Уряд ось-ось має підняти планку пенсійного віку для жінок. Але чи готові жінки здолати її?

Щось довго ви зажились, пані

Чи не найголовніший аргумент — складна демографічна ситуація. Мовляв, уже тепер кожному працюючому доводиться «годувати» мало не двох пенсіонерів, а за кілька років ця пропорція матиме ще більший розрив. Комусь же потрібно наповнювати ПФ? Ось і жінок у нас назбиралось багатенько, і зажились вони довгенько...

Справді статистика області свідчить, що в краї на тисячу жінок припадає майже на півтори сотні менше чоловіків. До того ж очікувана тривалість їхнього життя на 11 років більша, ніж у сильної статі. І чи не найпереконливішим фактом мало б бути те, що торік в області проживали 57 жінок, які перейшли столітню планку і тільки п’ятеро чоловіків їхніх ровесників... Не треба бути фахівцем у демографії та соціології, щоб зрозуміти, що саме на це покоління випали серйозні демографічні випробування: під час воєн, репресій масово гинули чоловіки.

А от щодо подовженого жіночого віку, то в розумному суспільстві це могло б стати причиною справжньої гордості. На жаль, у нас це стало головним клопотом: чи не надто зажились? Та ще й без роботи.

У природи не буває прорахунків, вона сама стежить за дотриманням співвідношення між чоловіками й жінками. Не встановлено нею й жодних вікових обмежень. А те, що жінки живуть довше, а чоловіки менше, — проблема вже нашого суспільства. Замість того, щоб подбати про продовження їхнього життя, ми не придумали нічого ліпшого, як скоротити жіночий вік?

Молоді — без дороги, старші — без пошани

Зрештою, річ навіть не в тім, що жінки не хочуть працювати. Кричуща проблема в іншому — їм ніде влаштуватись на роботу.

Пригадується, як одна із народних обранців, гарна і доглянута, розповідала про те, що вона, хоча і стоїть на порозі теперішнього пенсійного віку, проте саме зараз сповнена сил і бажання працювати і почувається, як ніколи, молодою та енергійною. Думається, тисячі її ровесниць відчували б те саме, коли б мали таку само гарантовану і соціально захищену роботу. А якщо б ще й таку зарплатню — то й до віку не думали про пенсію...

Жінці не те що в 55, а навіть у 40 доводиться витримувати конкуренцію і з боку молодих шукачів робочих місць, і чоловічої статі. То чого дивуватися: за даними статистики, за десять років кількість працюючих в області скоротилась на 40%. Тільки торік ця цифра зменшилась на 12%. Браві повідомлення про постійне створення нових робочих місць дуже часто не відображають справжніх життєвих реалій. Повчальна фраза про те, що робота завжди знайдеться, було б бажання працювати, набула дещо іншого підтексту: наробитися можна завжди, а от заробити...

На одній із прес-конференцій хмельницькій міський голова Сергій Мельник зауважив, що, скажімо, вакансій у педагогічних колективах міста немає. Про те, як влаштовуються на посаду лікаря, ходять цілі легенди. Навіть у молодої жінки-інженера, юриста, журналіста шанси на працевлаштування зведено практично до нуля. А в шістдесятирічної? Про працевлаштування жінки в селі говорити ще важче. Останніми роками саме колишні колгоспниці, котрі всіма силами намагалися дотягнути до пенсії, були основними клієнтами районних центрів зайнятості. Для них допомога з безробіття, хоч якою крихітною вона була б, залишається мало не єдиним джерелом грошових надходжень.

Для об’єктивності варто зауважити, що протягом першого півріччя в області кількість наявних вакансій становила більш як 20 тисяч одиниць. Але майже 90% із них швидко було зайнято. На початок серпня в краї з населенням близько 1,3 мільйона осіб вільним залишалось 471 місце, а в селі — 43. При цьому середній розмір оплати праці в розрахунку на одну вакансію становив 968 (!) гривень. А роботодавці найчастіше потребували працівників робітничих спеціальностей, зварювальників, будівельників. Серед жінок шукали переважно швачок.

Чи можна уявити собі, щоб за таких обставин жінка мріяла про те, як би на довше відтягнути час виходу на пенсію?

Цифри інші, а проблеми — ті само

Сьогодні на таких «деталях» не прийнято акцентувати увагу. Навпаки, на показ виставляються цифри дедалі зростаючої ролі жінки в суспільстві. Скажімо, як те, що в економіці області торік було зайнято 55 відсотків жінок і їх питома вага в загальній кількості працюючих зросла аж на 0,8 пункту. Та й серед безробітних, за офіційними даними, жінки становлять менше половини — 49%. Здавалося б, нічого й нарікати.

Однак цікаво поглянути на такі дані, скажімо, п’ятирічної давності, коли й думки не було про підвищення пенсійного віку для жінок. Середня зарплата в них у 2005 році була на 20% нижча. І якщо на одну вакансію серед чоловіків претендували четверо безробітних, то серед жінок — 28! Хотілося б вірити в нинішні позитивні зрушення, але хіба можливі вони за вже згадуваного загального скорочення робочих місць?

А пенсії все одно мізерні

Урядовці вже встигли зауважити: в інших країнах шістдесятирічний пенсійний вік давно не межа, дехто й на 65 уже замахнувся. Це так. Але чи спробував хтось поставити поруч нашу 55-річну сільську пенсіонерку і 75-річну іноземку? Навряд, бо одна тягне на собі мішки з картоплею, важкі сумки з молоком та сиром на міські базари, щоб хоч трохи заробити. Інша — чепурна й акуратна — прогулюється світовими столицями. Бо заробила за своє трудове життя на те, щоб подорожувати світом.

А що заробила українська трудівниця? За винятком тих щасливиць, що ніяк не хочуть виходити на пенсію, яка у переважної більшості становить близько тисячі гривень на місяць.

Що заробить, якщо збільшиться її трудовий стаж ще на п’ять років? Судячи з теперішніх пенсійних правил гри, не набагато більше. Бо, попри всі справді реальні проблеми пенсійного забезпечення, дієвих пропозицій для їх вирішення не надав ніхто. Важко братись за справді радикальні пенсійні реформи, котрі збільшили б статки пенсіонерів, не роблячи кардинальних змін в економіці. Не надавши суспільству програми розвитку хоча б на найближчий рік, уряд дуже впевнено розпорядився роками сотень тисяч жінок на цілі десятиліття вперед. Хто дав право на це?

А втім, куди простіше заявити про начебто рішучий і показний для МВФ крок збільшення пенсійного віку, але при цьому промовчати про його наслідки. Зрештою, зважаючи на нашу гендерну політику, над ким ще проводити такі експерименти? Благодатнішого матеріалу, ніж жінка за 50, не знайти.

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.