У села Плотини — свято
Червоним днем календаря він не позначений, але людей зібралося багато. Відкривали новий фельдшерсько-акушерський пункт, і майже кожний житель Плотини був безпосередньо причетний до цієї події. Пункт створювали всією громадою, для чого давали свої кревні гроші. Хто скільки міг. Частину своєї пенсії, причому більше за всіх, внесла ветеран війни Надія Яківна Пономарьова. Санінструктором у складі Третього Українського фронту вона пройшла майже всю Велику Вітчизняну війну, до самої Австрії, винесла з поля бою сотні бійців. Війна підірвала її здоров’я. Активно відгукнувшись на ініціативу громади, пенсіонерка не пошкодувала грошей, щоб медичне обслуговування на селі було «не гірше, ніж у людей». І ФАП справді вийшов такий. Він розмістився у просторому приміщенні, займає чотири кімнати, де працюють три фахівці. У Плотині живе більше 180 пенсіонерів, що становить половину населення. Люди похилого віку часто скаржаться на серце, тому обласне управління охорони здоров’я подарувало селянам кардіологічне обладнання.
На Луганщині поспішають розв’язувати проблеми сільської медицини, не... кваплячись, грунтовно.
Щойно-но розрізали стрічечку й урочисто відкрили двері нового ФАПу — перед кабінетом терапевта вишикувалася невелика черга. Надія Яківна Пономарьова теж зайшла виміряти тиск: щось сьогодні вона розхвилювалася...
— В області це перший новий фельдшерсько-акушерський пункт, відкритий цього року, і найкращий з усіх існуючих, — коментує начальник управління охорони здоров’я Луганської облдержадміністрації Павло Малиш. — Це приклад того, як місцева влада Станично-Луганського району може розв’язати проблему охорони здоров’я своїх селян, якщо прагне цього, шукає можливості й докладає зусилля.
Передові частини охорони здоров’я
Якщо користуватися військовою термінологією, то фельдшерсько-акушерські пункти на селі можна сміло назвати передовими частинами охорони здоров’я. Мережа ФАПів і амбулаторій на Луганщині досить серйозна — їх більш як 400, причому варто відзначити той позитивний факт, що протягом останніх двадцяти років жоден із них не був закритий. Уже хоч як складно було їх утримувати у певні роки будівництва нашої держави, але жоден чиновник не підняв руку на те, щоб ліквідувати на селі ці «передові частини». Інше питання — стан таких пунктів і ставлення до них органів самоврядування.
Парадокс ситуації полягає у тому, що така структура, як обласне управління охорони здоров’я, яке, по суті, відповідає за стан здоров’я населення всього регіону, втратила свою функцію впливу на діяльність деяких медичних об’єктів. Річ у тому, що п’ять років тому високі державні чиновники Міністерства охорони здоров’я ухвалили рішення — всі ФАПи, амбулаторії, дільниці тощо вивести з обласного бюджету й передати на утримання сільським, селищним і районним радам. Зламалася чітка вертикаль, і це спричинило те, що обласне управління охорони здоров’я не керує сьогодні ні медичними кадрами для села, ні фінансуванням сільської медицини, оскільки цим сьогодні займаються сільські та селищні ради. Скажемо відразу, займаються погано. А в окремих випадках — злочинно. По суті, сільська медицина потрапила в залежність від волі, бажання, а іноді й чесності сільського голови. В області є такі приклади, коли керівник громади підвищує собі зарплату, виділивши на медикаменти всього 100 гривень на весь рік, а то й взагалі жодної копійки. Більше того, вирішуючи проблему економії коштів громади, деякі голови взагалі скорочують ставку фельдшера або урізують її до нерозумних меж.
По суті, сільська медицина потрапила в залежність від волі, бажання, а іноді й чесності сільського голови.
— Я вважаю, що політика охорони здоров’я повинна бути державною, а в Україні досі не вироблені чіткі орієнтири, не зосереджені увага й кошти на болючих точках стану здоров’я нашої нації, — вважає Павло Малиш. — Це призводить до того, що політика держави з охорони здоров’я людей залежить від погляду й суджень чергового міністра. Має він право на свою позицію й свій погляд на проблему? Звичайно, має. Але тільки в рамках чіткої державної політики, яка має виконуватися. Я вважаю, що пріоритетом на селі повинна стати сімейна медицина й на її розвиток не треба жаліти коштів.
Пріоритетом на селі повинна стати сімейна медицина, і на її розвиток не треба жаліти коштів.
