільний облік у зв’язку із бродяжництвом та звернутися по допомогу до служби у справах неповнолітніх».

Зверніть увагу на дати: у 2007 році учень не з’явився на заняття, а «питання щодо його поведінки» було розглянуте у 2009-му, тобто через два роки після інциденту! На початку документа йдеться про те, що в 2008—2009 роках «пропусків занять без поважної причини не було». Тоді чому ж дитину поставили на внутрішньошкільний облік за бродяжництво? Така інформація дуже нагадує наспіх підготовлений документ, а не системну роботу. В іншому документі педагоги стверджують, що Микита мешкає в будинку без умов для проживання, що у приміщенні брудно і неприбрано, а в кухні купа брудного посуду і залишки їжі. «До школи учень приходить не завжди охайний», — аргументують учителі.

«Ну як це так — заявляти, що сину не було де спати? — обурюється Наталія. — Микита завжди приходив ночувати. Він у мене самостійний хлопець, за ним не треба було дивитися. А що брудний — не сперечаюся: трапляється, до школи вдягне сорочку, поки дійшов — сорочка брудна». Микита і справді дуже самостійний хлопець: уміє не лише борщ чи суп зварити, а й навіть пиріг спекти. Він мріє стати кухарем і захоплюється паркуром — стрибками через перешкоди: разом із новими друзями вподобав для цих занять стару маслобійню.

У передостанній день літа апеляційний суд Донецької області поставив крапку у цій справі та задовільнив скаргу представника Наталії Пархоменко. Таким чином, рішення міськрайонного суду про позбавлення жінки батьківських прав скасоване. 

В один день кинула пити і курити

Наприкінці 2009-го Наталію позбавили материнських прав, а опікуном Микити призначили дядька Олександра. Хлопець переселився до родичів і пішов до нової школи. Наталія каже: шукала зустрічі з Микитою, але в будинку братів це було неможливо. «Із сином ми бачилися потай, коли він раніше виходив до школи. Зустрінемося, поговоримо. А потім вирішила: ну чого ми ховатимемося серед людей? І стала приходити до школи. Щоправда, брат лаяв Микиту за такі зустрічі».

Життя Наталії змінилося після того, як вона потрапила до реабілітаційного центру при одній із релігійних громад у Краматорську. «У перший же день кинула курити та пити. Було дуже важко. Не хотіла нікого бачити. Сиділа і нікуди не виходила, лише Біблію читала. Іноді здавалося, легше напитися і забутися. Але я переборола себе. Життя таке багате. Я щаслива», — зізнається співрозмовниця. Реабілітаційний центр — звичайний будинок із господарством. Сьогодні тут мешкають 19 осіб. За словами пастора церкви Леоніда Лавора, люди, які потрапили до скрутної ситуації, можуть перебувати в центрі три-чотири місяці. І навіть довше — до повного вирішення проблем. Завдяки новим знайомим Наталії вдалося знайти правозахисника, який узявся представляти її інтереси в суді.

Апеляційний суд Донецької області поновив термін на апеляційне оскарження рішення Шахтарського міськрайонного суду, яким відповідачку позбавлено батьківських прав. А це означає, що Наталія Пархоменко залишається матір’ю Микити, адже рішення міськрайонного суду не набуло чинності. На цій підставі жінка разом із адвокатом забрала дитину після відпочинку в оздоровчому таборі. Мати і син зустрілися після довгої розлуки... Щоправда, розповідає Леонід Лавор, у наступні дні до реабілітаційного центру приїздили представники міліції та директор табору, які хотіли забрати хлопця. «Були погрози: заберемо — і все. Але ми показали документи, пояснили, що у матері є підстави залишати дитину тут», — каже співрозмовник.

Конфлікт навколо спадщини

Чому родичі та органи опіки не радіють возз’єднанню сина з матір’ю? Чому не схвалюють той факт, що Наталія змогла перебороти згубні звички? Чому органи опіки та піклування продовжують обстоювати свою позицію — про позбавлення матері батьківських прав? Однозначної відповіді на ці питання немає. Але є інформація до роздумів. Наталія каже, що в лютому 2009-го її привезли до нотаріуса і змусили написати відмову від спадщини — частини батьківського будинку. Разом із Наталією відмову написав і брат Анатолій. «Я не знала, що підписую», — стверджує жінка. Єдиним власником цілого будинку сьогодні є її інший брат Андрій. Я зателефонувала, щоб дізнатися його позицію. Від коментарів Андрій категорично відмовився.

