Столична влада вирішила взятися за «хрущовки». Плани стосовно них протягом двох місяців змінювалися мало не зі швидкістю звуку. Спочатку заговорили про їх знесення, потім про санацію, пізніше знову зібралися зрівняти їх із землею. На чому, врешті-решт, зупинилися чиновники — точно і не скажеш. Та й невідомо, чи дійдуть руки до діла. Але нерви простих киян уже випробовують на міцність.

Колись «хрущовки» стали першим окремим помешканням радянського люду. Тоді, попри крихітні розміри кухонь та наднизьку термоізоляцію, квартири у цих три- чи п’ятиповерхових «гігантах» були для багатьох заповітною мрією. Минуло півстоліття і ері «хрущовок», або як їх ще люблять називати «трущобок», настає кінець. Причому значна частина цих будинків — самоліквідовується.

— Труби протікають — не встигаємо нові шпалери клеїти, узимку на стінах мороз виступає, замінити вимикач боїмося, бо проводка «розсипається». Про те, щоб увімкнути одразу кілька електроприладів (приміром, пральну машину і мікрохвильову піч) — годі й мріяти, — описує своє повсякденне життя знайома Наталія Олександрівна, мешканка столичного Дніпровського району. — А до цього ще додай катастрофічно малу площу кухні. Де удвох — уже ледве можеш розійтися. Тож готувати на підвіконні доводиться.

Та найяскравіше враження особисто на мене завжди справляв тамтешній балкон. Його вигляд як ззовні, так і зсередини — страхітливий. Особливо «захоплюють» щілини в шиферному парапеті. Починати ремонт Наталя не збирається. Каже, в їхній «хрущобці» гроші йтимуть, як у чорну діру: «Робити косметичний ремонт немає сенсу. Тут доведеться комплексно і ґрунтовно підходити до справи. А на це потрібні чималі кошти».

А от киянин Андрій Лестор переконує, «трущобки» із «хрущовок» часто роблять самі власники: «Сам живу в такій квартирі і бачу, як в одному будинку, на одному сходовому майданчику можуть досить пристойні апартаменти межувати зі справжнім бараком. Причина проста: одні сусіди своє приміщення доглядають, а інші покинули напризволяще».

Проте і Наталя, і Андрій погоджуються, що допомога держави у подовженні життя «хрущовок» зайвою не буде. Тільки усе залежатиме від того, який сценарій дій обере влада. Адже старі будівлі можна зруйнувати і на їхньому місці звести нові. А можна їх просто підремонтувати.

Варіант перший — руйнуємо до останнього камінчика

Востаннє про можливе знесення «хрущовок» заговорили кілька тижнів тому. Коли столичні депутати проголосували «за» програму стратегічного розвитку міста і програму реформування ЖКГ до 2014 року. Де в одному із пунктів йдеться і про реконструкцію районів старої забудови. За словами заступника міського голови Олександра Мазурчака, пілотні проекти із заміни «хрущовок» на нове житло у Києві можуть початися уже в 2011 році. Мовляв, уже знайшлися і інвестори, охочі вкладати свої гроші. Щоправда, перед початком робіт, зізнається чиновник, ще потрібно вирішити силу-силенну питань. І найголовніше з них — що буде із людьми, які мешкають у намічених на ліквідацію «хрущовках». Також не обійтися і від розробки законодавчої бази, яка, приміром, затвердить типові договори і, щонайголовніше, визначить розміри нової житлоплощі.

Утім, на думку чиновника, вести мову про більш-менш конкретні плани можна буде лише після прийняття бюджету міста на наступний рік та затвердження Генерального плану Києва у 2012 році. Та й історія уже не раз доводила: розробити програму, затвердити її — це ще не значить виконати.

Варіант другий — дешево і сердито

Продовжити життя столичним «хрущовкам» можна, як то кажуть, малою кров’ю. Приміром, утеплити будівлі, збільшити кухні та надбудувати ще кілька поверхів. До того ж цей варіант «реінкарнації» — значно дешевший. За підрахунками експертів, санація одного застарілого будинку коштуватиме приблизно 2—2,5 млн. гривень. А його знесення — приблизно вдесятеро дорожче.

До речі, перші ластівки у русі на модернізацію «хрущовок» уже є. Упізнати в будинку по вулиці Гашека колишню «хрущовку» так само неможливо, як і подмухати у власну потилицю. Ремонтувати її почали 2005-го і уже за три роки із занедбаного гуртожитку зробили лялечку. От тільки одне але — назад в нову будівлю жодного колишнього мешканця не повернули... Щоправда, справедливості заради нагадаємо, що це був гуртожиток, а не приватні квартири.