 
За структурою захворюваності сільського населення Луганщини на першому місці стоять хвороби серцево-судинної системи, на другому — онкологічні захворювання, й третю позицію займають травми й отруєння. Всі ці три позиції дають більш як 80% всіх смертей мешканців сільської місцевості. Ситуація складна й вирішувати її складно саме через ту причину, що зламано вертикаль, у результаті чого фельдшерсько-акушерські пункти й амбулаторії, районні лікарні перейшли під дах бідних сільських громад і районних рад. Павло Малиш вважає, що ситуацію в певній мері виправить обласна програма розвитку охорони здоров’я населення регіону. ЇЇ вже схвалено, прийнято депутатами облради, проходить сьогодні «обкатування» у районах і містах і після обговорення наприкінці року буде прийнято. Предметом головної уваги області в 2011—2012 роках буде боротьба із серцево-судинними захворюваннями, онкологією, травмами, дитячою смертністю тощо. Окремий розділ програми присвячений розвитку сільської медицини, в якому зроблено акцент на забезпеченні села медичним обладнанням, медикаментами та кадрами.
Кадри вирішують усе. І стан здоров’я людини теж від них залежить
Якщо взяти абсолютну цифру, то практичний дефіцит тільки лікарів становить в області одну тисячу осіб. І це при тому, що в Луганську є свій медичний вуз. Свого часу медуніверситет щорічно випускав 400—450 фахівців. Якщо проаналізувати статистику, то саме такої кількості медиків область щорічно й потребувала, враховуючи, що щороку 370—410 медиків залишали державну медицину, ідучи на пенсію, у приватні структури чи просто вмираючи. Сьогодні Луганський медичний університет випускає щороку всього 200 «бюджетників», до того ж частина випускників таких дефіцитних в області спеціальностей, як педіатр, фтизіатр, розподіляється у різні регіони країни. Сьогодні в області працює трохи більше 9 тис. лікарів, кожний четвертий з яких досяг пенсійного віку.
У сільській місцевості ситуація з медичними кадрами складніша, ніж у промислових регіонах. І зрозуміло чому: ні нормальної зарплати, ні житла. Утім, в області є дуже хороший досвід роботи районних рад зі створення умов для роботи та життя медиків сільської місцевості. У Білокуракинському районі, приміром, можна сказати, зробили прорив у сільській хірургії. Завдяки вольовому рішенню керівників району були виділені кошти для закупівлі сучасного обладнання для хірургічного відділення районної лікарні, залучені талановиті лікарі й вирішено їхнє квартирне питання. Лікарня укомплектована всім необхідним. Причому хірурги не ділять «наш пацієнт і не наш», тому надають допомогу кожному, хто звернувся, навіть якщо він із села сусіднього району.
У Новопсковському районі для розв’язання житлових проблем своїх медиків депутати ради виділили будинок колишнього дитячого садка, в якому обладнали більше 10 квартир, що мають автономне опалення та велику житлоплощу. Скажімо, 2-кімнатна займає близько 80 кв. м. У цих районних сільських лікарнях працює багато молодих фахівців, які використовують передові методи лікування сільських трудівників. Ні Білокуракино, ні Новопсков не є економічно розвиненими районами, і коштів на соціальні потреби тут також не вистачає, як і в інших сільських регіонів. Але медицина розвивається, завдяки тому, що керівники розуміють важливість турботи про здоров’я своїх людей. А взагалі процес закріплення медичних кадрів на селі дуже тривалий. Йдеться не лише про житло, а й про досвід роботи, про, свого роду, наставництво. Але й ж без фахівців обласної клінічної лікарні сільському трудівникові також не обійтися.
Кулак. 
Це про клінічну обласну лікарню
За великим рахунком, обласна клінічна лікарня повинна бути найдосконалішою медичною установою регіону. На жаль, цьому статусу вона поки що не відповідає. Тут, наприклад, не роблять операцій на серці, хоча саме у Луганську двадцять років тому такі операції були зроблені вперше в Україні.
Незважаючи на те, що щорічно в області фіксується більше 7 тис. різних травм, від яких 5 тис. потерпілих помирає, у Луганську немає медицини катастроф, у той час, як саме тут деякий час тому лікар Геннадій Можаєв почав створювати реанімаційно-протишокові групи, які започаткували медицину катастроф.
Обласну лікарню Павло Малиш образно називає кулаком, який повинен пробити дорогу луганській медицині. Для цього потрібно багато. Йдеться про такі глобальні речі, як будівництво, створення кількох центрів. Передусім — кардіохірургії, медицини катастроф, діагностики. Починається будівництво операційно-реанімаційного, лабораторного та діагностичного блоку обласної онкологічної лікарні, що повинен відкритися вже наступного року. (Кабінет Міністрів виділив для цього 7 млн. грн.). Для Луганщини, яка кожного року реєструє 7 тис. нових випадків ракових захворювань, поява такого блоку дуже важлива.
Правильно кажуть, що відразу нічого не буває. Ну, а якщо такий успіх і трапляється, то надовго не затримується. На Луганщині поспішають розв’язувати проблеми сільської медицини, не... кваплячись. У тому розумінні, що не чекають появи державної програми з охорони здоров’я, а вже виробили свою концепцію, свої підходи до вирішення проблем, над виконанням якої почали працювати. Тільки от грошей не вистачає...
Луганська область.
На знімках: начальник обласного управління охорони здоров’я Павло Малиш; ветеран війни Надія Яківна Пономарьова більше за всіх здала грошей на будівництво сільського ФАПу. 
Фото автора.