«Ми подаватимемо позов про визнання недійсним того свідоцтва про спадщину, — обіцяє представник Наталії Пархоменко Ігор Воскобойников. — Наталія проживала після смерті матері в цьому будинку з 2002 по 2009 рік. Таким чином, вона прийняла спадок і є законною спадкоємицею». За словами Воскобойникова, Микиті Пархоменко належить частина спадщини діда по батьківській лінії. Чи не в майнових інтересах причина конфлікту?

Інші учасники судового процесу виклали свою точку зору. Показово, що в розмові з кореспондентом ім’я чи прізвище Наталії не було назване: співрозмовники користувалися займенником «вона».

Дядько Микити, призначений судом опікун:

«Мати хлопчика пішла до секти, і секта — на рівні розподілу майна. Тобто тут фінансовий інтерес. Я взяв опіку над хлопчиком, тому що він — єдиний із сім’ї Пархоменко, крім мене, залишився. Щоб його не відправили далі, до інтернату. Аби повернути батьківські права, є процедура. Вона (Наталія. — Авт.) її не виконала, а просто почала оскаржувати рішення суду. Начебто її неправильно позбавили батьківських прав. А як не позбавити, якщо вона пила, гуляла, дитина була без догляду, вдома не ночувала. Вона не справлялася з обов’язками матері. Як вона живе зараз, мені нецікаво. Якщо хоче довести, що готова справлятися, — нехай доводить. Не я це повинен робити, а вона».

Тетяна Пономаренко, начальник служби у справах дітей виконкому Шахтарської міської ради:

«Було рішення про позбавлення матері батьківських прав і відшкодування аліментів на користь сина. У нас є конкретна її (Наталії. — Авт.) заява, що з позовом вона згодна в повному обсязі. Вона в суді підписала його. Є у мене пояснювальна, що вона повідомлена про необхідність займатися дитиною. Ця сім’я була у нас на контролі з 2007 року. Ми ні з того ні з сього не позбавляємо батьківських прав. У нас ведеться певна профілактична робота. Але коли дитина перестала відвідувати школу і стала ночувати на вулиці, тоді ми почали проводити конкретну роботу з мамою. Не знаю, чи кинула вона зараз пити. Вона не живе в Шахтарську. Не знаю, як вона змінила спосіб життя — на краще чи на гірше. До мене вона не зверталася з тим, що хоче відновитися в батьківських правах. Бо потрібен і наш висновок. До мене на комісію не зверталася, щоб урегулювати її участь у вихованні дитини. Ми за зв’язки із біологічною родиною. Але таких заяв не було. Ми всіляко доводитимемо, що рішення суду було правильне. А у мами, звичайно, є позиція, і вона може відновитися в батьківських правах, звернувшись до нас, щоб ми зробили висновок для суду».

У передостанній день літа апеляційний суд Донецької області поставив крапку у цій справі та задовільнив скаргу представника Наталії Пархоменко. Таким чином, рішення міськрайонного суду про позбавлення жінки батьківських прав скасоване. Апеляційний суд звернув увагу, що у Шахтарському суді навіть не вислухали думку дитини, вирішивши долю Микити заочно. А позивач — орган опіки та піклування — не надав документів, які би підтверджували перебування Наталії на обліку у лікаря-нарколога або проходження лікування від хронічного алкоголізму. Тим паче що зараз у житті жінки сталися позитивні зміни. Під час апеляційного слухання Микита висловив бажання жити з мамою, тому що вона — рідна і найдорожча. Хіба це не природно?

На знімку: Наталія Пархоменко із сином Микитою.

Фото автора.

P. S. Коли матеріал готувався до друку, Ігор Воскобойников, представник Наталії Пархоменко, повідомив, що документи Микити, які зберігаються у школі № 11 Шахтарська, досі не віддали, тому дитина не має змоги відвідувати школу у Краматорську. Схоже на те, що орган опіки та керівництво школи не в захваті від возз’єднання матері з сином. А тим часом до реабілітаційного центру надійшла ще одна підопічна — також із Шахтарська. 35-річна Олена Андріюк передала правозахиснику письмову заяву, в якій вимагає від відділу у справах дітей Шахтарської міськради повернути їй дитину та свідоцтво про народження тримісячної доньки. Детальніше про це — в одній із наступних публікацій.