Проте прості кияни остаточного рішення щодо майбутнього своїх «хрущовок» чекають із насторогою. Хтось мріє про нові квадратні метри, а комусь головне — своїх нинішніх житлоплощ не позбутися. Надто вже люди владі не довіряють і сумніваються: чи не черговий це обман?

— З чоловіком ледь ремонт закінчили. Все переробили. Тепер у нас квартира як нова, хоч і гаманці після цього порожні. Не хочу навіть чути про переїзд. По-перше, невідомо, які саме умови запропонують. Якщо вони погодяться компенсувати затрати на ремонт у повному обсязі — діалог буде. А ні — вибачайте. Другий ремонт моя сім’я у найближчі років 10—15 просто не потягне. Або ще краще: дадуть десь на Троєщині чи взагалі у Боярці квартиру. І навіщо вона мені, коли я не хочу район змінювати. Отож хочуть допомогти — нехай ремонтують будинок, — каже киянка Марія Мідашко.

І слова чути про санацію не хоче киянка Олена: «Вони зараз щось підфарбують, щось підлагодять. Але цього вистачить на два-три роки. Потім — знову за рибу гроші. І так буде доти, доки не завалиться все».

Отож, як і заведено, влада ще нічого не зробила, а у простих людей уже голови болять. Заяви, які із завидною систематичністю заперечують одна одну, збили народ з пантелику. Кияни хвилюються, що їх знову хочуть обдурити. Адже в те, що щось буде зроблено «на благо» народу, складно віриться. Але робити щось із «хрущобками» таки треба.

Інший погляд

Олександр БРИГІНЕЦЬ, депутат Київської міської ради:

— Безумовно, з «хрущовками» треба щось робити. Але що саме? З цим уже виникають проблеми. Люди не довіряють київській владі. І поки не буде відновлено довіру — втілювати великий потужний проект, пов’язаний із переселенням киян, неможливо. Тому що всі кияни бачитимуть у цьому привід їх ошукати.

Є й інші проблеми. Будинки, які оголошують до знесення, як правило, перестають обслуговувати. Приклад — Соцмістечко, де було проанонсовано про знесення кількох будинків. Частину зруйнували і звели нові будівлі. А інші будинки ЖЕКи не обслуговують і не ремонтують. І люди, яких звідти не виселили, роками живуть у помешканнях, які просто розвалюються. Оскільки проект зі знесення кількох мікрорайонів розраховано на кілька років, є небезпека, що поки перші мікрорайони зноситимуть, інші просто розваляться без належного утримання.

Друга проблема — люди бояться переселення. Усі райони, про які йдеться, знаходяться на умовній середній лінії між центром і околицею. Там є інфраструктура, магазини, зелені зони, хороша транспортна розв’язка. І у киян є небезпека, що їм дадуть неадекватну площу десь на околиці. Головне: ми не почули від столичної влади, що кияни отримають певну житлоплощу на таких-то умовах. Тому треба, щоб громадяни зразу отримали від влади гарантії й пояснення, як відбуватиметься переселення.

Сама ідея, що з цими будинками щось треба робити (чи перебудовувати, чи добудовувати, чи робити із однорівневих дворівневі кімнати, чи зносити), позитивна. Але який саме спосіб обрала влада — не зрозуміло. Не ясно, що буде із киянами. Адже умови розселення досі не прозвучали. Коли немає інформації, одразу виникає сумнів, що їх хочуть приховати.

P. S. Такі проекти (із знесення та санації застарілого житлофонду) уже не раз піднімали і на місцевому, і на державному рівнях. Але щоразу плани так і залишалися на папері. Бо бажання чиновників має підкріплюватися фінансами. У цьому разі йдеться про мільярди гривень. Якщо у докризові часи не знайшли такі суми, то чи вдасться це тепер зробити? А головне: чи дійдуть вони до «хрущовок», чи «зависнуть» на чиїхось рахунках у банках...

Фото Андрія НЕСТЕРЕНКА.

Дві забудови кінця 50-х років минулої епохи: ліворуч — у новому форматі, праворуч — у первинному вигляді.

Балкони чекають на своїх Атлантів.

«Хрущовка» в очікуванні новин.

Вахтерка Віра Михайлівна в оновлену 8-поверхівку пускає лише своїх.