Імперії потрібні не людям, а правителям

 Василь Биковський приїхав до України з Ямало-Ненецького автономного округу. Він доктор економічних наук, кандидат технічних наук, член Спілки письменників Росії: автор вісімнадцяти книжок. А ще пан Биковський — багатолітній градоначальник міста... Утім, якого саме, з’ясується з його бесіди з доктором біологічних наук, письменницею Наталею Околітенко.

— Василю Олексійовичу, місто, яке ви очолюєте, називається Муравленко. Чому?

— Так увічнено пам’ять українського геолога, котрий, народившись 1912 року, розробляв на Далекій Півночі родовища корисних копалин і тривалий час очолював Головтюменьнафтогаз, а водночас вшановано і ваших земляків, які зробили великий внесок у розбудову міста. У федеральному окрузі є Полтавський і Одеський райони, в самому Муравленко — палац культури «Україна», одну з вулиць названо на честь українських будівельників. У центрі — пам’ятник видатному нафтовику.

— Може, у вас є і школи з українською мовою навчання?

— Ні. Але починаючи з дитячих садків ми створюємо умови для вивчення української мови та й узагалі всіляко дбаємо, щоб ваші земляки у нас почувалися комфортно. Збереження мови — запорука збереження народу.

— Ваша книжка «Росія—Україна. Подвійні стандарти» цікаво оформлена дитячими малюнками, підкупає доброзичливістю до нашого народу і категоричним відходом від стандартів, які, на жаль, часто негативно впливають на відносини між нашими державами. Це спонукає поцікавитися вашою думкою про деякі неоднозначні явища. Чому частина населення Радянського Союзу так легко сприйняла його розпад? Далися взнаки сталінські репресії, голодомори?

— Не тільки. Вважаю, що імперії потрібні не людям, а правителям. Вони рано чи пізно розпадаються, а території, на яких живе народ, залишаються. Мені здається символічною назва населеного пункту, який є географічним центром вашої держави, — Добровеличковське. У ньому, як у дзеркалі, відбивається вся Україна.

— Нас постійно закликають приєднатися до Європи, даючи цим зрозуміти, що ми безнадійно від неї відстали... Що б ви сказали з цього приводу?

— Ми — нащадки східних слов’ян. Свого часу ми потрапили під вплив Візантії, і створили високу культуру вже тоді, коли в більшості європейських країн панували грубість звичаїв і побутова убогість. В давнину Київ за величчю був суперником Константинополя, а Москву називали третім Римом. У тому, що Візантія не витримала натиску турок-османів, великою мірою винні походи хрестоносців, котрі були вихідцями з різних європейських країн. Київська Русь ще тисячу років тому захищала Європу від набігів кочівників, а Запорозька Січ служила заслоном від Оттоманської імперії.

Ми — інші, але це не означає, що ми гірші.

— Але Візантія — це жорстка деспотія, а Україна завжди тяжіла до вольниці, козацький рух розвивався під гаслом «ні хлопа, ні пана». Більшість наших міст мали магдебурзьке право. Гетьмана у нас вибирали як тепер Президента, й це тоді, коли в Європі влада передавалася через престолонаступність...

— Український менталітет великою мірою сформувався на території, назва якої промовляє сама за себе, — Дике Поле. Її населення, що складалося із сильних, хоробрих людей, постійно страждало від набігів кочівників.

Але прошу звернути увагу на такий історичний факт: у міру того, як Росія набирала сили, поряд з її фортецями в лініях оборони прикордонних територій виникали й українські села. Деякі з них стали основою для міст Суми, Харків, Білгород... Спочатку люди ховалися в лісах та по болотах, але під захистом фортечних гарнізонів плодючі землі почали заселятися. Отак російська державність ішла на користь українцям, а, з другого боку, у зв’язку з розвитком промисловості на схід перебиралися селяни із сусідніх губерній — Курської, Воронезької, — і українська спільнота неминуче підпадала під вплив російськомовної культури.

Історично зумовлена різниця в менталітеті наших народів і тепер позначається на особливостях політичних систем. У Росії, по суті, вона схожа на імперську, і більшість населення віддає перевагу такому типу держави, в основі якого лежить суміш царизму з комунізмом. Росіяни асоціюють себе з сильною владою як у країні, так і за рубежем, і хочуть, щоб їхня держава сягнула могутності Радянського Союзу, не давши світові стати однополярним на чолі з Америкою. Задля цього вони ладні йти на всі жертви. У нашій країні вперто заперечується факт порушення виборчого права і втручання влади у виборчий процес. За російського розуміння демократії створюється новий тип держави, якому поки що і назву підібрати нелегко. Якщо ситуація не зміниться, Росія надовго залишиться для інтегрованої Європи тільки джерелом енергоресурсів і виконуватиме допоміжну роботу.

У вас результати явища, відомого як «Майдан», не зовсім виправдали надії, і все-таки найближчим часом влада навряд чи ризикне обманювати народ на виборах. Помаранчева революція має велике світове значення. «Мені здається, Україна в наш час означена вищою політичною культурою, аніж Росія, а національна самоідентифікація українців чіткіша», — ця думка, що належить Бжезинському, цілком справедлива. В Росії вочевидь утверджується наступність влади, а в Україні, де суспільство взагалі схильне до суперництва на всіх рівнях, політики, навпаки, так борються за владу, що забувають свої обов’язки перед народом.

— Що нас різнить, зрозуміло. А що єднає?

— У більшості з нас одна віра — православна, ми багато десятиліть вчилися за тими самими підручниками, в наших містах і селах стоять одні й ті само пам’ятники. Нам однаково прищеплювали науку перемагати, але — не терпимість до іншої думки, й тепер це дається взнаки. І росіяни, й українці люблять нарікати на брак справедливості, але не шанують ні власного здоров’я, ні побутової культури, ні здорового способу життя

— Яка ваша думка про нинішні взаємовідносини України і Росії?

— Вони ніколи не були простими, і все-таки наші народи жили надто тісно, сплівшись корінням, як дерева, щоб це можна було не брати до уваги. На жаль, з обох сторін є багато бажаючих розрізати це коріння по-живому. Наприклад, таке суто економічне питання, як газопостачання, тісно упакували в політичну обгортку. Будь-який «несанкціонований» погляд України на власну історію або спроба євроінтеграції караються підвищенням ціни на газ. За останні три-чотири роки обсяг його експорту до Європи залишився на колишньому рівні, але транзит через Україну знизився, і ця тенденція триває, що не йде на користь обом державам.

Деякі українські політики вважають, що грубіянити на адресу Росії — це і є відстоювання незалежності держави. Хоча і російські не ліпші. Вступить Україна до НАТО чи не вступить — це її справа. Але в нас 2300 кілометрів спільного сухопутного кордону, відтак ми приречені на співробітництво і розуміння інтересів одне одного. З сусідом у всіх відношеннях краще дружити, аніж через пліт перекидати каміння в чужий город.

Погано те, що після розпаду Радянського Союзу у нас не виявилося спільних героїв, точніше, їх не так і не там шукають. Можливо, через те, що змінилися пріоритети, а з ними й критерії оцінки особи.

— Так, перегляд спільної історії — одна з дражливих тем, які через пресу впливають на суспільство. Якою концепцією тут керується Росія?

— Вона визначилася ще за сталінських часів: вирісши з Київської Русі, російський народ начебто формував цю державу, а потім розселився далі — на Оку і Волгу. Але стародавня Русь як історичний феномен — чи не найбільша «біла пляма» на карті нашої минувшини, окрім того, ця концепція нехтує цілими століттями історії, зокрема Середньовіччя. Засади української історіографії протилежні, ось і маємо дві принципово різні концепції, й це теж породжує непорозуміння.

— Ще одна причина розбіжностей у поглядах — оцінка українського повстанського руху...

— Перемога у Великій Вітчизняній війні для російського і українського народів — це особлива сторінка історії — з горем, радістю і вічною пам’яттю. Будь-які політичні спекуляції на цю тему є блюзнірством. Але в Україні за димовою завісою Великої Вітчизняної точилася й інша — повстанська — війна, й на те були дуже вагомі причини. Згадаймо, чим обернувся для більшості населення західних областей прихід радянської влади! Тому не дивно, що загони УПА воювали з Червоною Армією, з німцями, партизанами, військами НКВС. Переконаний, смерть і пам’ять мають помирити синів одного народу, які щиро боролися за майбутнє своєї Батьківщини. Ось дві правди: одна з обличчям радянського солдата в плащі і з автоматом на одному боці центральної вулиці села, а на другому — курган з останками і хрестом: на вшанування пам’яті вже інших героїв — воїнів УПА. Звичайно, і ваші, і наші прокомуністичні ветерани й колишні чекісти обурюються возвеличенням своїх учорашніх ворогів. Але будьмо чесні: навіть у Росії багато монументів на честь воїна-визволителя залишилися без догляду і руйнуються. І серед більшовиків, і серед бандерівців були достойні люди. Нехай їх Бог судить за помилки, злочини і подвиги.

— На вас справили враження українки?

— На них заздрить ціла Європа: гарні на вроду, терплячі, спроможні зносити труднощі й чудові господині. Шкода, що наша гордість — прекрасна половина росіян і українців — живе гірше від жінок інших країн. Горе й ганьба нам, чоловікам, за те, що ми не бережемо такий дар природи.

— Яким ви бачите майбутнє нашої держави, побувавши в ній сьогодні?

— Чудове географічне розташування, потужні чорноземи, багаті корисні копалини... Роботящі, розумні люди... Україна має стати однією з найбагатших країн світу!